Стоїк - Теодор Драйзер

У квітів.

Він бачить, чує і відчуває більше, ніж око, слух,

Дотик, смак та нюх, та водночас Він

Знаходиться всередині розуму: Він насолоджується і страждає,

Відчуваючи речі.

Перебуваючи в плоті, чи залишаючи її, Він той, хто знає гуни,

Їхні стани і рухи. Він завжди невидимий

Для невігласів, але мудреці бачать його

Оком мудрості.

Йоги, що досягли спокою духу за допомогою практики духовної дисципліни, споглядають Його у своїй свідомості. Але ті, хто по­збавлений спокою і здатності бачити, ніколи не знайдуть Його, хоч як би вони не намагалися.

Ці рядки надзвичайно зацікавили Береніс, і вона поглянула на обкладинку, щоб дізнатися її назву. Це виявилася «Бхаґавад-Ґіта», і їй пригадалося, як про неї чудово говорив певний лорд Северенс одного разу на обіді в лорда Стейна в його міському будинку. Її глибоко вразила його розповідь про перебування в Індії, де він довгий час проходив на­вчання в гуру, живучи самітником поблизу Бомбея. Тоді її дуже схвилювало все, що він говорив, і їй навіть захотілося також колись побувати в Індії і пройти цей шлях. А тепер, коли їй загрожує самотність, її бажання знайти якийсь притулок ще посилилося. Справді, у її нинішній заплутаній ситуації це може стати рятівним рішенням.

Індія! Чому б і ні? Чим більше Береніс думала про таку поїздку, тим більше їй подобалася ця думка.

В іншій книжці про Індію, яку Береніс знайшла в своїй бібліотеці, вона прочитала про свамі і гуру, тобто вчителів і тлумачів таємниць життя і Бога, що живуть в ашрамах або ретритах у горах і лісах. До них можуть звернутися ті, кого спіткало горе, хто впав у відчай, і хто хоче пізнати сенс чудес і таємниць життя, щоб відкрити приховані в них самих духовні сили, осягнувши які, вони зуміють цілком здолати свої негоди. Може статися, такий учитель цих великих істин допоможе їй розсіяти морок самотності навколо її, з якого вона не бачить виходу, і дістатися царства світла і духовного спокою?

Вона поїде до Індії! Отже, вона закриє будинок у Прайорс-Коув, візьме з собою матір, якщо та захоче, і відправиться пароплавом з Лондона до Бомбея.

Наступного ранку Береніс зателефонувала докторові Джеймсу, щоб дізнатися його думку про її рішення. На її подив він дуже схвально поставився до її плану. Він і сам давно вже плекав подібне бажання, але на жаль ніколи не мав тієї свободи, як у Береніс. Вона саме потребує такої зміни вражень і відстороненості, сказав він. До речі, він мав пацієнтів з фізичними та психічними розладами через різні особисті чи суспільні причини, яких він направив до одного індійського свамі, що жив тоді в Нью-Йорку, і вони повністю зцілилися. Мабуть, зауважив доктор Джеймс, коли обмежена думка про своє «я» губиться в значно ширшій думці про «не-я», це приносить забуття про невротичне «я», а отже, врешті, одужання.

Підбадьорена схваленням доктора Джеймса щодо її наміру, Береніс зробила деякі розпорядження стосовно будинку на Парк-авеню на час своєї відсутності і виїхала з Нью-Йорка до Лондона.

Розділ 74

Для широкого загалу найцікавішим питанням у зв’язку зі смертю Френка Алджернона Ковпервуда було його багатство: його розмір, хто спадкоємці, скільки отримає кожен з них? Ще до того, як заповіт був переданий на офіційне затвер­дження, пішли чутки, начебто Ейлін обділили і вона отримала якийсь мінімум, тоді як основну частину успадкували двоє дітей Ковпервуда; пліткували також, начебто щедрі подарунки отримали його лондонські друзі і приятельки.

Не минуло й тижня після смерті Ковпервуда, як Ейлін відмовилася від послуг його адвоката і призначила якогось Чарльза Дея своїм єдиним законним представником.

Заповіт, переданий через п’ять тижнів після смерті Ковпервуда на затвердження до верховного суду округу Кук, містив перелік осіб і установ, що одержували в дарунок різні суми — по дві тисячі доларів було залишено кожному з його слуг, п’ятдесят тисяч доларів Альберту Джеймісону, сто тисяч доларів — обсерваторії імені Френка А. Ковпервуда, яку він подарував Чиказькому університету десять років тому. До цього списку з десяти осіб і установ входили і двоє дітей покійного; загальна сума, залишена цим особам і установам, становила близько півмільйона доларів.

Ейлін забезпечувалася за рахунок доходу з решти майна. Після її смерті картинна галерея — колекція живопису й скульптури, оцінена в три мільйони доларів, — мала перейти у власність міста Нью-Йорка для задоволення й освіти публіки. На утримання галереї Ковпервуд залишив сімсот п’ятдесят тисяч доларів. Крім того, він заповів купити ділянку землі в районі Бронкса і побудувати там лікарню, вартість спорудження якої не повинна була перевищувати восьмисот тисяч доларів. Рештою майна — частина доходу з якої призначалася на утримання лікарні — мали розпоряджатися виконувачі духівниці — Ейлін, доктор Джеймс і Альберт Джеймісон. Лікарня мала носити ім’я Френка А. Ковпервуда й приймати всіх хворих, незалежно від раси, кольору шкіри й віросповідання. Тих, хто не мав чим платити за лікування, повинні були приймати безкоштовно.

Ейлін — тепер після смерті Ковпервуда, — раптом стала надзвичайно сентиментальною щодо його останньої волі і бажань та зосередилася на лікарні. Вона дала численні інтерв’ю газетам, в яких докладно виклала свої плани: зокрема, вона побудує притулок для тих, хто видужує, що був би вільний від лікарняної атмосфери. В одному з інтерв’ю вона під кінець заявила:

— Я докладу всіх зусіль, щоб виконати побажання мого чоловіка, і зроблю цю лікарню справою мого життя.

Але, на превеликий жаль, Ковпервуд не врахував механіку роботи американських судів усіх рівнів: те, як вони вершать правосуддя або порушують його, як довго американ­ські юристи здатні затягувати врегулювання справ у будь-якій судовій інстанції.

Так, першим ударом по його спадку стало рішення Верховного суду США, що визнав ковпервудівський концерн — Чиказьку об’єднану транспортну компанію — недієздатною. Чотири з половиною мільйони доларів, вкладених Ковпервудом в акції Єдиної транспортної, що належала йому, були забезпечені цим концерном. Тепер потрібні були роки судової тяганини, щоб установити не тільки вартість акцій, але і їх власника. Для Ейлін це було надто складно, і вона швидко усунула себе від обов’язків душоприказниці, переклавши проб­лему на Джеймісона. Тож