Диво - Павло Архипович Загребельний
Хто б там після всього пам’ятав, скількох звелів убити Костянтин, скількох кинуто на з’їдення левам імператорського звіринця, скільком відрубано голови, скількох набито на палі, а скільком залито до нутра розтопленої міді чи свинцю!
Вдячні сучасники мерщій прозвали Костянтина Великим, а столицю найменували Константинополем, на знак чого було випущено медаль з відповідним написом. На медалі, так само як і на царських монетах, чеканено постать, що символізувала благополуччя Константинополя: молода невіста на троні, голова в неї вкрита серпанком, а поверх серпанку – діадема з оборонних веж, в руках невіста тримала ріг достатку, а ногами спиралася на борт корабля.
Так і плив одтоді Константинополь далі й далі, змінювалися в палацах імператори, в короткім часі місто вже не вміщалося в тісному обширі, окресленому стіною Костянтина, і новий імператор Феодосій (щоправда, вже не Великий, а Малий, названий, видно, так через те, що багато літ був попихачем своєї жони Євдоксії) звелів провести нові мури, які було названо Довгими, або ж (на його честь) мурами Феодосія. Імператор Юстініан після розгрому, який вчинили Константинополю учасники повстання Ніка, вирішив зробити столицю ще кращою, ніж за часів Костянтина, і серед інших чудес спорудив найбільше чудо тодішнього світу – храм святої Софії.
Одні будували, другі – руйнували. Як сказав поет: «Той мурує, той руйнує…» У восьмому столітті імператор Лев Ісавр досить дбайливо винищував ікони, а що слово «ікона» означає будь-яке зображення, будь-який малюнок, то можна уявити, скільки шедеврів навіки втрачено для людства у тій «ідеологічній боротьбі». Окрім того, Ісавру не сподобалася константинопольська книгозбірня, заснована ще Костянтином і розширена іншими імператорами, особливо Юліаном. Там налічувалося до тридцяти шести тисяч рукописів, серед яких були й найдавніші, вивезені з Риму, Греції і Єгипту, зберігалася там легендарна драконова шкіра в сто двадцять футів завдовжки з записом творів Гомера. Лев Ісавр звелів спалити книгозбірню разом з ученими, які там були!
Щоправда, Феодосій, який, щоб заробити прізвисько Великого, чимало сил віддав жорстокому переслідуванню і нищенню поганства і християнських єресей, вважаючи, видно, що цього ще не досить, щоб міцно засісти на сторінках історії, звелів зруйнувати славетну Александрійську бібліотеку. Вона була заснована при храмі Серапіса Птоломеєм Фісконом і поповнена Марком Антонієм перевезеною для Клеопатри бібліотекою Пергама, що складалася з 200 тисяч книг і звитків. Там була зібрана мудрість усього дотихчасового світу. (До речі, пергамська книгозбірня виникла свого часу як свідчення культурного суперництва між Александрією і Пергамом. Коли Птоломей Філадельф заснував у Брухіоні – аристократичній частині Александрії – першу велику бібліотеку, цар Пергама Євмен взявся за це й у своїй столиці. Лякаючись суперництва, Птоломей Єпіфан заборонив вивіз папірусу, на якому тоді писано. Тоді Євмен, шукаючи матеріалу для письма, винайшов те, що відоме тепер під іменням «пергамен», тобто ягнячу або телячу відповідним чином виготовлену шкіру). Феодосій видав указ про знищення цього осередку поганських знань.
Про імператорів можна розповідати довго. Повелівали, ходили в золоті й шовках, розпоряджалися багатствами імперії, вважали вкрай образливим для себе, якщо їх не визнавали мудрецями, богонатхненними керівниками, безгрішними суддями діл божих і людських. А судили жорстоко, безжально, навіть одні одних. Скажімо, був такий імператор Маврикій, досить дурний, обмежений, скупий, але чадолюбивий. Мав багато дітей і дуже їх любив. Коли імператорський трон захопив Фока, названий Кентавром, він не просто розправився з попередником, а звелів убити у нього перед очима всіх дітей, а вже потім стратити самого. Незабаром історія повторилася. Царський трон захопив Іраклій. Фоку за бороду витягли з імператорського палацу і під наглядом нового володаря відрубали йому голову.
Іраклій увійшов до історії, ясна річ, не за те, що витягав з палацу свого попередника за бороду й кидав його під солдатські мечі, – йому належить новела про введення в Візантійській імперії на місце мови латинської грецької мови. Зробити це було тим легше, що в самому Константинополі й більшості фем грецька мова вже давно увійшла до побуту, а латинська існувала тільки як державна умовність. Але заслуга є заслугою. Так само, як безперечною заслугою імператора Костянтина Багрянородного стала його «Книга церемоній», що принаймні позбавила клопоту всіх наступних імператорів ламати голову над тим, коли в що зодягатися, з ким трапезувати, як влаштовувати прийоми й урочистості, бо ж панувало переконання, що Візантійська імперія вмить розвалиться, як тільки в складному й одвіку усталеному ритуалі двірських і столичних пишнот щось буде пропущено або зроблено не так.
Особливо пишався своїм ділом царствующий разом з Василієм Другим його молодший на два роки брат, імператор Костянтин. У довгому списку візантійських імператорів значився як Костянтин Восьмий. Це свідчило, як часто повторювалося серед імператорів ім’я Костянтин, а ще свідчило про те, що народ візантійський, певно ж, любив літеру К. Костянтин ще замолоду дійшов до цього висновку, а раз так, то не належало дбати ні про що, окрім дотримання хоч на перший погляд і обтяжливого, але, зрештою, приємного імператорського способу буття, тобто влаштовувати урочисті церемонії, пишні лови в околицях Константинополя, ігрища па іподромі, ганяти м’яч на циканістрії, грати в кості, їсти, пити, розважатися, любити жінок. Щоправда, імператор ще мав, очевидячки, дбати й за інше. Стежити, щоб провінції справно виплачували належну данину, щоб у столиці завжди вдосталь було хліба, м’яса, вина, щось там робити для пожвавлення торгівлі й ходити в походи проти ворогів, які вічно обсівали імперію звідусюди, гострячи зуби на її багатства. Але ж є на небі бог, і все земне в помислах і волі його. Вищі сили розпорядилися так, що Василій успадкував од своєї матері Феофано залізну руку і смак до завойовування й володарювання, а Костянтинові дісталася од матері тільки зовнішність, натурою ж подібен був до діда свого Костянтина Багрянородного, який теж колись віддав усе управління державою в руки всемогутніх придворних євнухів, а сам поринув у книжну мудрість. І от поки один імператор в своєму чорному залізному вбранні роками пропадав у військових походах, навіть не з’являючись в столиці, його
