Спустошення - Любомир Андрійович Дереш
Учасники зустрічі зібралися строго на дев’яту в лекторії, відгородженому від решти виставкового простору звуконепроникними щитами — у програмці він позначався як «Сцена Бредбері», а між собою організатори називали локацію «Малою Білою».
Усі сцени в ґіді по виставці носили назви відомих фантастів: головна, де відбувалася церемонія відкриття, називалося «Сценою Азімова» — на ній же планувалися найвидовищніші заходи, типу демонстрації джеміноїдів чи презентації «аватарів». У розпорядженні учасників і гостей Форуму були також велика сцена «Роберт Хайнлайн», на якій мали проходити більшість гострих політичних, економічних і соціально-культурних дискусій, «Панель Стругацьких», де мали відбуватися баталії філософів, футурологів і методологів, зал «Герберт Веллс» і «Платформа Єфремова», де мали обговорюватися перспективи соціального конструювання і впливу радикальних інновацій на сучасний світ. «Артур Кларк» (третя велика сцена) призначалася для обговорення футуропрогнозів і дискусій про експансію в космос, відкритий «Простір Лема» відводився для етичних питань майбутнього, а камерний зал «Жюль Верн» було віддано для всієї марґінальщини від науки — слово надавалося творцям квантових талісманів, розробникам окулярів для бачення прани, авторам коміксів і науковим фантастам, косплеєрам, фанам сай-фай-серіалів та аніме, що окремою програмою проводили на Форумі свої конгрегації і читання.
Ряди порожніх крісел на червоному килимі засвідчували, що не всі пережили вчорашній концерт Ріанни і в частини психоінженерів вольова позиція вранці дала збій. Федір привітався з Борисом Олеговичем, який, за посередництва перекладача, уже був зайнятий розмовою з Девідом Мошковіцем.
— A-ha, mister Mohyla! How was your evening yesterday? — озвався Девід. — I haven’t seen you at Rihanna’s concert. Have you been there? Ah, it was awesome! Meet my translator, Serhiy Holubets.
— I have escaped right after our talk, David, — Федір потис Мошковіцу руку. — I was too overwhelmed to hold more impressions. Turner and Blacke were the last drops. Дуже приємно, пане Сергію.
— Оh, you are so touchy, — заворушив бровами Девід, а вони з перекладачем, сором’язливим пухкеньким чоловіком, обмінялися потисками рук. — So, what about our coffee today?
— Two o’clock. We can eat some lunch together. My boss is going to have a close meeting with some VIPs, and I suppose, I am not obliged to be there. This is very confidential.
— Ok, sir, but you show me some real Kyiv! I want to try some Ukrainian cuisine, not only that refined nuclear author dishes. It’s really boring.
— Well... — Федір задумався. — Have you tried Kyiv perepichka? We should take two. These are like local hotdogs, very unecological and unhealthy, but sinfully tasty.
— That’s what I am looking for! — зрадів Мошковіц. — Anyway, whatever you show me, I’ll like it, I am sure. Somehow I trust you, mister Mohyla. And now it’s time for professor Gurov. So, see you! Waiting for your call!
Девід помахав рукою і з перекладачем пішов до столу, де вони разом із Гуровим мали сидіти під час зустрічі. Федір cховався на задній ряд, поближче до виходу, аби, за нагальної потреби, одразу ж залишити лекторій. Зустріч розпочалася: у неформальній обстановці Девід з допомогою перекладача представився сам, розказав певні факти про власну персону і про книгу, присвячену швидкочитанню, яку він написав, після чого попросив присутніх розповісти трохи про себе.
Першим став розповідати Борис Олегович, злегка торкнувшись своєї участі в бойових діях як військового психолога в Афганістані, Ірані і Придністров’ї, однак оминув тему захоплення Останкіно. Він розповів про розвал СРСР і припинення всесоюзних науково-дослідницьких програм, зокрема й спрямованих на освоєння космосу, а також поділився власними ініціативами щодо створення дослідницького центру, де можна було б відродити розробки, на понад двадцять років перервані в результаті історичних процесів. По черзі всі присутні — а їх зібралося близько десяти осіб — стали розповідати про себе, сферу своїх інтересів, про те, що їм дало заняття психоінженерією і які бачать перспективи для себе.
Інженери ділилися кожен своїми уміннями і напрацюваннями — хтось досягнув швидкого вивчення кількох мов, ще хтось — опанував у короткі строки гру на фортепіано, інший за допомогою медитацій і практик Гурова розвинув у собі здатність писати два різні вірші паралельно лівою і правою руками. Кілька людей поділилося інноваціями в професійних сферах, що відбувалися в них під впливом психотехнік, дехто описував свій граничний досвід, що нагадував описання межових явищ зі священних текстів. Приязна робоча атмосфера, що складалася з монологів психоінженерів і монотонного бубоніння перекладача на вухо Мошковіцу, раптово перервалася доповіддю останнього з присутніх у залі практиків — слово взяв Володя Нетребін. Зсутулившись, він знімав доповіді кожного на відеокамеру.
— Меня зовут Владимир Нетребин, — представився він і з різкого тону Федір відчув, що добром це не закінчиться. — Главные увлечения — политика, политический экстремизм, консервативная революция, с недавних пор — психотехники. В девяносто пятом году создал радикальное движение «Секира Перуна», которое провело ряд подрывных операций, после чего отсидел в тюрьме. Был осужден на девять лет лишения свободы. В отличие от цивилизации и культуры наших заокеанских гостей наша культура и цивилизация переживает не самые лучшие времена, поэтому было бы удивительным не воспринимать психоинженерные разработки Бориса Олеговича и подобные ему методики, теории и практики в отрыве от истории, политики или даже военной темы. Поэтому я считаю своей обязанностью провести политическое, историческое и цивилизационное рассмотрение подобного рода доктрин, методик и практик с точки зрения национального реванша. Я считаю, что экзистенциальные импульсы подобные практики черпают из зон экстремальной активности — горячих точек, тюрем и так далее, где человек способен выйти за пределы организованной среды, в которой он бегает как белка в колесе, где все достаточно однообразно, логично и рационально. Когда в две тысячи шестом году я вышел на свободу, Борис Олегович постоянно привлекал меня и моих друзей к своим практикам. Я пробовал, но я просто засыпал. Засыпал после пятнадцати минут и при этом даже храпел. У меня ничего не получалось. Меня тешила одна мысль — я сам себе тогда сказал: Я буду присутствовать и запоминать, и потом, когда окажусь в своей среде, я все это воспроизведу. Я знал,
