Прадавня легенда - Юзеф Ігнацій Крашевський
М а з и (мазовшани) — одне з польських племен, що жило по обох берегах середньої Вісли.
М а р е н а (Морена) — богиня смерті в деяких західнослов'янських племен.
М е т е л и ц я — за віруваннями стародавніх слов'ян, дух, що приносить заметілі.
М є ш к о І — перший історично відомий польський князь (960–992).
М и ш і (М и ш к и). — Легенда твердить, що Хвостка з роду Попелів з'їли миші у вежі на одному з островів озера Гопла. Для того, щоб пов'язати свій роман з цією легендою, Крашевський в 1 розділі частини третьої роману недвозначно говорить: «…Мишки, котрі з'їли Хвостка…».
М о р а в и — західнослов'янське плем'я, що жило в басейні річки Морави. В союзі з чехами та іншими слов'янськими племенами вони створили незалежну і досить сильну державу — Велику Моравію, що розпалась у 906 р.
Н и я — богиня підземного царства і смерті у польських племен.
Н і й о л а — богиня підземного царства і смерті у стародавніх литовців.
Н і ч н и ц я — нічне страхіття.
О б о д р и т и — див. бодричі.
О б р и. — Обрами називали слов'яни аварів. Це тюркського походження плем'я, що з'явилось в Європі в середині VI ст., осіло в басейні Дунаю і звідси нападало на сусідів, зокрема і на слов'ян. Аварська держава була розгромлена спочатку слов'янами, потім франками, а на початку IX ст. вони зовсім зникли. (Порівн. прислів'я: «Погибоша аки обре».) Термін «обр» зберігся в слов'янському словнику в значенні «велетень», оскільки авари вирізнялись високим зростом і міцною будовою тіла.
О п о л є — так називалась сусідська територіальна община б поляків. Крашевський розуміє під ополєм великі родові об'єднання.
П а н — по-давньогрецьки означає: все, цілість.
П е р у н — бог грози у стародавніх слов'ян. Йому приносили криваві, іноді людські жертви, його іменем клялись при укладанні договорів з іншими народами.
П о з н а н ц і — малочисленне плем'я, яке, за переконанням Крашевського, жило в районі, де пізніше виникло місто Познань.
П о л а б с ь к і с е р б и — слов'янські племена, що населяли басейн річки Лаби (Ельби), і водночас плем'я, що жило по річці Салі, притоці Лаби.
П о л я н и — одне з племен польських слов'ян, що жило по річці Варті. За автором, саме це плем'я було предком польського народу.
П о м о р ц і — одне з племен прибалтійських слов'ян, що жило на узбережжі Балтійського моря між Одрою і Віслою.
П о п е л и щ е — тут: місце, де спалювали померлих.
П о п е л ь (Попел) — легендарний польський князь, родоначальник династії Попелів, поваленої пізніше П'ястами.
П о р е в і т — п'ятилике божество на острові Ругії.
П о с т р и г и (пострижини) — обряд, рівнозначний хрещенню у християн; під час цього обряду хлопчику надавали ім'я, і він від материнської опіки переходив під батькову.
П о с т р и ж и н и — див. постриги.
П о х в і с т — бог негоди у стародавніх слов'ян.
П р о в е — божество прибалтійських слов'ян. Те ж саме, що в східних слов'ян Перун і в стародавніх литовців Перкун.
П р о к о п К е с а р і й с ь к и й — візантійський автор VI ст. У своїх працях, особливо у творі «Про війни Юстініана», в частині його «Про війни з готами» розповідає про побут і звичаї слов'ян.
П р о н д н и к — притока Вісли.
П ш е м и с л (Пшемислав) — легендарний князь.
П' я с т — легендарний засновник першої історичної князівської (королівської) династії в Польщі.
Р а д е г а с т — боги у слов'янських племен бодричів і ратарів.
Р а н и (руяни) — одне з прибалтійських слов'янських племен, що населяло острів Рані (Ругію) на Балтійському морі.
Р а т а р і (редари) — одне з прибалтійських слов'янських племен.
Р е д а р и — див. ратарі.
Р е к о н а — те ж саме, що Аркона, мис на острові Ругії.
Р е т р а — місто, що було розташоване на землях, населених слов'янським племенем ратарів.
Р и т о г а р — міфічна особа.
Р і ч П о с п о л и т а — див. Жеч Посполіта.
Р у г е в і д — семилике божество у племені ранів, на честь якого був збудований храм в Корениці на острові Ругії.
Р у я н и — див. рани.
С а м о в і л и — див. віли.
С в і т о в и д — чотириголовий бог прибалтійських слов'ян. Храм Світовида стояв на мисі Аркона (острів Ругія).
С і м о к а т т а Ф е о ф і л а к т — візантійський письменник першої половини VII ст. В його праці «Історія» наводиться ряд цікавих даних про стародавніх слов'ян, їх побут і походи проти Східно-Римської імперії.
«С л о в о» — тобто слов'янська мова.
С м е р д и — так Крашевський, як і польський історик Й. Лелевель, називав князівських слуг. Див. кмет.
С т а д н и к — пастух, доглядач стада.
С т а н і с л а в — краківський єпископ, очолював змову незадоволених центральною владою феодалів проти королівської влади Болеслава Сміливого (1058–1079). За це з наказу короля був четвертований. Католицька церква зачислила Станіслава до сонму святих.
С т а я — старопольська міра довжини, дорівнює 1066 м.
С т р и г а — за поганським віруванням, людина, що народжується з зубами; після смерті не дає спокою людям.
Т а ц і т — давньоримський історик (55–117). В його творі
