Майстер - Колм Тойбін
— Я завжди казала Вільямові, що Еліс і міс Лоринг могли мати дуже переконливі причини, щоб переїхати до Англії, подалі від родичів і друзів.
Генрі недовірливо на неї подивився.
— Знаєш, Генрі, удома покоївки подейкували... та й тітонька Кейт не завжди стукала у двері перш, аніж увійти... Тож, я гадаю, що в Англії міс Лоринг і Еліс могли бути щасливими одна з одною в такий спосіб, про який не згадується в Біблії.
Зовиця майже світилася від захвату, а Генрі раптом усвідомив, чому так уважно її слухає. Він швиденько підрахував, що Еліс не могла бути знайомою із Мінні Темпл, але, напевно, про неї чула. Те, як вона вміла сказати про несказане у товаристві джентльмена, не втрачаючи при цьому ні врівноваженості, ні свого особливого стилю та допитливої вдачі, вигідно вирізняло Мінні серед сестер і всіх інших дівчат. Розум Мінні мав таку саму здатність бігти вперед, а потім повертатися до початку з якимось таким специфічним зауваженням або запитанням, яке могло змусити декого з присутніх захотіти вибігти з кімнати, але вони ніколи того не робили, бо у своїй промові Мінні була така чарівна. І от тепер, по тридцяти роках після смерті Мінні Темпл, Еліс робила те саме і з такою самою живістю та хоробрістю.
— Знаєте, жінки аж ніяк не можуть бути поза підозрою в таких справах, як, власне, і в будь-яких інших,— закінчила вона.
А тепер Генрі стало цікаво, чи і його власні стосунки вона обговорює подібним чином. Пригадалось, як вона розпитувала про гостини Гендрика Андерсена, про якого чула в Бостоні, а також те, як вона побіжно зауважила постійну присутність Бурджесса Нокса у Лемб-Хаусі. Авжеж, він помітив, із яким інтересом Еліс розглядала Бурджесса Нокса, і тепер Генрі було цікаво, чи зовиця тоді збирала матеріал для своїх спекуляцій стосовно приватного життя членів родини свого чоловіка та їхніх слуг. Зусиллям волі він стримав усмішку, уявивши, як тітонька Кейт без стуку відчиняє двері спальні Еліс, аби застукати сестру із міс Лоринг. У цю ж хвилину зовиця встала і сказала, що віднесе чайник до кухні, а потім подивиться, чи Вільям і досі спить. Генрі оголосив, що піде спати. Тихо та мирно вони побажали одне одному добраніч.
ГЕНРІ ПОВЕРНУВСЯ ДО ЛЕМБ-ХАУСА, а Вільям із Еліс і їхньою дочкою Пеґґі залишились у Лондоні аж до часу, коли лікар Торн відіслав пацієнта лікуватися до Малверна, що, за братовими словами, швидко погіршило його стан. Оскільки Лондон виявився до них холодним і негостинним, а Атлантичний океан о цій порі року був занадто бурхливим, аби чоловік із таким слабким здоров’ям, як у брата, міг безболісно пережити подорож до Америки, Вільям із Еліс і Пеґґі приїхали до Раю і, коли Генрі зустрів їх на станції, мали такий вдячний вигляд, що він зрадів можливості провести з ними різдвяно-новорічні свята.
Попри лікарську заборону, Вільям ранками працював, а потім відпочивав удень і ввечері наче зовсім забував про свою недугу. А ще він багато жартував, кпинячи зі свого лікаря і членів родини та роблячи цікаві зауваження щодо жалюгідності та суперечливості людської природи. Братова донька, як помітив Генрі, обожнювала батька й іноді, на Вільямову безмежну радість, змагалася з ним у висміюванні самого себе та власної немочі.
Коли леді Волслі надіслала коротку записку, повідомляючи Генрі, що перебуває поблизу, господар Лемб-Хауса подумав, що ланч із нею може бути для Вільяма цікавим і не надто втомливим, а Еліс і Пеґґі зможуть побачити типову представницю сучасного англійського жіноцтва. Він навмисно не розповідав про неї багато перед зустріччю, аби не налякати зовицю та племінницю, та варто було їм дізнатися, що леді Волслі одружена з головнокомандувачем військових сил її величності і що вона із гідністю носить свій титул, Еліс одразу ж перебрала на себе опіку над кухнею й почала порядкувати там уміло й доладно. Мати й дочка переміряли безліч суконь і костюмів, готуючись до приїзду герцогині, як постійно Пеґґі називала леді Волслі, днями, що передували її візитові. Еліс зводила Бурджесса Нокса до місцевого кравця, щоб той пошив для нього костюма й уніформу вдвічі швидше, аніж зазвичай це робив, аби й слуга мав вигляд належний для привітання її світлості, як Вільям наказував дочці називати леді Волслі, та тільки, боронь Боже, не в очі.
Коли Еліс і Пеґґі помітили, що Генрі зняв зі стіни на горішньому сходовому майданчику невеличкий давнього вигляду гобелен, а на його місце повісив картину із краєвидом Рая, вони дружньо посміялися з нього, кажучи, що господар намагається виставити свій будинок у кращому світлі, поприбиравши з-перед очей герцогині усякий мотлох. Генрі не сказав їм, що придбав цей гобелен у лондонській антикварній крамниці, коли леді Волслі цього не бачила, та проти її бажання, і тепер не хотів, аби вона звинуватила його в упертості та, можливо, у дурисвітстві.
ЛЕДІ ВОЛСЛІ БУЛА ВБРАНА в яскраво-червоний шовк, що, коли вона звільнилася від своєї довгої чорної мантії, мало дуже театральний вигляд. Її щоки були густо нарум’янені, і волосся, на гадку Генрі, вона теж, якимось чином, трохи зачервонила, від чого воно здавалось яскравішим і блискучішим, ніж будь-коли раніше. Її манери також вирізнялись особливим блиском, і нічого з того, що говорив Вільям або Еліс і Пеґґі, не могло дорівнятися до її пристрасного та стрімкого мовлення. То було, наче живильна літня злива, з громами та блискавицями, налетіла на Лемб-Хаус і тепер мило та невинно розважалась у вітальні, бо ж до ланчу ще залишалося чимало часу.
— Усім відомо, люба,— леді Волслі звернулася прямо до Пеґґі, чия світло-блакитна сукня, кардиган і голубі стрічки в косах видавалися майже безбарвними супроти того палаючого багаття, на яке скидалася прибулиця,— що ваша країна має найбільшу демократію в усьому цивілізованому світі й за свою коротку історію спромоглася зробити чимало подарунків людству,
