Твори у дванадцяти томах. Том другий - Джек Лондон

— Степні, сер; станція Степні! — гукнув згори мій кеббі.

Я оглядівся. Це була справді залізнична станція, і віті у розпачі під'їхав до неї, як до єдиного знайомого в цих нетрях місця.

— Ну, то й що? — спитав я.

Він забелькотів щось невиразне і струснув головою. Вигляд у нього був украй пригнічений.

— Я тутка чужак, — спромігся він врешті вичавити з себе. — І як вам не на станцію Степні, то бий мене сила божа, коли я знаю, чого вам тоді тра.

— Я вам скажу, чого мені треба, — відповів я. — їдьте далі й виглядайте якоїсь крамнички, де продають старий одяг. Тільки-но побачите, їдьте прямо, доки не завернете за ріг, там спиніться, і я зійду.

Я бачив, що він уже побоюється за свою платню, однак невдовзі він спинився і повідомив, що лахмітня недалечко позаду.

— Але ж ви мені заплатите? — благально спитав він. — Мені належиться з вас сім шилінгів і шість пенсів.

— Аякже, — засміявся я, — тоді я тільки вас і бачив.

— Господи боже, та то я вас тільки й бачив, коли ви не заплатите мені, — відказав він.

Навколо кеба вже зібрався гурт обшарпаних роззяв, і я, знову засміявшись, рушив назад до лахмітні.

Тут головний клопіт був переконати лахмітника, що мені справді-таки потрібен старий одяг. Але після марних спроб нав'язати мені неоковирні нові піджаки та штани він почав з таємничим видом і загадковими натяками викладати купи старого лахміття. Це робилося з певним наміром показати, що він «розчовпав» мене, і щоби я, побоюючись викриття, заплатив утридорога за ту одежину. Він явно вважав, що я вскочив у якусь халепу або ж був великосвітським злочинцем з-за океану, — в кожному разі, що я прагну будь-що уникнути поліції.

Але я так сперечався з ним через скажену розбіжність між ціною і вартістю, що переконав його в безпідставності підозр, і він тоді заходився завзято торгуватись із завзятим клієнтом. Врешті я вибрав міцні, хоч і досить заношені штани, потерту піджачину, на якій теліпався один-однісінький ґудзик, пару дебелих шкарбунів, які запевно знали службу десь коло вугілля, тонкий шкіряний пасок і бруднющий сукняний кашкет. Однак білизна й шкарпетки були в мене нові й теплі, хоч і такого гатунку, що звичайно доступний кожному американському безпритульному навіть у часі скрути.

— Ну, ти ж і зух, нічого не скажеш, — з робленим захопленням заявив лахмітник, коли я простягнув йому за ті лахи 10 шилінгів, на яких ми остаточно зійшлися. — Хай мені абищо, коли ти не виходив перед цим весь Петікотлейн. За твої штани хто вгодно не пожаліє п'ять шилінгів, а за черевики то будь-який докер дасть два шилінги й шість пенсів, не кажучи вже про піджака та кашкета та новісіньку кочегарську сорочину та гінше.

— Скільки ви дасте мені за них? — раптом запитав я. — Я заплатив вам десять шилінгів, а продам оце зараз-таки за вісім. Ну, по руках?

Але він тільки вишкірив зуби і похитав головою. І хоч я зробив добрий гендель, та мене прикро вразила думка, що він зробив ще кращий.

Біля кеба мій візник про щось перешіптувався, голова до голови, з полісменом. Одначе цей останній, кинувши на мене гострий погляд, а надто на клунок, що я мав під пахвою, пішов собі геть, лишивши мого кеббі самотужки доводити свій бунт до кінця. А той і з місця не хотів зрушити, аж поки я заплатив йому належні сім шилінгів і шість пенсів. Після цього він ладен був везти мене хоч на край світу і, просторікувато перепрошуючи за свою настирливість, пояснював, що в цьому Лондоні які тільки не трапляються чудернацькі пасажири.

Та доїхав я лише до Гайбері-Вейл у північній частині Лондона, де на мене чекав мій багаж. Тут другого дня я скинув свої власні черевики (не без жалю, бо вони були такі легкі й зручні), сірий дорожній костюм та й взагалі весь свій одяг і заходився натягати на себе одежину бозна-яких чужих людей, що мали бути й справді нещасні, коли їм довелося розпрощатись із цими лахами за жалюгідний лахмітників гріш.

Під пахвою тієї самої спідньої сорочини я зашив золотий соверен (аварійна сума, безумовно, скромних розмірів) і в ту ж таки кочегарську сорочину впхався сам. Відтак сів і став вичитувати собі за ті ситі роки добробуту, що випестили мені шкіру і зробили нерви надміру чутливими: бо сорочина була груба й шорстка, наче волосяниця, і я певен, що найсуворіші з аскетів зазнають не більших страждань, ніж зазнав я від неї в наступні двадцять чотири години.

Решту вбрання одягти було досить легко, от тільки черевики завдали мені чимало клопоту. Тверді й зашкарублі, наче дерев'яні, вони полізли на ногу, лише як я добре натовкмачив переди кулаками. Потім з кількома шилінгами, ножем, хустинкою і жмутом грубого паперу та дещицею тютюну в кишені я погрюкав сходами вниз і попрощався із своїми занепокоєними приятелями. Коли я виходив з дверей, служниця, миловида середніх літ жіночка, не змогла втриматись від мимовільної співчутливої усмішки, що скривила їй уста, розтуливши їх аж по вуха, і видала при цьому незграбний тваринячий звук, що ми його звичайно звемо «сміхом».

Не встиг я вийти на вулицю, як відчув одразу різницю в своєму становищі, викликану зміною одягу. У простих людей, з якими я стикався, де й поділась уся запобігливість. Раз-два! Не встиг я, так би мовити, й оком моргнути, як зробився одним з них. Мій заношений піджачисько з випнутими ліктями красномовно знаймив мою класову приналежність, таку ж, як і їхня. Це ставило мене нарівні з ними, і підлабузництво та надмірно шаноблива увага, що досі виявлялись до мене, змінились тепер на товариське ставлення. Чоловік у плисовому костюмі з брудною хусткою на шиї більше не звертався до мене: «сер» чи «хазяїне». Тепер мені казали «товаришу» — прекрасне, дзвінке, щире слово, тепле й радісне, не те, що інші звертання. «Хазяїн!» Від цього слова тхне владою, силою і зверхністю — це данина людини підневільної людині з верхів у надії на поблажку, інакше кажучи, це канючення милостині.

Тут доречно згадати про насолоду, якої я зазнав у своїх дрантивих лахах і якої позбавлений пересічний американець за кордоном. В Європі мандрівник із Штатів, якщо він тільки не крез, швидко починає відчувати себе ницим егоїстом, і все це завдяки галайстрам рабськи догідливих грабіжників, що від рана до ночі плутаються в нього під ногами і