Смерть у кредит - Луї Фердінанд Селін

свого обурення, щирістю та руйнівним натхненням я перевершував їх усіх! Мене неможливо було втримати… Я впадав у транс… Це було щось неймовірне… Я весь смикався, проклинаючи його… Неможливо було передати, в який пароксизм я впадав у своїй безмежній люті… У мене це було від батька… і веселенького минулого… У люті мені не було рівних!.. Найбожевільніші та найнесамовитіші маніяки губилися, коли я брався за справу… хоч я і був молодий… Вони йшли геть приголомшені… прибиті силою моєї ненависти… моєю нестримною злістю та жадобою помсти, яку я виношував у собі… Вони йшли від мене у сльозах, довіряючи мені самому покінчити з ненависним Куртіалем, з цим гівном… гадючником пороків… облити його лайном, набагато липкішим, ніж у надрах вбиралень! Виразка на тілі суспільства! Потрібно розмазати це лайно по стіні… звити з нього мотузки… зняти з нього стружку… покласти його замість підстилки у нужнику, між асенізаційною бочкою та канавою… Запхати його туди раз і назавжди… щоб йому вічно срали на голову!..

Щойно відвідувач забирався геть і відходив на безпечну відстань… Куртіаль підповзав до ляди… Він ледь її піднімав… І боязко визирав звідти… Потім вилазив нагору…

— Фердінане! Ти щойно врятував мені життя… О! Так! Життя!.. Це факт! я все чув! Ох! Саме цього я й побоювався! Ця горила розчленувала б мене! Тут, просто на місці! Розумієш?..

Потім він раптом замислився… Після всього, що я видав, він відчував певне занепокоєння… Грандіозна сцена з отим типом…

— Але я… Фердінане! Принаймні, зізнайся мені відразу, чи не впав я настільки у твоїх очах? Ти можеш мені сказати? Ти можеш бути відвертим зі мною, еге ж? Я все вислухаю, якщо хочеш! Ну ж бо!.. Ці комедії, сподіваюся, нічого не зачіпають у твоїх почуттях? Це було б жахливо! Ти зберіг свою повагу до мене? Ти ж знаєш, ти завжди можеш на мене цілком покластися! Присягаюся! Ти мені віриш? Ти вже почав мені довіряти, еге ж? Скажи мені, почав чи ні?

— Так! Так, звичайно… Я думаю… Я думаю, що якраз починаю…

— Тоді послухай мене, мій любий Фердінане!.. Під час цієї божевільної сцени… я багато про що передумав… поки цей бридкий тип… викрикував свою гидоту… Я сказав собі: бідолашний Куртіаль! цей лемент! Усі ці крики, плітки і просторікування жорстоко калічать твою долю… Й не приносять жодної користи твоїй справі! Якщо я кажу «справа»! Розумієш! То мова йде не про гроші! Я маю на увазі щось значно дорожче й крихкіше! Величезне нематеріальне багатство! Найзаповітніша Мета! Віднайдення вічної теми! Тієї, що має нас усіх окрилити… Спробуй-но здогадатися, Фердінане! Швидше! Час іде! Хвилина! Година! В моєму віці це вже ціла Вічність! Ось побачиш! Усе так і буде, Фердінане! так і буде! — Його очі зволожувалися… — Послухай ще, Фердінане! Я сподіваюся, що колись ти зрозумієш все… Так!.. Ти реально оціниш мене, коли мене вже не буде з тобою і я не зможу нічого сказати на свій захист!.. Саме тобі, Фердінане! тобі відкриється істина!.. І ти захистиш моє добре ім'я від паплюження!.. Саме ти! Я розраховую на це, Фердінане! Вірю в тебе! Якщо звідусіль лунатимуть голоси: «Куртіаль був негідником, найгіршим з покидьків! фальсифікаторів! Такого мерзотника, як він, ще треба пошукати…» Як ти на це відповіси, Фердінане? Тільки так… Чуєш? — «Куртіаль зробив лише одну помилку! Але вона виявилася фатальною! Він думав, що світові, аби змінитися, потрібен розум… Світ змінився… Це факт! Але розуму в ньому не додалося…» І це все, що ти скажеш! Тільки це! Нічого більше! Не треба додавати нічого!!! Це звичайна річ, Фердінане! Звичайна річ! Щось зовсім нікчемне легко вмістити у величезному… Але як звести величезне до мізерного? Ох! У цьому причина всіх бід! Фердінане! І ні в чому іншому! Всіх наших бід!..

Після кожного такого стресу його охоплювала дуже зворушлива турбота щодо мене. Він не хотів, щоб у мене псувався настрій…

— Ну, Фердінане! Йди погуляй! — говорив він мені тоді… — Сходи до Лувру! Це тобі піде на користь! Пройдись Бульварами! Ти ж любиш Макса Ліндера[56]. Тут ще не вивітрився дух того мамонта! Ходімо звідси! Швидше! Зачиняй будинок! Повісь табличку! Ходімо зі мною в «Три мушкетери»!.. Я пригощу тебе кількома шкаликами! Візьми гроші з лівої шухляди. Я піду окремо… Через коридори… Зайди в «Заколот»… Якщо побачиш цього Нещодавно!.. Дізнайся, чи є новини?.. Ти ж ставив на Шехерезаду (а твої ставки на Віолончель?) Га? Але це лише ти сам! Ти нічого не знаєш про мене!.. Чуєш?..

* * *

Дедалі частіше він казав мені про те, що розмірковує над Великим рішенням… Він переховувався в підвалі, певна річ, лише для того, щоб розмірковувати, цілими годинами… Він брав із собою грубу книжку та велику свічку… Очевидно, він заборгував усім букмекерам нашого кварталу, не лише отому Нещодавно із «Заколоту», але ще і в «Трьох Мушкетерах» та навіть у кнайпі на вулиці Блан-Манто… А там сидів справжній головоріз… Він не дозволяв, щоб його турбували… Мені це не завжди подобалося… Я мав напружувати всю свою фантазію, аби відповідати всім приблукалим до нас психам… нахабним передплатникам, жалюгідним витріщакам та небезпечним маніякам… Вони буквально засипали мене лайками… Я викликав вогонь на себе… Вони дорікали мені усім… ця несамовита банда пришелепків… великі фахівці зламаних речей… Вони сунули без кінця… Постійно входили та виходили… Дзвінок ледь витримував… Він дзвенів без упину… А мене це відволікало від ремонту «Завзятого»… Куртіаль зі своїми вигадками постійно займав увесь підвал… Тоді як ремонт «Завзятого», що лежав у підвалі, входив до моїх безпосередніх обов'язків!.. На довершення всього, мені довелося б відповідати, якби він скрутив собі в'язи… Там усе висіло на волосині!.. Його система могла полетіти під три чорти… Зрештою я не витримав і сказав, що далі так тривати не може… я більше в це не граю!.. Що відтепер умиваю руки… Справа могла скінчитися катастрофою!.. Це було цілком очевидно… Але він навіть не слухав! Його це анітрохи не хвилювало… Він ховався дедалі частіше. Коли він був у підвалі, то волів ні з ким не говорити!.. Навіть світильник йому заважав… Він дійшов до того, що гасив його, аби глибше поринути у роздуми.

Врешті я виказав йому все, що думав… Він так мене розлютив, що я більше не стримувався… хай іде в дупу! Там йому буде набагато зручніше розмірковувати!.. Тоді він розхвилювався!.

— Фердінане! — сказав він мені. — Як ти можеш зі мною так розмовляти?