Чуття і чутливість - Джейн Остін

місіс Берджес, мабуть, як я їй сказала, для того, щоб знову закрутити голову лікарю. І мушу сказати, підлість Люсі, що не схотіла узяти її з ними в поштовій кареті, мабуть, є навіть гіршою за все інше. Бідолашний містер Едвард! Він ніяк не йде у мене з голови. Ви обов’язково пошліть за ним: нехай погостює в Бартоні, а міс Маріанна постарається його утішити».

Містер Дешвуд писав у більш сумному тоні. Місіс Феррар — найлиховісніша з усіх жінок, чутливість Фанні прирікає її на невимовні муки, і він з вдячністю до милості провидіння дивується, як обидві вони знесли цей удар і залишилися живі. Вчинок Роберта непростимий, але поведінка Люсі є устократ гіршою. Місіс Феррар заборонила згадувати їхні імена в її присутності; і навіть якщо з часом їй все-таки доведеться пробачити сина, дружину його своєю дочкою вона не визнає ніколи і до себе не допустить. Потаємність, з якою вони вели свою інтригу, безперечно, стократно погіршує їхній злочин, бо, коли б виникла у кого-небудь підозра, були б вжиті належні заходи, щоб перешкодити їхньому шлюбу; і він закликав Елінор розділити його жалі, що Едвард усе-таки не одружувався з Люсі, — адже це запобігло б новому горю, що спіткало їх сім’ю. Він продовжував:

«Місіс Феррар поки що жодного разу не вимовила ім’я Едварда, що нас не дивує. Але, на наш великий подив, від нього не прийшло ще ні рядка, незважаючи на все, що трапилося. Мабуть, його мовчання спричинене страхом викликати невдоволення, а тому я черкну йому до Оксфорда, що його сестра і я, ми обоє вважаємо, що лист з виявленнями належної синівської покірності і адресований, мабуть, Фанні, а вже нею показаний матінці, був би цілком доречним, бо нам усім відома материнська ніжність місіс Феррар і її єдине бажання бути в добрих стосунках зі своїми дітьми».

Ця частина листа вплинула на поведінку Едварда. Він вирішив зробити спробу примирення, хоча і не зовсім таку, якої чекали їхні брат і сестра.

— Лист з виявленнями покірності! — повторив він. — Чи ж вони хочуть, щоб я благав у моєї матері прощення за те, що Роберт забув про обов’язок вдячності щодо неї і обов’язок честі — щодо мене? Ніякої покірності я не маю наміру виявляти. Те, що відбулося, не викликало в мене ні сорому, ні каяття, а тільки зробило мене дуже щасливим, проте це їм цікаво не буде. Не бачу, яку покірність мені належало б виявити!

— В усякому разі, ви могли б вибачитися, — зауважила Елінор, — бо підстави мати на вас образу все-таки були. І, мені здається, тепер ніщо не заважає вам висловити каяття з приводу того, що ви необдумано здійснили заручини, які так розгнівали вашу матінку.

Він погодився, що це, мабуть, вірно.

— А коли вона пробачить вас, то, мабуть, не зашкодить і трішки зменшитися, перш ніж повідомити їй про другі заручини, які в її очах мало чим поступаються в безрозсудності першим.

Заперечити це йому було нелегко, але він все одно вперто відмовлявся писати листа з виявленнями належної покірності, і, щоб полегшити йому це примирення — коли він згадав, що усно, мабуть, зуміє висловитися лагідніше, ніж на папері, — дійшли згоди, що писати Фанні він все-таки не стане, а поїде до Лондона, щоб особисто заручитися її заступництвом.

— А якщо вони і справді щиро хочуть влаштувати примирення між ними, — сказала Маріанна, йдучи за своїм наміром бути щирою і доброзичливою до всіх, — я повірю, що навіть Джон і Фанні не позбавлені достойних рис.

Хоча візит полковника Брендона продовжувався лише чотири дні, він виїхав з Бартона разом з Едвардом, щоб той дорогою завернув до Делафорда, своїми очима побачив їхній майбутній будинок і обговорив зі своїм другом і покровителем, які потрібні переробки, а потім, пробувши там днів зо два, вирушити далі до Лондона.

РОЗДІЛ 50

Місіс Феррар після належних заперечень, досить гнівних і наполегливих, щоб убезпечитися від звинувачення, яке вона неначе завжди боялася накликати на себе, — звинувачення в доброзичливості, погодилася, щоб Едвард був допущений їй на очі і знову оголошений її сином.

Останніми місяцями у її сім’ї сталося багато змін. Упродовж багатьох років вона була матір’ю двох синів, але злочин і зречення Едварда кілька тижнів тому позбавили її одного з них, таке ж зречення Роберта залишило її на два тижні зовсім без синів, а зараз, із поновленням Едварда в минулих правах, вона знову повернула одного сина.

Але, отримавши дозвіл вважатися сином, він все ж таки не міг не відчувати своє існування на землі достатньо міцним, доки не сказав їй про свої нові заручини, бо непокоївся, коли б оголошення цієї обставини знову не завдало фатального удару його існуванню і незабаром витіснило світ за очі так само швидко, як і першого разу. Тому злощасне визнання було обставлене боязкими пересторогами, але вислухали його з несподіваним спокоєм. Спочатку місіс Феррар, звісно, спробувала відговорити його від шлюбу з міс Дешвуд, вдаючись до всіх доводів, які тільки мала: розтлумачила йому, що в міс Мортон він знайде дружину і вищу за становищем, і значно багатшу, доповнивши свої слова поясненням, що міс Мортон — дочка титулованої особи з приданим у тридцять тисяч фунтів, тоді як міс Дешвуд — усього лише дочка провінційного поміщика і має у своєму розпорядженні тільки три тисячі. Але, коли вона переконалася, що, цілком погоджуючись з проголошеними нею істинами, він, проте, не схильний ними керуватися, вона, пам’ятаючи це, визнала за благо поступитися і після тривалої недоброзичливої паузи, якої вимагали її гідність і необхідність знищити всяку можливість запідозрити її в сердечній доброті, дала милостиву згоду на шлюб Едварда з Елінор.

Потім належало визначити, якою мірою їй належить збільшити їх статок, і тут з’ясувалося, що Едвард був тепер хоч і єдиним її сином, але зовсім не старшим: Роберт отримав кругленьку тисячу фунтів річного доходу, але вона аніскільки не заперечувала проти того, щоб Едвард прийняв сан заради двохсот п’ятдесяти фунтів (і то в кращому разі), і, нічого не обіцяючи згодом, обмежилася тими ж десятьма тисячами, які раніше дала за Фанні.