Стоїк - Теодор Драйзер

аукціону, автомобілі, таксі й карети вишикувалися суцільною стіною вздовж тротуарів П’ятої авеню й Шістдесят восьмої вулиці, допоки продовжувався розпродаж. Тут були колекціонери з мільйонними статками, відомі художники, знамениті світські дами, чиї авто ніколи не зупинялися біля цих дверей раніше, — тепер усі хотіли потрапити сюди, щоб ухопити якусь рідкісну річ, що належала Ейлін або Френку Ковпервуду.

Його золоте ліжко, на якому колись спав бельгійський король і яке Френк придбав за вісімдесят тисяч доларів; ванна рожевого мармуру з туалетної кімнати Ейлін, що коштувала п’ятдесят тисяч доларів; казкові шовкові килими, вивезені з ардебільської мечеті; вироби з бронзи, червоні африканські вази, кушетки із золоченими спинками в стилі Людовика XІV; канделябри — також у стилі Людовика XІV — з гірського кришталю з аметистовими й топазовими підвісками; витончена порцеляна, скло, срібло і різні дріб’язки — камеї, кільця, шпильки, намиста, дорогоцінні камені.

З кімнати до кімнати слідом за гучним голосом аукціоніста, що віддавався луною у високих кімнатах, переходили юрби чужих, цікавих людей. На їхніх очах скульптура Родена «Амур і Психея» була продана дилерові за п’ятдесят одну тисячу доларів. Хтось піднімав ціну вже до тисячі шістсот доларів за полотно Ботічеллі, але програв, коли хтось вигукнув: «Тисяча сімсот!» Якась гладка, поважна жінка в червоному весь час намагалася триматися ближче до аукціоніста і чомусь давала за будь-яку річ триста дев’яносто доларів — не більше й не менше. А коли натовп кинувся за аукціоністом до зимового саду, аби глянути на статую роботи Родена, той закричав: «Не притулятися до пальм!»

Поки йшов розпродаж, взад і вперед по П’ятій авеню двічі чи тричі повільно проїхала двомісна карета, у якій сиділа самотня жінка. Вона дивилася на автомобілі й коляски, що під’їжджали до будинку Ковпервудів, на чоловіків і жінок, що юрбилися біля під’їзду. Це видовище надто багато означало для неї: це був кінець її боротьби, останнє прощання з колишніми честолюбними мріями. Двадцять три роки тому вона була однією з найкрасивіших жінок Америки. Вона й досі зберегла частку свого колишнього духу й сили. Так, їй довелося скоритися, але вона ще не почувала себе зломленою, — ще ні. Місіс Френк Алджернон Ковпервуд не була присутня на аукціоні. Але вона бачила, як покупці виносили з будинку самі улюблені її речі, і часом до неї доносилися вигуки аукціоніста: «Хто більше? Хто більше? Хто більше?» Врешті вона вирішила, що більше не зможе терпіти і наказала кучеру їхати назад, на Медісон-авеню.

Через півгодини Ейлін мовчки стояла в себе в спальні, бажаючи лише одного — тиші. Усе зникло, немов чаклун­ською силою, за один день. Відтепер вона лишилася сама. Ковпервуд більше не повернеться, навіть якби він сам цього захотів.

Через рік вона знову захворіла на пневмонію і — залишила цей світ. Перед смертю вона написала докторові Джеймсу:

«Я Вас дуже прошу, подбайте, щоб мене поховали в склепі, поруч із чоловіком, як він того хотів. Вибачте мені, будь ласка, мою неввічливість у минулому. Усе це через страждання, які я не маю сил описати».

І доктор Джеймс, складаючи лист і роздумуючи про непередбачуваність життя, сказав собі: «Так, Ейлін, неодмінно».

Розділ 76

Упродовж цього періоду, що завершився розпорошенням багатства Ковпервуда і смертю Ейлін, Береніс поступово, але невідворотно ставала на свій шлях. Вона відчувала, що треба пристосуватися до суспільства і життя у будь-якій формі, за умови, як вона розмірковувала подеколи, що вона зможе розвинути себе духовно й інтелектуально так, щоб повністю звільнитися від матеріалістичного підходу Заходу, який визнає гроші й розкіш своїм єдиним богом. Спочатку в неї виникло бажання змінити погляди на життя під впливом горя, що оволоділо нею після смерті Ковпервуда і ледь не занапастило її життя. Потім випадково, чи принаймні так їй здалося, вона натрапила на маленьку книжечку під назвою «Бхаґавад-Ґіта», в якій, мабуть, зібрані й підсумовані тисячоліття релігійної думки Сходу.

Хто пізнає Атман, Той пізнає, що щастя Народжується від чистого пізнання: Радість саттви. Глибока його радість Після суворої самодисципліни: Тяжка праця спочатку, Але яка солоднеча насамкінець, Кінець усякого смутку. Хто прагне Цієї абсолютної свободи? Мабуть, лише одна людина З багатьох тисяч, То скажи ж мені, скільки З тих, хто знайдуть свободу, Пізнають усю істину мого буття? Мабуть, лише один.

Повторюючи про себе ці прадавні пісні, Береніс почала задавати собі питання, чи може вона бути тією однією людиною, що здатна пізнати таємницю життя? Така мета варта зусиль, і вона вирішила спробувати.

Але перш ніж відправитися до Індії, щоб розпочати на­вчання, Береніс поїхала до Англії за матір’ю, яку вона хотіла взяти з собою. І вже через кілька годин після її приїзду до Прайорс-Коув до них завітав лорд Стейн. Коли Береніс сказала про своє рішення поїхати до Індії і серйозно зайнятися індуською філософією, Стейн, хоч і зацікавився, був водночас шокований. Він багато чув про цю країну від англійців, що їздили туди в урядових або інших справах, і, згадавши зараз їх розповіді, сказав, що, на його думку, Індія — не місце для молодої гарної жінки.

Стейн уже добре розумів, що Ковпервуд був для неї не просто опікуном і що на минулому її матері є якась тінь; але він досі був закоханий у Береніс, і йому здавалося, що, не­зважаючи на її непевне становище в суспільстві, його інтелектуальне і духовне життя було б набагато щасливішим, якби поруч із ним була Береніс, супутниця з таким вільним і глибоким світоглядом. Так, справді, він був би щасливий, якби йому вдалося одружитися з жінкою, настільки чарівною і непересічною.

Але коли Береніс пояснила йому, які думки виникли в неї через кілька тижнів після смерті Ковпервуда і як вона по­ступово переконалася, що лише там, подалі від