Хеві Метал - Олександр Аркадійович Сидоренко
Кожен удар потрапляв чітко в підборіддя: ну чому не можна було просто забути все вчорашнє — випив, зірвався, чудив. Може, щось ще вчинив? А бог його зна. Чи ХТЗ, як казав Трушин. Треба просто прожити цей день, не згадувати власні витівки, а назавтра полегшає, перевірено часом, мільйон шанувальників «Первачка» не може помилятися — ніхто не жалівся, бо не пам’ятав або удавав, що не пам’ятає. Якось так.
Темна пляма під коліном лишилася, дарма він тер її половинкою старої мочалки. Ваня так і забув купити нову, та й унітаз не полагодив, та тепер все це — до сраки. Треба було додати гарячої води, тож Ваня нахилився до білого крана, аж тут у двері рішуче постукали. Різко, з ненавистю. Мар’яна втомилася чекати, вона закінчила розмову й тепер видасть йому все, що надумала за цей день. Котра, між іншим, година? Може, скоро вже й ве… Телефон! Ваня скам’янів у ледь теплій воді — а він не провтикав його раптом? Ті руки, які щось шукали, — може, вони його й знайшли?
І гроші!!! Там же було сімсот з чимось гривень, які лишилися від авторських, що впали люб’язно з неба, транзитом через портмоне імпресаріо!!! Він різко підхопився з води, вистрибнув з ванни, крикнув крізь двері: «Вже йду», — впав на коліна перед брудним мотлохом, який був його щоденним, тобто неконцертним, луком, й почав у ньому порпатися. Та вже знав, що там порожньо — він би обов’язково помітив наявність телефона. Так і є — порожньо: ані грошей, ані квитанції з кантора не було! Ну, ще є куртка!
Ваня підвівся і… зрозумів, що вдягати все це буде неправильно. Огидно! Забудеш тут про вчорашнє, якщо ним від тебе тхне на кілометр. Попросити Мар’яну принести одяг? А в нього, окрім цих джинсів, є лише старі шорти, спортивні штани, розтягнуті на колінах, та обидва холостячні костюми! Ходити по хаті в концертному одязі? Чистити в ньому картоплю? Якщо вона лишилася, а він такого не пам’ятав…
Дружина знову забарабанила у двері, наче ударник, який перевіряє флур-том.
— Виходь! Збирайтеся і йдіть гулять! — закричала Мар’яна, традиційно розділяючи слова. О! Це було перспективно, тягнуло на початок прощення. Хоча б якось його залучали до родинних справ, отже, ще вважали частиною сім’ї? Якось навіть дивно, щось занадто швидко Мар’яна здалася.
— Йду! — але ж не голим виходити! Обгорнутися рушником? Рушник тут єдиний, дружина одразу ж зірветься на крик, бо сама ним витирається. Як завжди, довелося піти на компроміс: Ваня витерся маленьким рушником для рук, обернув довкола стегон, скільки стало довжини рушника, з’єднав пальцями два його краї за спиною та вийшов нарешті у коридор.
Стьопа стояв в одних колготах і займався улюбленою грою — вмикав та вимикав світло в кімнаті. Який бізіборд ти дитині дав, таким вона і грається. А колись Ваня був упевнений, що Стьопа стане першим Майбородою з власною кімнатою — не кутком з диванчиком за шафою, а окремою дитячою кімнатою, сонячною, яскравою, теплою. І де ті плани, де той список?
Син стояв і клацав вимикачем, вмовити малого зупинитися було неможливо, хіба що забавити чимось іншим. А Мар’яні було не до того — вона стояла на колінах біля матраца та… пакувала речі. І не просто щось дитяче, а все, бо в її половині шафи вже було порожньо — усе лежало на матраці.
Отже, вони їдуть. Сьогодні. Остаточно. Кода.
— Хапай малого, йдіть на вулицю, щоб я вас кілька годин не бачила і не чула, — процідила дружина, загортаючи у газету з рекламою Віталія Кличка їхню сковорідку. Єдину, треба додати, сковорідку, яку вона привезла, коли приїхала вперше на зйомку шоу про щасливі родини. «Тефаль» добре попрацювала за ці роки, скільки ж картоплі вона витримала. І тепер доведеться тільки варити, бо духовка не працює. І яєчня теж тепер плавно переходить у варені яйця. Вітаю тебе, Бенедикте. Давно не бачились.
— Добре, — відповів Ваня й пішов до ніші, біля якої в кутку валялась куртка. Вона вся була забльована, геть мокра, і в ній нічого не було — ні грошей, ні телефона. Ключ стирчав з внутрішнього боку в замковій шпарині. Добре, що він його вчора не загубив. А сам як дійшов сюди? Дійсно повзав сходами?
Знову повернулося тремоло по тілу — дуже холодно, батареї ніхєра не гріють. Їх то вмикають, то вимикають, добре, хто зима напрочуд тепла. «Клац-клац», — стукнули зуби, «клац-клац», — відізвався Стьопа вимикачем. «Клац-клац», — Ванін мозок намагався знайти хоча б один робочий кластер, щоби обробити інформацію: де він востаннє торкався грошей — в крамничці чи пізніше? І де він востаннє відчував телефон? На лавочці?
Темрява. Мовчанка. Ніхто ніде нікому нічого. Він перевірив ще раз, потім про всяк випадок зазирнув у кросівки, які лежали біля дверей сірою мокрою безформною грудою, — там тільки потенційний грибок. І що ж робити? Спонсор сьогоднішнього випуску «Що? Де? Коли?» — відома всім горілочка, на яку ніхто не жаліється. А ті, хто міг би жалітися, просто дійшли до кінця. Й тепер мовчать.
Ваня зайшов до кімнати, обходячи матрац якнайдальшою траєкторією, дошкандибав до своєї половини шафи, обережно підійняв з підлоги гітару, коротко погладив її крізь чохол, прошепотів «вибач» — так, щоби ніхто цього не помітив та не почув. Він узяв тремпєль з чорним холостячним луком, надибав у пакеті зі старими шкарпетками та трусами резервний набір і пішов на кухню.
Дверцята усіх шаф відчинені, все тростянецьке відсутнє, все господарське на місці, а з Ваніного тут лише чашка з логотипом «Хіт-ФМ», яскрава згадка про те, що були в його житті й рейтингові ефіри. Серце билося подвійною бочкою Рея Луз’є, все було погано, дуже погано — без телефону артиста не існує. Змінив номер? Вважай, тебе певний час нема. А в нього ж не контракт, який можна відновити з паспортом.
Гуллівер знову попив води з крана, до ломцю у скронях — після ванної, здавалося, його трохи попустило, але бодун дочекався в коридорі й навалився з подвійною силою. Тримайся, не блюй, йди збирати дитину. З усім цим нічого не поробиш. І поспішай — вам треба одразу на дев’ятий поверх. І молися, щоби там серед зламаних драбин знайшовся старий телефон.
*
Стьопа влаштував справжню істерику, коли Ваня спробував відтягти його від вимикача. Тому довелося всістися на табуреті поруч й обережно, по черзі, пробувати вдягнути на нього футболку, перші колготи, потім другі, перший светр, другий, потім штани, теплі шкарпетки, шапку, куртку, рукавички та черевички.
На все це згаяв пів
