Чуття і чутливість - Джейн Остін

дуже малому доході незабаром неминуче накликали б на вас біди, які не стали б для тебе легшими тому, що раніше ти ні про що подібне уявлення не мала. Я знаю, твої гідність і чесність, коли ти зрозуміла б ваші обставини, примусили б тебе економити на всьому, на чому можливо. І, мабуть, поки ти позбавляла б зручностей і задоволень тільки себе, це б тобі дозволялося. Але більше?… І як мало одні лише твої старання могли б поправити справи, вже безнадійно заплутані ще до вашого шлюбу! А якби ти спробувала, хай з веління необхідності, обмежити його розваги, то, скоріше за все, не тільки не зуміла б запанувати над такими егоїстичними почуттями, але і значно втратила б владу над його серцем, примусила б його пошкодувати про одруження, яке накликало на нього стільки труднощів.

Губи Маріанни затремтіли, і вона тихо повторила: «Егоїстичними?» — тоном, який мав на увазі: «Ти і справді вважаєш його егоїстом?»

— Вся його поведінка, — твердо відповіла Елінор, — від з самого початку і до кінця живилася себелюбством. Себелюбство спочатку штовхнуло його бавитися твоїми почуттями, і воно ж, коли в ньому прокинулася взаємність, вселило йому думку відкладати рішуче освідчення, а потім і зовсім примусило покинути Бартон. Власне його задоволення або власне його благо — ось чим у кожному випадку визначалися його вчинки.

— Це правда. Про моє щастя він ніколи не піклувався.

— Зараз, — продовжувала Елінор, — він жалкує про те, що зробив. Але чому? А тому, що побачив, як мало радості це йому принесло. Щастя він не знайшов. Тепер справи його приведені в порядок, він більше не страждає від браку грошей і думає лише про те, що одружився з жінкою не з таким приємним характером, як твій. Але хіба звідси витікає, що він був би щасливіший, одружившись з тобою? Тільки причини виявилися б іншими. Тоді б він страждав через грошові утруднення, які зараз вважає дурницями тому лише, що вони йому більше не загрожують. У нього була б дружина, на характер якої йому не доводилося б скаржитися, але він завжди був би в скрутних обставинах, був би бідний; і, ймовірно, незабаром поставив би незліченні вигоди доброго доходу і відсутності боргів набагато вище навіть сімейного щастя, а не просто жінчиного характеру.

— Я в цьому не сумніваюся, — відповіла Маріанна, — і мені ні про що жалкувати, окрім власної моєї необачності.

— Вірніше сказати, необережності твоєї матері, дитино моя, — перервала її місіс Дешвуд. — У всьому винувата вона!

Маріанна не дозволила їй продовжувати. Елінор, радіючи тому, що обидві зрозуміли свої помилки, злякалася, як би думки про минуле не похитнули твердості сестри, і поспішила повернутися до теми їх розмови.

— Мені здається, один висновок з того, що трапилося, зробити можна: всі біди Віллоубі виявилися наслідком першого порушення законів доброчесності, його вчинку з Елізою Вільямс. Цей злочин став джерелом усіх інших, нехай і менших, а також і причиною його нинішньої невдоволеності життям.

Маріанна палко погодилася, а її мати скористалася нагодою перелічити всі достоїнства полковника Брендона і всі заподіяні йому нещастя, промовляючи з тим жаром, який породжують дружба і заповітні задуми. Проте, судячи з обличчя Маріанни, вона майже нічого не почула.

Як і побоювалася Елінор, у подальші два-три дні в здоров’ї Маріанни змін на краще не відбулося, але рішучість її не зрадила — вона, як і раніше, прагнула здаватися веселою і спокійною, і її сестра без особливої тривоги поклалася на цілющу силу часу.

Місіс Кері привезла Маргарет додому, і сім’я, нарешті возз’єднавшись, знову повела тихе життя в котеджі, якщо і не взявшись за звичайні свої заняття з особливою старанністю, як у свої перші дні в Бартоні, то, в усякому разі, маючи намір в майбутньому знову цілком присвятити себе їм.

Елінор з великим нетерпінням чекала яких-небудь звісток про Едварда. Після від’їзду з Лондона вона нічого про нього не чула — нічого нового про його плани і навіть нічого про те, де він тепер перебуває. Через хворобу Маріанни вона обмінялася кількома листами з братом, і його перший лист містив фразу: «Ми нічого не знаємо про нашого бідолашного Едварда і не сміємо цікавитися, проте вважаємо, що він іще в Оксфорді». От і все, про що вона довідалася з цього листування, бо в жодному з подальших листів його ім’я більше не згадувалося. Проте їй недовго довелося страждати від того, що нічого не відомо про його долю.

Якось уранці їхній слуга подався з дорученнями до Ексетера. Після повернення, прислуговуючи за столом, він відповів на всі запитання своєї пані, що стосувалися цих доручень, а потім додав уже від себе:

— Вам, напевно, відомо, добродійко, що містер Феррар одружився?

Маріанна судомно здригнулася, спрямувала погляд на Елінор, побачила, що та блідне, і відкинулася на спинку стільця в істериці. Місіс Дешвуд, відповідаючи слузі, мимоволі поглянула в той же бік і була вражена, здогадавшись з обличчя Елінор, як глибоко і давно та страждала, а через мить, ще більш засмучена сльозами Маріанни, вже не знала, до кого зі своїх дівчаток кинутися на допомогу першою.

Слуга, який побачив тільки, що міс Маріанні погано, зміркував покликати покоївку, і та за допомогою місіс Дешвуд відвела її у вітальню. Проте там Маріанна майже заспокоїлася, і місіс Дешвуд, поклавшись на піклування Маргарет і покоївки, заквапилася до Елінор, яка, хоча все ще була дуже схвильована, проте, оговтавшись, уже оволоділа своїм голосом і почала розпитувати Томаса про джерело його відомостей. Місіс Дешвуд негайно зробила це сама, а Елінор могла просто слухати, не примушуючи себе говорити.

— Хто вам сказав, Томасе, що містер Феррар одружився?

— Так я сам, добродійко, бачив містера Феррара нині вранці в Ексетері і його пані, тобто міс Стіл. Їхня коляска зупинилася перед готелем «Новий Лондон», а я саме туди йшов: Салі з Бартон-парку просила мене передати звісточку її брату, він там форейтором служить. Проминаючи коляску, я підвів голову. Ну, і відразу впізнав молодшу міс Стіл. Тож я зняв капелюха, і вона мене впізнала, покликала, спитала про ваше здоров’я, добродійко, і про панночок, а про міс Маріанну особливо, і наказала