Кров і пісок - Вісенте Бласко Ібаньєс

погляд на тій, де сиділа донья Соль. Вона аплодувала йому, коли він учинив свій подвиг — улігся перед биком. Її затягнуті в рукавички долоні захоплено плескали, коли він підійшов до бар’єра і вітав публіку. Помітивши на собі погляд тореро-, донья Соль приязно махнула йому рукою, а її супутник, отой ненависний чужинець, перегнувся в такому різкому поклоні, ніби переломився надвоє. Згодом Гальярдо кілька разів помічав, що донья Соль наводить на нього бінокль і шукає його між бар’єрами, де він відпочивав. Ох ця жінка!.. Може, вона знову відчула потяг до хороброго хлопця? Гальярдо вирішив, що завтра неодмінно зробить їй візит — ану ж вітер перемінився.

Прозвучав сигнал на вихід матадора, і Хуан, сказавши кілька слів перед ложею президента, рушив до бика.

Любителі голосно напучували його своїми порадами:

— Кінчай відразу! З цим волом довго панькатися не варт!

Гальярдо махнув мулетою, і бик, не кваплячись, грізно посунув на матадора. Ошалівши від катування, він явно хотів знищити, заколоти рогами ворога, першу людину, яка з’явилася перед ним після перенесених мук. Здавалося, знущання таки розлютили звіра.

Публіка відчула, що її мстива ненависть до бика розвіюється. Не такий він уже й поганий — зараз кинеться на тореро. Оле! І глядачі стали захоплено кричати й плескати на кожен помах мулетою, вітаючи тепер не тільки еспаду, а й звіра.

Бик завмер на місці, нахиливши голову й висолопивши язик. Як завжди перед останнім смертельним ударом, запала глибока тиша, ще моторошніша, ніж у пустелі. Тисячі людей не ворушилися і стримували подих, у мертвому безгомінні навіть найнечутніші шерехи на арені долинали до останніх рядів амфітеатру. Почувся сухий стукіт дерева об дерево: кінчиком шпаги Гальярдо скидав обпалені дротики бандерилей, що стриміли в загривку. Після цієї підготовки до останнього удару глядачі ще дужче витягли шиї, відчуваючи, як між її волею та волею матадора встановлюється таємничий зв’язок. «Пора!» — подумали всі водночас. Зараз він повалить звіра майстерним ударом шпаги. Юрба вгадувала думки матадора.

Гальярдо кинувся на бика, і довго стримуване зітхання шумно вирвалося з тисяч грудей. Після короткої сутички з людиною бик побіг по арені, люто мукаючи, а амфітеатр задвигтів од свисту та обурених вигуків. Повторилося те саме: в момент удару Гальярдо відвернувся й відсмикнув руку. Кілька стрибків — і гнучке сталеве лезо, що неглибоко стриміло в загривку, покотилося по арені.

Чимало глядачів обкладали Гальярдо лайкою. Урвалась чарівна ниточка, що поєднала матадора з публікою на початку кориди. Ожили недовіра й ворожість. Усі, здавалося, забули, з яким ентузіазмом щойно вітали тореро.

Гальярдо підібрав шпагу й, похнюпивши голову, знову пішов на бика. Його охопив такий розпач, що він не мав сили навіть обурюватися несправедливістю публіки, поблажливої до інших матадорів і невблаганної до нього.

У голові шуміло, але він помітив, що за ним іде якийсь тореро. Мабуть, Насйональ.

— Спокійно, Хуане. Не гарячкуй.

Прокляття! Невже тепер так і буде? Невже ніколи більше він не зможе сміливо кидатись прямо на роги і вгороджувати шпагу по саме руків’я? Невже він на все життя залишиться посміховиськом публіки?.. І перед ним зараз но бик, а жалюгідний віл, якого довелося роздрочувати вогнем!..

Гальярдо спинився перед биком, що, здавалося, чекав на нього, впершись ногами в пісок, ніби прагнув якомога скоріше позбутися своїх мук. Матадор не захотів навіть махнути мулетою. Відразу став у позицію, низько опустивши червоний клапоть і піднявши шпагу на рівень очей… Тільки б не відсмикнути руку!

Публіка в одному пориві підхопилась на ноги. На якусь мить чоловік і звір ніби злилися в один величезний клубок, що стрімко покотився по арені. Найавторитетніші знавці вже махали руками, висловлюючи своє схвалення. Матадор кинувся на бика, як за кращих своїх часів. Який чудовий удар!

Та зненацька, мов випущений з катапульти снаряд, людина злетіла вгору і покотилася по арені. Бик нахилив голову, підхопив нерухоме тіло на роги, ще раз підкинув його й побіг далі із застромленою по саме руків’я шпагою в шиї.

Похитуючись, Гальярдо зіп’явся на ноги, й амфітеатр вибухнув оглушливими оплесками, прагнучи залагодити несправедливість. Оле, сміливцю! Слава синові Севільї! Оце удар!

Але тореро не відповідав на вітальні вигуки натовпу. Болісно скоцюрбившись, він ухопився обома руками за живіт і з низько опущеною головою ступив кілька непевних кроків. Хитаючись як п’яний, він двічі підводив голову й шукав очима виходу з арени та раптом упав, скрутившись, як величезна гусінь, замотана в шовк і золото. Четверо робітників цирку незграбно підняли його і сяк-так поклали собі на плечі. Насйональ рушив за ними, підтримуючи голову друга; на блідому й пожовклому обличчі матадора тьмяно блищали з-під приплющених повік осклілі очі.

Публіка здивовано притихла, оплески змовкли. Усі невпевнено озиралися, не знаючи, наскільки серйозна рана Гальярдо… Але незабаром стали ширитися бадьорі вісті, які невідомо звідки беруться і яким у таких випадках натовп охоче вірить, то збуджуючись, то холонучи від жаху… Нічого страшного. Удар в живіт, від якого матадор знепритомнів. Крові ніхто не бачив.

Глядачі відразу заспокоїлись і посідали, зосередивши увагу на бикові, який усе ще тримався на ногах, борючись із неминучою смертю.

Насйональ допоміг покласти маестро на кушетку в цирковому лазареті. Гальярдо лежав нерухомо, руки його безживно звішувались додолу.

Себастьян, який не раз бачив свого матадора пораненим і залитим кров’ю, досі ніколи не втрачав самовладання, але тепер відчув, як його поймав гнітючий страх перед цим бездиханним, як у мерця, тілом і блідим, майже зеленим обличчям.

— О лихо! — простогнав бандерильєро. — Де ж лікарі? Невже тут немає жодного?

Весь персонал лазарету, відправивши до лікарні покаліченого пікадора, поквапився в свою ложу дивитись кориду.

Охоплений розпачем, Насйональ щось кричав Гарабато та Потахе, які прибігли зразу за ним, сам не усвідомлюючи, що каже. Секунди здавались йому годинами.

З’явилися два лікарі і, зачинивши двері, щоб ніхто не заважав, нерішуче схилилися над нерухомим тілом еспади. Насамперед треба його роздягти. При тьмяному світлі, що падало згори крізь слухове віконце, Гарабато почав розстібати, розпорювати та рвати на тореро одежу.