Цар і раб - Іван Іванович Білик

Матері своєї Борис не пам'ятав: гірганська красуня Белата вмерла, коли йому минав третій. Казали, нібито князь турицький Буйтур вельми побивався за нею й усю свою любов до Белати переніс на сина. Се вже Борис пам'ятав дуже добре, за ту любов часто спалахували сварки між братами-княжичами, але князь Буйтур сам постриг Белатового сина в князі. Хоч турицькі володарі тепер носили бороди на грецький лад, але обряд постригання зберігали дідівський: голили княжичеві тім'я, лишивши одне пасмо, голили й підборіддя, якщо там уже встигало щось висіятись. Борис тоді ще не мав ні бороди, ні вусів, але волф-постригач таки пройшовся бричем по м'якенькому пушкові підборіддя, на голові ж лишив довге пасмо, й се несподівано вгамувало старійших братів.

Борисові раптом пригадалося, як Сьомака позаминулого року вразила висока мороморяна дошка біля княжого хорому в Новгороді. «Хто се?» — спитав тоді Сьомак. На дошці було зображено двох комонників: старого й ще геть молоденького поза ним. «Се єсмь я, — кивнув на молодого Борис. — А се — князь Буйтур, отець наш, з довгою бородою». Сьомак довго дивився на вітця, якого бачив уперше, й Борис теж стояв і мимоволі порівнював. Наймолодший брат видався дуже схожим на старого князя, хоча й не мав таких правильних рис і суворого, володарського нахмуру. Дошку Буйтур звелів каменярам вистукати на честь постригання Бориса, аби всі виділи, що земля Турицька має двох князів, і подоба вдалася дуже схожа.

Великий князь руський більше жодним словом не заїкнувся про державні справи, уклопотаний справами родинними: видавав доньку за северського княжича Володимира. Борис думав, що Борислав уже й забув про нього, та після весілля, повернувшись із злюбного походу на той, северський бік Данапра, який руси звали Славутою, старий князь раптом сказав:

— Насидівся-с, княже Борисе? Бо я собі їздю та їздю… Взавтра рушай з Богом та Юром Побідником. Полк уже стоїть на Росі.

Розділ 24

Чутка випередила Бориса, й коли він ще тільки проминув Пороги, в Херсонесі зчинився переляк. Діофант почав облогу Калос-Лімена ще в тарґеліоні, тепер же йшов піанепсіон, і за сі п'ять місяців йому не пощастило вийняти города, хоча вже всі ратаї віджнивували й навіть листя на деревах пожовкло. Еклесія архонтів спорядила до Діофанта під Калос-Лімен триста своїх найліпших воїв під проводом Ксенокла, який і досі справляв обов'язки архонта-притана херсонеського, колишній же архонт-епонім Александр, відкарбувавши два котли номисм із своїм іменем, тепер був архонтом-басилеєм і керував хоромами кумирів та жерцями.

— Треба дива, — сказав він в одній з пританій, і думку його враз підхопили. Коли б олімпійська захисниця Херсонеса Діва подала смертним знак своєї прихильности, вої ратилися б зі скіфами, мов леви з вовчою зграєю, хоч хай би скільки було тих вовків. — Інакше — край нашому Херсонесові! — закінчив Александр, і сього вже не доводилося нікому розтлумачувати.

Старійшина жерців кумири Діви Ангел так розхвилювався, що не міг придумати гідного випадкові дива. Він прикликав поставити кумирину подобу серед аґори й заквітчати бузиною та любистком, але се навряд чи справило б належне враження на херсонітів, тож усі жерці відхилили його думку. Після тривалих суперечок було вирішено під час урочистої треби Діві викликати пожежу в хоромі котрогось варварського кумира, хоча й саму Діву греки теж удавнину запозичили в скіфів.

Се не становило великих труднощів. Уночі кілька молодих ефебів, навчених жерцями, склали під хоромом скіфського кумира Бога кілька оберемків клоччя, прикрили його жертовним цурпаллям, якого там вистачало, й непомітно зникли.

Вранці ж, після врочистої процесії на честь Діви біля її хорому зібрався мало не ввесь город, а старійшина жерців перерізав горло телиці й, зцідивши кров у ямку під жертовником, заволав:

— Дай нам знак, о всемогутня захиснице Херсонеса! Дай знак, аби ми побачили силу твою й перейнялися люттю та жагою крови до наших ворогів!..

У сю мить на протилежному кінці аґори знявся лемент. Горів хором варварського кумира, чорний дим валував із заднього причілка, й вогонь швидко хапався вперед, хижий і кривавий.

— Знак!.. Зна-ак!.. — ще дужче заволав старий Ангел. — Діва нам віщує перемо-огу!..

Се було схоже на правду, й натовп у нестямі кинувся до пожежі, щоб наситити очі олімпійським вогнем. Архонт-притан Ксенокл, який на час війни зі скіфами підперезався мечем архонта-стратеґа, звернувсь із запальним словом до своїх трьохсот воїв, і всі перейнялися жагою помсти.

Диво, так добре облаштоване жерцями, дало чудовий плід, і наступного ранку архонт-стратеґ Ксенокл повів свій полк п'ятьма кораблями вгору, до Калос-Лімена, де стояв Діофант і куди міг кожної миті прибути скіфський цар Палак на чолі величезної скіфської орди царя роксоланів.

Полк херсонітів уступив до стану Діофанта під згуки бойових спартанських флейт, сповнений зваги й нетерплячки, та понтійський таксіарх дуже швидко погасив їхній запал, примусивши разом з усіма рити навколо стану глибокий чотирикутний окіп із валом над ним, хоча запальний Ксенокл і змалював йому в присутності Мітрідата, Дорілая, Неоптолема й Архелая, який теж виявився в понтійському стані, всю правду про «диво» херсонеської кумири Діви.

Не вельми довіряючи дивам та іншим знакам безсмертних, часом охочих поглумитися з людей, Діофант щосили зміцнював оборону. Його вивідники йшли попереду Палака та його позиченої в роксолан рати й щодня доносили таксіархові останні новини. Коли Палак підійшов до найвужчого перешийка, що розділяв море з Гнилим озером, Діофант сказав Мітрідатові:

— Через три дні буде тут.

Понтійський цар ходив уздовж і досі не доритого окопу з безмежною нудьгою на виду, й се свідчило про те, що він страшенно хвилюється. Дорілай з Неоптолемом, ще зовсім молоді воєводи, певно, й не уявляли собі справжньої небезпеки й жваво покрикували на своїх сотенних і тисячних воєвод. Особливо не подобався Діофантові двадцятидворічний пафлагонець Неоптолем: ходив у до блиску начищених латах, навіть білогривого шолома не скидав, схожий на Ахілла з Міронової гідрії. Того самого Неоптолем вимагав і від підлеглих, і довірені йому таґми більше часу приділяли блискові обладунку, ніж