Хеві Метал - Олександр Аркадійович Сидоренко

Стьопа дивився у планшеті мультик й не зважав на тата, ніби того не існувало ані поруч, ані в принципі. Це було б прекрасно — опинитися цього дня (а, судячи зі світла, вже давно день) десь… Будь-де, лише б не на Червоному Хуторі, де… його сечовий міхур зараз розірветься. Ваня підвівся, хитаючись та не дозволяючи собі взятися за голову — так стане ще гірше. 

Він вирушив на кухню — побачив на екрані айпада логотип міністерства культури Росії (отже, Стьопа дивиться «малишариків»), показав фак двоголовій курці й тихенько вийшов до коридору, тримаючися за стіну. Дружина не має його почути. Не зараз. Тільки не зараз. 

На кухні він передумав: надибав у смітнику пакет з-під молока й посцяв туди. Довго, нервово, боляче — щось віддавало в тілі різачкою, ніби нирки з печінкою забули, як це — фільтрувати пів кіло бодяги. Потім тихенько відчинив балкон і зажбурив пакет якомога далі, за дитячий майданчик, де вже збиралися бомжі. Вони подивилися (що летить?) й відвернулися — на цей бік сміття вилітає часто, за місяць тут буде повно післяноворічних ялинок. А порожніх пляшок — ще більше. 

Фен вимкнули — мабуть, Мар’яна почула, як зачинилися двері балкона, й тепер прислухається. Ой, скоро буде. Ваня знайшов баклажку з водою з бювета й хижо присмоктався до неї. Клубок у горлі саднив, він набух і чомусь страшенно його лякав, але від води стало легше — поки він пив, голова обробляла вхідні дані й не боліла. Ну, майже. 

Вже й пити не хотілося, а Ваня все одно пив, відтерміновуючи черговий приступ страшного похмілля. 

— Куди? — прошипіла дружина. 

Ваня глянув у коридор й побачив її з рушником на голові. Мар’яна скривила своє почервоніле обличчя: 

— Куди з пляшки? — вона підскочила, забрала в нього баклажку й перевернула її в мийницю. Їй огидна ця вода, якої торкалися його губи. Що ж, десь так і має бути. 

Мар’яна повернулася до ванної, гупнувши дверима, а Ваня відчув негайну потребу лягти, бо впаде. Він дошкандибав до кімнати й завалився на підлогу під шафою — іншого місця все одно не було. Потім зрозумів, що дружині обов’язково щось знадобиться у шафі, посунув гітару й переповз так, аби не закривати підхід до тієї частини, де лежали їхні речі. 

Він підклав під голову руку, повернувся до стіни й примружив очі. От би зараз заснути, йому так полегшає, не може бути, щоби сон повернувся, і тато в ньому, і та жінка, біля якої чомусь так легко плакалося, і та, інша, за дверима чужої ванної. Йому не пощастить — не може пощастити тому, хто зірвався з власного даху, впав у пляшку, потонув у ній та випив її усю. Але фарт провернувся: коли Мар’яна нарешті вийшла з ванної, Ваня вже спав — скреготів зубами, важко дихав й смикався, як собака, що бігає уві сні. 

* 

— Весь зариганий, от просто весь, — дружина розмовляла з тещею, тут тон не переплутаєш, та й більше нема з ким їй отак теревенити, близьких подруг навіть у Тростянці не лишилося, а колегам по школі вона б ніколи в житті не зізналася в тому, що чоловік прийшов додому забльованим — не в старих традиціях спілкування розкривати такі приватні подробиці. 

— Та ледь вповз, — відповіла Мар’яна на якесь зустрічне уточнення. Вона не стишила голос на тлі оркестрової теми з «Короля Лева», якого дивився Стьопа. Ваня розтулив повіки, побачив перед собою пошарпані життям та Котом шпалери й хирий плінтус під ними. Він повернувся у темряву й спробував заснути знову, наказуючи тілу не ворушитися, а диханню — вирівнятися. 

Але ліва нога не слухалася — вона затекла, їй було боляче після нічної травми, тож пошкоджена кінцівка вимагала руху, й Ваня мимоволі зсунув її з місця. 

— О, прокинулося, — зреагувала на цей рух Мар’яна, й на її уявному пульті звукреж додав гучності. — Брудне, обісцяне та обригане. 

Це вже було занадто. Ваня не обісцявся, він же знайшов пакет з-під молока й надзюрив туди! Це несправедливо! Проте для абсолютної впевненості у власній правоті слід було ретельно обнюхати штани. Ванна! Судячи зі звуку, Мар’яна на матраці, отже, ванна вільна! Він зможе скинути з себе брудний одяг, дещо перевірити й помитися. І за шумом води йому не буде чути продовження лекції про очікуване моральне падіння. 

Ваня різко підвівся, насилу втримав рівновагу, бо повело, й мовчки, не дивлячись ліворуч, попрямував до коридору. Ще секунда — й він зачинився у ванній. 

— Та я теж думала, що не п’є, — щиро десь там дивувалася Мар’яна, а він вже заткнув злив пробкою й пустив воду. Все, тепер їй доведеться кричати в шпарину, щоби донести до чоловіка всю накопичену за роки ненависть. 

У дзеркалі навпроти стояв над умивальником страшний Гуллівер (він що, дійсно збирався вчора знову співати цю пісню?) з величезною подряпиною на лиці. Запухлий, з копицею брудного волосся та чорними провалами на місці очей, ніби його вчора прийняли до групи «Sodom» й одразу спробували загримувати під мерця. Корпспейнт, це називається корпспейнт. 

Сили добра у тілі теж прокинулися й спробували вивергнути усе, що ще могло залишитись після блювоти, але ж дружина почує етюд над унітазом навіть крізь звук води! І вона отримає додаткові важелі, підтвердження власної правоти, тієї споконвічної жіночої правоти, яка так добре вкладається в її сприйняття світу. 

«Ми живемо кожен у своїх фантазіях, — подумав Ваня, стримуючи блювотні спазми. — Я удаю музиканта, який комусь потрібен, а вона… Вона — жінку, якій навмисно зіпсували життя. І ці фантазії ніяк не перетинаються, кожен у своїм коконі просто тягне час до розв’язки. А от сьогодні вона й настане». 

Ваня трохи віддихався, ковтнув з-під крана холодної води, скинув одяг — брудний, у блювотинні, мокрий від поту, але не від… Ні, він не обісцявся, дружина знову видає бажане за дійсне. Вона, як і всі, просто знущається з нього, добиваючи, вичавлюючи останні рештки любові, як із тюбика зубної пасти, яка закінчилась позавчора. 

Руки побиті — він затуляв ними голову. Що на спині, слава богу, не видно, а от ліва нога була аж чорна під коліном, лишалося сподіватися, що ця чорнота змиється — Ваня вперся у ванну й ліг спиною на холодний бортик. На його зріст стандартні ванни були закороткі, тому завжди доводилося митися сидячи. Нічого, вода набирається, скоро стане тепліше. Ваня відкрутив кран з білою плямкою на повну (що в гостинках, що в дешевих готелях краники завжди плутали місцями — холодна текла з червоненького) й намагався зігрітися. Тримайся, тримайся, тримайся. Скоро. 

* 

У будинку застогнав ліфт