Спустошення - Любомир Андрійович Дереш

він був пов’язаний із Євразійським молодіжним рухом, а перед цим входив до ультраконсервативної партії «Слов’янська народно-революційна армія», що ставила за мету об’єднати Росію, Україну, Білорусь і найближчі країни у єдину слов’янську конфедерацію. А ще раніше Гуров, як виявилося, був учасником уже зовсім провокативного «Чорного ордену СС». Девід наводив кілька уступів з інтерв’ю Гурова, в яких той говорив про необхідність створення «інтелектуального спецназу», здатного відродити велику державу на території колишнього СРСР, про «гіперборейську надцивілізацію» і про потребу «нової раси, яку можна було б назвати надлюдською». Після конференції Девід планував поїхати в готель зібрати речі, оскільки хотів негайно повертатися додому.

«Це все так огидно, схоже, багато поважних учасників форуму стали просто пішаками у всьому цьому ніцшеанстві. Здається, їх імена використали лише задля того, аби прикрити власні неблаговидні цілі. Хоча професор Гуров запевняє, що психоінженерія — не політичний проект, дуже важко відділити від науки мрії цієї людини створити слов’янську супердержаву, населену надлюдьми, які будуть розмовляти футуристичною мовою за допомогою Лінгвошоломів». Однак на цьому цікавість Мошковіца не вичерпалася, і він став дошукуватися до кореня — і вже наступний його пост, що з’явився просто у Федора на очах, присвячений Карманову.

«Прикметно, що квазімістичний і квазіфілософський проект психоінженерії, науковим керівником якого є Гуров, практично повністю фінансується Дмитром Кармановим — російським олігархом з непевною репутацією, якого вже встигли звинуватити у плануванні масового “промивання мізків”. Сам Карманов запевняє, що це — не більше ніж політичні ігри його опонентів, однак у світлі амбіцій Карманова на створення суперкорпорації, напрошується висновок про зародження якоїсь нео-арійської теорії, в рамках якої можливо припустити все». Мошковіц так і писав — «neo-Aryan», і Федір зрозумів, що теж доклався до такого формулювання, згадавши у їхній розмові індоєвропейців.

Завібрував телефон, дзвонив Карманов.

— Я підходжу, зустрічаємося у «Вайтхед-Кафе», — сказав той. — Нам потрібно десь поговорити тет-а-тет, — я притишив голос, стежачи за тим, як Чиж під оплески сходив зі сцени, а на його місце підіймався Борис Олегович. — Давай у прес-центрі, там є кімната для перемовин.

Я зірвався з місця, з серцем, що вилазило через горло. Ці люди ще нічого не знали. Тільки у закутку залу, де тулилися перекладач разом із Девідом Мошковіцем, я бачив напружене перешіптування за ноутбуком. Девід позирав на мене з холодною цікавістю. На його обличчі вже проступала зверхня відстороненість.

— А зараз слово надається панові Борису Олеговичу Гурову, авторові концепції психоінженерії, який розповість про горизонти технологічного опанування людської свідомості, — оголосив я. — Борисе Олеговичу, вам мікрофон.

Передавши слово Гурову, я зійшов зі сцени, й, не озираючись, вийшов із залу, ледь не збиваючись на біг. Вискочивши з залу «Хайнлайна», я ледь не влетів у Славу, який лінивим кроком простував на своє робоче місце. Він був заспаний, в пом’ятій картатій сорочці, схожий більше на тінейджера, аніж на куратора міжнародної виставки.

— О, чувак, привіт! — привітався він, і я з ходу вхопив його за барки.

— Тебе де носить?

— Що значить, де носить? Я о п’ятій ранку тільки ліг, вчора пропахав двадцять чотири години підряд! Я вчора вперше спробував кокаїн, чувак, це повна жесть, не нюхай ніколи!

— Ти мав модерувати ранкову панель, — я ще раз по­трусив його за сорочку.

— Я? — здивувався Слава. — Слухай, вибач, я забув. Ну ти ж... ти ж справився?

— Ідіот, — я відштовхнув його від себе і швидким кроком пішов до сходів на другий поверх, у прес-центр. Карманов уже стояв у нарадчій кімнаті біля оглядового вікна.

— Ну, ось де ти, — він відірвався від панорами внизу. Яскраві німфетки і сатири у костюмах героїв аніме ожвавлювали пейзаж. Людей ставало все більше, і вони важкими ріками розливалися по всьому плетиву сцен і павільйонів. — Я бачу виставку, і те, що я бачу, мені надзвичайно подобається, — сказав Карманов. — Ти прочитав те, що я тобі надсилав?

— Так, Дмитре Івановичу, прочитав. — Я впав навпроти нього на стілець і втомлено прикрив голову руками. Лише на мить. Одразу ж осмикнув себе. — У нас проблеми.

— Ваша доповідь... Це катастрофа, — прохрипів я пересохлим ротом.

— Тобто? — Карманов усміхався, і я почав розуміти, звідки усмішка — він намагався утримувати на губах м’яку посмішку Будди. Карманов на хвилю закрив очі, а коли відкрив їх, то ще більше став схожий на замріяне божество, що безтурботно дивиться на ігри людей внизу.

— Дмитре Івановичу, присядьте, будь ласка, я хочу дещо пояснити, — я вказав йому рукою на крісло.

— Так, авжеж, — він підкреслено слухняно сів навпроти мене й украй уважно став вивчати мене поглядом. — Кажи.

— Ця доповідь не годиться, — врешті я витиснув із себе єдиний висновок серед усіх думок, які наважуюсь озвучити. Це не формат дискусійної панелі, — сказав я, тарабанячи пальцями по столу. — Це не відповідає загальному стилю дискусій, які ми ведемо. Ось чому.

— Але ж, ні, Могило! — Карманов дуже спокійно, дуже лагідно спробував переконати мене, як малу дитину. — Це якраз той формат який нам потрібно було впровадити ще від початку. Дозволь, поясню хід своїх думок, і все стане зрозуміло.

— Маємо двадцять хвилин до вашого виступу.

— Часу не існує. Це всього лиш ілюзія. Але, щоб ти був щасливий, ми почнемо все вчасно. Отож, ти дозволиш?

— У нас десять хвилин, — мої пальці сильніше забарабанили по столу, поки я не змусив себе стриматися.

— Я проаналізував усі наші стратегії, які ми використовували для просування «Соми» у суспільстві і в технологічному середовищі. Спершу ми намагалися запровадити жорстку ієрархію, ти пригадуєш це. Сувора вертикаль, монополізація ринку, одна корпорація-імперія. Далі ми прийшли до багатополюсної моделі — до розуміння того, що нам потрібні конкуренти, щоб охопити якомога більше сусідніх ринків, щоб розгорнутися насправді широко. Третій етап нашої еволюції полягав у тому, що ми хотіли збудувати живу мережу, ризому, грибницю. Залучити в неї мільйони людей — на рівних правах розробників. Абсолютно відкрита система, демократична і дуже динамічна, в якій кожна людина за допомогою Лінгвошолома може стати розробником власного напрямку психотехнологій. Правильно? Єдиний океан свідомості, який координується сам у собі. Але після «ТЕДексу» відчув — я тобі вже говорив про це — що ця система не спрацює. Люди не захочуть піти на ту глибину, яка нам потрібна для ривка. Вони так і залишатимуться на поверхні. І нічого не відбудеться. Не відбудеться якісного стрибка свідомості. Нові ринки, навіть якщо вони з’являться, не дадуть потрібної нам швидкості, щоб проскочити етап психоінжинірингу і вийти в еру консцієнтальних технологій,