Твори в п'яти томах. Том 1 - Роберт Льюїс Стівенсон

з надбережжя. Коли вступаєш до лісу з боку берега, то бачиш, як бузину поволі змінюють інші породи витривалих кущів та дерев, але всі вони були хиряві й не більші за чагарник, бо ж увесь час мусили відстоювати своє право на життя. Дерева тутешні призвикли в довгі зимові ночі вгинатись під нищівними буревіями, а ранньої весни, ледве розпустивши своє листя, вони вже струшували його, і для оголеного лісу починалася знову осінь. Ще далі від берега виднів невеликий пагорб, що разом з острівцем правив морякам за орієнтир. Коли пагорб відкривався на північ від острівця, суднам треба було прямувати точно на схід, аби не наскочити на мис Ґреден і Ґреденські рифи. Низиною поміж дерев протікав струмок, річище якого було заболочене мулом та опалим листям, через що він раз у раз перепиняв свій біг озерцями нетечі. У лісі зрідка траплялися руїни якихось хатин; Нортмор твердив, що то рештки келій ченців-відлюдників.

Я знайшов невеличку улоговинку з джерельцем прозорої води, розчистив шмат землі від терня, поставив намет і розпалив багаття, збираючись приготувати вечерю. Коня я стриножив і залишив пастись неподалік на галявині. Сама улоговинка була досить глибока, щоб не тільки приховувати вогонь мого багаття, а й захищати мене від холодного вітру, що неабияк розходився.

Спосіб життя, який я вів, привчив мене до витривалості й поміркованості. Я не пив нічого, крім води, рідко споживав щось дорожче, як вівсянка, й міг виспатись усього за кілька годин-прокидався я ледве зазоріє, але звечора, бувало, довго лежав без сну під темним або зоряним склепінням ночі. Отож так і в Ґреденському лісі над морем: міцно заснувши о восьмій годині вечора, я вже об одинадцятій прокинувся, і втому та оспалість як рукою з мене зняло. Я підвівся і якусь часину посидів біля багаття, дивлячись на верхів'я дерев та хмари, що метушливо сунули вгорі, і прислухаючись до завивання вітру й шуму прибою понад берегом. Переситившись цим сидінням, я вибрався з улоговинки й подався на узлісся. Місяць-молодик сховався в імлі й майже не освітлював мені дороги, і лише коли я дійшов до дюн, небо проясніло. Аж це раптом вітер з такою силою війнув на мене солоним подихом океану й сипонув піщинками в лице, що я мусив нахилити голову.

Коли я підвів її і розглянувся, то нараз побачив світло в будинку на дюнах. Боно не стояло на місці, а пересувалось од вікна до вікна, наче хтось проходив по кімнатах з лампою чи свічкою в руці. Я приглядався до нього хвилинку, неабияк здивований. Коли я надвечір дивився на будинок, він вочевидь був безлюдний, а ось тепер так само певно можна було твердити, що там хтось є. Спершу мені спало на думку, що то зграя злодіїв забралась у Нортморів маєток, аби спорожнити комірчини й буфети, де було вдосталь і посуду, і харчів. Але що могло заманити злодіїв саме в цей будинок на дюнах? Знову ж таки, всі віконниці зараз були відчинені, тоді як грабіжники навпаки — позачиняли б їх. Я відкинув цю гадку й заходився шукати іншої. Мабуть, це повернувся Нортмор, і тепер ходить та провітрює кімнати.

Як я вже казав, ми з ним не були аж так дуже близькі між собою, та навіть коли б я любив його як брата, самотність була мені таки любіша, тож я доклав би всіх зусиль, аби не потрапити йому на очі. Тим-то я обернувся й поспішив назад до лісу і врешті з превеликим задоволенням знову примостився біля багаття. Я уник небажаної зустрічі й мав перед собою ще одну спокійну ніч. А вранці я зможу або вибратися звідси, перше ніж Нортмор вийде з дому, або якщо й завітаю до нього, то тільки на годинку.

Та коли настав ранок, становище видалося мені таким своєрідним, що я надумав повестись інакше. Нортмор був на моїй ласці, тож чого б і не пожартувати з ним, хоч я знав, що з таким чоловіком, як він, жарти не дуже безпечні. Загодя тішачись своїм успіхом, я засів у заростях бузини край лісу, звідки добре було видно двері будинку. Віконниці геть усі знов були зачинені, що, пам'ятаю, здивувало мене, але сам будинок з білими його стінами й зеленими віконницями виглядав ошатним і затишним у ранішньому світлі. Минали, однак, година за годиною, а Нортмор усе не показувався. Я знав, що він добрячий сплюх, та все-таки коли почало доходити до полудня, терпіння моє вичерпалося. Правду кажучи, я мав надію перекусити в Нортмора, і мені вже допікав голод. Хоч як прикро було втратити нагоду покепкувати з господаря маєтку, потреба їсти врешті переважила, і я зі своєї засідки на узліссі вийшов на відкриту місцину.

Вигляд будинку, коли я підступив до нього ближче, викликав у мене певну тривогу. Здавалося, він нічим не змінився від попереднього вечора, хоч я невідь-чого сподівався побачити якісь ознаки присутності людини. Але ні: віконниці були щільно зачинені, з коминів не курився дим, на передніх дверях висіла велика колодка. Нортмор, певно, увійшов чорним ходом, — цілком природно подумав я, — іншого висновку й не могло бути; тож можете уявити мій подив, коли, обійшовши будинок, я побачив з другого боку, що й чорний хід на замку.

Тоді я повернувся до первісної своєї думки про грабіжників і насварив себе, що вчора повівся так бездіяльно. Я перевірив усі вікна долішнього поверху й ніде не знайшов ніяких ушкоджень, перемацав замки — вони теж виявилися цілі. Тепер постала проблема: якщо це й справді злодії, то як же їм вдалося залізти всередину? Хіба що через дах прибудови, в якій Нортмор тримав своє фотографічне причандалля, — подумав я, — бо звідти, висадивши шибку у вікні кабінету чи моєї колишньої спальні, вони запросто могли пролізти в будинок.

Аби перевірити цей варіант, я вибрався на дах прибудови й помацав віконниці на обидвох кімнатах. Вони були зачинені. Але я так легко не відступився: натиснувши дужче, я, хоча й подряпав при цьому руку, все-таки відхилив одну з них. Пригадую, я ще приклав подряпину до рота і, мов собака, з півхвилини зализував її, механічно тим часом оглядаючись позад себе на дюни й море, де завважив — за кілька миль на північний схід — чималу вітрильну яхту. Потім я підняв раму вікна вгору й вліз до приміщення.

Коли я пройшов по всьому будинку, мене взяв такий подив, що й не сказати. Ніде не було й сліду якогось неладу, — навпаки,