Майстер - Колм Тойбін
Лемб-Хаус, після смерті його власника, було виставлено на продаж удовою за дві тисячі фунтів. Можливість отримати право власності на обійстя викликала в Генрі нестримне бажання і змусила його до швидких дій, адже будинок міг дуже легко опинитися в чиїхось інших руках, і надала йому почуття дивного вдоволення від того що він зможе просто замкнути за собою двері, і ніхто не матиме права заглядати на його територію. Однак необхідно було швидко зібрати гроші, яких на той час у нього не було під рукою. Свої витрати Генрі покривав гонорарами й уважно стежив за тим, як йому платять за оповідання та серіалізацію. Його спадок і власний капітал так само, як і дивіденди від них контролювалися Вільямом. То була переважно рента, отримувана з деяких будівель у містечку Сиракузи, де він якось побував і сподівався не потрапити туди вдруге. Вільям, як це розумів собі Генрі, успішно та досить обережно керував тими грошима. Пишучи листа до старшого брата, він і на гадці не мав забирати частину грошей зі свого капіталу чи використати нерухомість у Сиракузах у якості застави, під яку міг би взяти позичку на купівлю Лемб-Хауса. Він був упевнений, що банкір досить легко дасть йому необхідну суму і що він швидко поверне гроші з гонорарів за свої публікації.
Оскільки Вільям збирався до Європи, Генрі написав йому, що квартира у Кенсингтоні, що її він перед цим на короткий час здавав, тепер стоїть вільна і він буде радий, якщо Вільям із родиною у ній оселиться перед приїздом до Лемб-Хауса. Запрошення Генрі було щирим, однак той дав зрозуміти, що бажає сам улаштовувати свої справи. Вільям Джеймс із Еліс, писав йому брат, спочатку поїдуть до Німеччини, де зупиняться в Наухаймі на курс лікування, а потім уже — до Англії. Було схоже, що він відхиляє запрошення пожити у квартирі Генрі.
Генрі написав йому до Наухайма про своє бажання придбати Лемб-Хаус. Потім, одначе, він зрозумів, що його лист містив занадто багато пояснень, і це мало такий вигляд, ніби блудний син звертається до свого батька чи, радше, молодший брат, схильний до розтринькування грошей, пише своєму старшому та мудрішому родичеві.
Він не просив у Вільяма ні поради, ні грошей. Оглядаючись назад, Генрі не розумів, навіщо, узагалі, написав про це Вільямові; треба було просто піти й купити Лемб-Хаус, попередньо проконсультувавшись лише з банківським управителем. Натомість, він написав листа, не подумавши, під впливом емоцій, і пізніше відчув на собі всі негативні наслідки цього вчинку. Вільям надіслав йому один за одним два листи. Тон першого був умовляльно-повчальним: Вільям виступав у ролі беззаперечного експерта з питань придбання та розміщення нерухомості, з банківських відсотків та необхідності бути непохитним і хитрим у перемовинах. А потім, зустрівшись у Наухаймі з кимось, хто колись бачив будинок, і відверто обговоривши з ним усю справу, Вільям написав удруге, висловлюючи власне переконання в тому, що ціна, яку просять, є цілковито невиправданою, і радячи Генрі перш, ніж удаватися до будь-яких дій, порадитися зі стороннім фахівцем, який тямить у подібних справах.
Отримавши друге послання, Генрі зібрався написати братові в кількох словах, що він тримає цю справу під особистим контролем і не потребує подальших порад. І взагалі, він буде дуже вдячний Вільямові, якщо той не обговорюватиме питання придбання Лемб-Хауса за обумовлену ціну, чи за будь-яку іншу, ні зі сторонніми, ні з ним самим, коли вони зустрінуться.
Він розпочинав листа кілька разів, а потім виявив, що, попри свій початковий намір дуже коротко та холодно написати, що все одно збирається купити цей будинок і тільки тому, що сам цього хоче, довго та багатослівно пояснює всі переваги Лемб-Хауса та прийнятність ціни, що за нього просять. У відповідь на коротку записку від зовиці Еліс, отриману невдовзі, у якій ішлося про те, що вона, заручившися згодою Вільяма, позичить йому свої власні гроші на придбання Лемб-Хауса, він наполягав, що не є якимось уже зовсім старим дідом. Він гордо повідомив їм обом, що взагалі не буде позичати жодного пенні, і підкреслив, що, хоч і висловлює свою глибоку вдячність Еліс за її щедру пропозицію, Вільям мусить знати, що Генрі вже прийняв рішення купити цей будинок і не змінить його, хай що собі брат думає чи вважає.
Генрі також зауважив, що сам він ніколи не ставив під сумнів Вільямову здатність до купівлі чи продажу, ніколи не давав йому фінансових порад і їх не просив. Потім він додав, що радісне передчуття від можливості отримати цей будинок дещо зблякло від Вільямових пересторог, але він упевнений, воно швидко розквітне знову. Генрі писав, що бажання придбати Лемб-Хаус є для нього особливо цінним і радісним, адже він іще ніколи нічого так не хотів і сподівається, що брат це зрозуміє.
Лист було закінчено вже пізньої ночі, і Генрі, не перечитуючи його, заклеїв конверт і залишив у передпокої, аби завтра зранку Бурджесс Нокс його відправив. Еліс — його зовиця — була щирою у своїй пропозиції, Генрі це знав, і Вільямові поради теж не мали на меті нічого злого, та вони обоє, може, і самі цього гаразд не усвідомлюючи, хотіли, аби він діяв за їхніми вказівками. Крім того, їм було б легше залишатися під його дахом, якби цей дім було куплено на запропонованих ними умовах.
Коли Вільям написав до нього знов і попросив вибачення за те, що погладив Генрі проти шерсті (а він назвав це саме так), то запропонував видати йому необхідні кошти з капіталу, розміщеного в Сиракузах, бо, за потреби, гроші з цього фонду можна досить легко вилучити. Це лише додало жару вогнищу образи, що було розпалене, коли Вільям навідріз відмовився від квартири у Кенсингтоні, а потім іще й поїхав до Німеччини перш, ніж заїхати до Англії. Вільям так пишався собою, тим, що він був практичним, мав родину, не писав белетристики, а читав лекції, був справжнім американцем, простим у побуті, прямим у
