Диво - Павло Архипович Загребельний

Тож як зрадів Костянтин, коли прибули від царственого брата гінці з хрисовулом, у якому повідомлялося про перемогу в Клідіонській клісурі, а потім прискакали нові гінці з вістю про тисячу болгарських бранців, дарованих Василієм для тріумфу в столиці.

Він вирішив доповнити свого діда! З’єднати візантійську церемонію імператорського виходу з тріумфом римських цезарів, Препозитам велено розробити послідовність всіх дій торжества. Сам імператор власноручним підписом червоним чорнилом скріпив послання до народу Константинополя. Почалися великі готування, що набули найбільшого поспіху в останню ніч перед тріумфом. Сам єпарх Константинополя Роман Аргір стежив за тим, щоб Меса і всі форуми, по яких пройде тріумфальна процесія, були прикрашені лавром і плющем, ергасгерії завішані шовковими тканинами й коштовними виробами з золота й срібла, будинки – перськими килимами. Начищали до блиску свої сокири екскувітори, протостратори готували убір для царського коня, на Амастріанському форумі теж ішли приготування, але то вже належало до справ похмурих і таємних, про які завчасно ніхто не мав ні відати, ні говорити.

Імператор спав ту ніч пречудово. Він уже перебрався з Перлової палати в Карисійський зал, де була зимова опочивальня, захищена від різких вітрів Пропонтиди, бо хоч ще й стояла в Константинополі тепла осінь, але Костянтин, як і брат його Василій, любив спати голим, тому й перейшов до зимової опочивальні, а в літню спеку ліпше почувався в Перловій палаті – золоте склепіння, підтримуване чотирма мармуровими колонами, і довкола мозаїки з сценами імператорських ловів, а з обох боків спальні – галереї, що виводять у сад, сповнений благоухань і пташиного щебету. Годилося б перед такою важливою державною подією спочивати в головній спальні Великого палацу – мозаїчна підлога з зображенням царської птиці, павича з блискучим пір’ям, по кутках у рамках зеленого мармуру – чотири орли, готові до польоту імператорські птахи, на стіні – імператорська родина засновника Македонської династії Василія. Руки у всіх простягнуті до хреста – символа вибавлення. Але зжіночений імператор вимушений був надавати перевагу теплу перед пишнотою, отож ніч перед тріумфом провів у зимовій спальні, здобленій карисійським мармуром.

А болгар, голодних і спраглих, тримали на ногах цілу ніч по той бік міської стіни, а рано-вранці, мабуть, саме тоді, як китоніт надягав імператорові шиті червоними орлами й царськими знаками тувії, воїни погнали через Харисійські ворота в місто, і вони пішли по довгій Месі, обірвані, брудні, зарослі до самих очей, вони смерділи від бруду, і ще йшов од них мертвий дух, який завжди йде од людей приречених, вижитих, до решти упосліджених, і багаті візантійці затикали носи й відверталися, бурмочучи: «Смердючі кожоїди!» А болгари важко човгали по білих мармурових плитах найрозкішнішої на землі вулиці, йшли побіля високих будинків, прикрашених портиками, йшли повз ергастерії, сховані під глибокими аркадами, що захищали перехожих од негоди й сонця, вони виповнили цю вулицю, що славилася як дзеркало візантійського багатства й розкошів, і якби не похмурі Коміскортові охоронці, то створилося б враження, що болгари зненацька запанували в самому серці Константинополя, але воїни йшли з боків густо й сторожко, а болгари були такі нужденні, в такі міцні колодки були всі пов’язані, що навіть у найодважніших і найбадьоріших із бранців опускалися плечі й одверталися погляди від усіх отих шовків і килимів, од золота й срібла, од плюща й лаврів. Але чим ближче до центру міста просувалися вони, тим тісніше обступала їх пишнота, від якої паморочилося в голові і не хотілося дихати, а хотілось просто впасти отут і вмерти, не очікуючи, що буде далі, якої наруги доведеться зазнати від безжальних ромеїв ще, бо важко їм було уявити більші страждання й наругу, аніж зазнали, допоки гнано їх до Константинополя.

– Гей, брате, чи довго ще? – питали в Сивоока його товариші, бо вже знали всі, що Сивоокові за час служби в купця доводилося бувати й тут, у ромейській столиці.

– На конячий торг, – сміявся через силу Сивоок, пробував задирати голову, щоб показати ромеям зневагу й погорду до них, та з того бадьоріння не виходило нічого, хіба що звертав на себе увагу, але й без того вирізнявся з-поміж усіх бранців світлим волоссям, пшенично-золотою, в цупких завитках бородою. – Є тут такий затишний з біса форум, на якому ромеї проводять кінські ярмарки. Бувають там аж он які коні! З Арголіди й Аттіки коні, що їх об’їжджували сини амазонок, копі з Каппадокії, з Віфінії, з Фрігії, коні з Сіцілії, про яких мовлено, що їх годували квітками, такі вони були пещені; руді, мов лиси, лівійські коні й сиві угорські жеребці, що їх ми приводили сюди з моїм купцем Какорою, були там також коні арабські, турецькі, перські або ж мідійські, до яких саме й куповано таких, як ми. Зумієш приборкати дикого скакуна – одержиш волю. Не зумієш – загинеш.

– Чорта б об’їздив, аби тільки на волю! – сказав хтось позаду. З нього засміялися, бо хилився од вітру, такий був слабий, як і всі.

– Отож, – продовжував розповідь Сивоок, – там бували коні, натерті оливою, вишкребені срібними шкребницями, з гривами, розчесаними золотими й агатовими гребенями. Коні – мов жінки! А які ноги мали! – Він з жалем поглянув на свої босі, закривавлені, побиті об камінь ноги, на вкриті засохлою кров’ю й струпами ноги своїх товаришів. – Чисті й досконалі ноги, винесені з мандрів і галопування по найсоковитіших травах світу. Бо нема ліпшого, як побігати по свіжій зеленій траві, братове! Коні знають у цьому смак. А ще чим гарний той Амастріанський форум, то це застилкою. Ромеї не знають ні трави, ні соломи на підстилку. За перським звичаєм, стосують до того добре висушений кінський же гній. Пухко, тепло, запахущо! Оце б нам поспати на такому ложі!

– А поспати б! – зітхали, хто ще слухав Сивоока, відганяючи з душі похмуру стривоженість, яка густіше й густіше обсідала бранців, що більше заглиблювалися вони в кам’яні нутровища ромейської столиці.

– А ще нема в світі більшої розваги, як менджувати кіньми, – правив своєї Сивоок. – Купуєш якусь здохляку, а там – одвернувся, перекинув їй гриву на другий бік, та розпушив хвоста, та підчистив копита