Твори в п'яти томах. Том 1 - Роберт Льюїс Стівенсон

— Пам'ятати обличчя, — пояснив Флорізель, — така ж прикмета мого фаху, як і вашого. Справді, коли подумати як слід, і державець, і детектив служать в одній когорті. Ми обидва боремось проти злочину, тільки мій спосіб грошовитіший, а ваш небезпечніший, так що, по суті, для порядної людини ці два способи боротьби однаково почесні. Я, хоч це, може, видасться вам дивним, за вдачею і покликанням радше детектив, а не безсилий і негідний володар.

Інспектор був приголомшений.

— Ваша високість віддячує добром за зло, — сказав він. — На зухвальство ви відповідаєте найлюб'язнішою поблажливістю.

— Звідки вам знати, — заперечив Флорізель, — що я не прагну підкупити вас?

— Нехай Господь убереже мене від такої спокуси! — вигукнув детектив.

— Радий почути вашу відповідь, — усміхнувся князь. — Це слова мудрої і чесної людини. Адже світ широкий, сповнений багатства і краси і можна пропонувати яку завгодно винагороду. Наприклад, той, хто погордує мільйоном, може продати свою честь за владу або жіноче кохання. Навіть я сам, що оце розмовляю з вами, кілька разів відчував таку гостру, таку принадну спокусу, що їй здається, не могла опиратитись ніяка сила людської чесноти, — і я охоче чинив так, як ви, й доручав себе милосердю Господньому. Отже, лише завдяки цій скромній і такій неоціненній звичці, — додав князь, — ми з вами можемо йти разом по місту з чистим серцем.

— Я завжди чув, що ви дуже сміливі, — проказав інспектор, — але не знав, що ви мудрі й побожні. Ви кажете правду, і так, що вона доходить мені до самого серця. Цей світ справді мов тяжке випробування.

— Ми зараз, — сказав Флорізель, — на середині мосту. Зіпріться ліктями на парапет і подивіться вниз. Як вода, що мчить уперед, — так пристрасті й недоля вимивають чесність у слабкої людини. Ось послухайте.

— Я корюся вашій високості, — відповів чоловік, спираючись, як і князь, ліктями на парапет і готуючись слухати. Місто вже поринуло в сон; якби не безмежжя вогнів на вулицях і контури будинків супроти зоряного неба, здавалося б, що вони стоять десь над річкою серед лук і ланів.

— Офіцер, — почав князь Флорізель, — чоловік відважний і порядний, що завдяки своїм заслугам уже досяг високого рангу, здобувши не тільки захоплення, а й повагу, навідав, у нещасливу для спокою свого розуму годину, колекції індійського раджі. Там він побачив діамант таких небачених розмірів і краси, що з тієї миті мав у житті тільки одне бажання, був ладен пожертвувати честю, славою, дружбою, любов'ю до батьківщини задля того блискучого кристала. Три роки він слугував тому напівдикому царкові, мов Яків Лаванові[84]: перекроював кордони, покривав злочини, несправедливо обвинуватив і стратив колегу офіцера, який мав нещастя розгнівити раджу якоюсь чесною відвертістю; і нарешті в часи небезпеки для своєї рідної землі зрадив усіх своїх товаришів-солдатів, завівши їх у засідку, так що бідолах забивали тисячами. Кінець кінцем він стягнув величезне багатство і повернувся додому з пожаданим діамантом.

— Минули роки, — провадив далі князь, — і зрештою діамант випадково пропав. Він потрапив у руки простого і роботящого молодика, вченого, Господнього слуги, що тільки-но ступив на священичий шлях, уже маючи певні відзнаки. Отож чари подіяли й на нього, він усе покинув, знехтував свій духовний сан, занедбав науку і втік разом з каменем у чужу країну. Офіцер мав брата, меткого відчайдушного безсоромного чоловіка, що довідався про таємницю священика. Що ж він робить? Каже братові, повідомляє поліцію? Ні, й на цього чоловіка теж подіяли сатанинські чари, він надумав забрати камінь собі. Ризикуючи скоїти злочин, він приспав молодого священика і викрав свою здобич. Після цього внаслідок випадку, неважливого з погляду моралі, самоцвіт перейшов з його рук до іншого чоловіка, який, злякавшись того, що тримав у руках, дав його до сховку людині високого становища й бездоганної порядності. Ім'я того офіцера — Томас Ванделер, — казав Флорізель. — Той самоцвіт зветься Діамантом Раджі. І, — він раптом розкрив долоню, — ось він перед вашими очима!

Інспектор, зойкнувши, відсахнувся.

— Ми говорили про підкуп, — вів далі князь. — Мені оцей блискучий кристал — гидкий, на ньому ніби повзають могильні хробаки, він пече, мов застигла грудка невинної крові, і я знаю, що сяє в ньому пекельний вогонь. Я розповів вам тільки соту частину його історії, перед тим, що відбувалося в попередні віки, до яких злочинів та зрад він спонукав людей минулих поколінь, тремтить навіть людська уява. З давніх-давен він вірно служив пекельним силам і, кажу, досить уже крові, досить злочинів, досить скалічених життів і зраджених друзів, усе має свій кінець, і лихе, і добре, і пошесті, і чарівна музика, а щодо діаманта, — нехай Бог простить мені, якщо я помиляюсь, — то його влада скінчилася цієї ночі.

Князь зненацька махнув рукою, і діамант, описавши світляну дугу, шубовснув у текучу воду.

— Амінь, — повагом проказав Флорізель, — я вбив василіска![85]

— На Бога! — заволав детектив. — Що ви накоїли! Тепер я пропащий!

— Гадаю, — всміхнувся князь, — що чимало забезпечених людей цього міста позаздрило б вашій пропащості.

— Ох, ваша високосте! — мовив детектив. — Після всього ще й купуєте мене?

— Здається, тут нема іншої ради, — відповів Флорізель. — А тепер ходімо до префектури.

Невдовзі в найвужчому родинному колі відбувся шлюб Френсіса Скрімджера і міс Ванделер, князь Флорізель був там за свідка. Обидва Ванделери здогадались, що сталося з діамантом, їхні пірнальні операції в річці Сені довго дивували і тішили нероб і дармовисів. Правда, вони помилились у розрахунках і вибрали не той рукав річки. Щодо князя, то ця висока особа, виконавши свою ролю, могла разом з арабським автором забиратись куди завгодно. Та якщо читач прагне докладніших вісток, то я радий сповістити його, що внаслідок недавньої революції князя скинули з богемського трону, оскільки він завжди був відсутній і нечувано занедбав громадські справи. Тож тепер його високість тримає на вулиці Руперта тютюнову крамницю, яку часто відвідують інші емігранти.

Я іноді ходжу туди покурити й побалакати. Флорізель такий же величний, як і в часи свого можновладдя: він мов олімпієць сидить за прилавком і, хоч сидяче життя вже позначилося на його роздутій камізельці, Флорізель, напевне, якщо взяти все до уваги, найчарівніший торгівець тютюном на цілий Лондон.

БУДИНОК НА ДЮНАХ

Переклад Ростислава Доценка

Д. А. С.

На згадку про дні, проведені біля Фідри[86]

Розділ І

ПРО ТЕ, ЯК