Правда про справу Гаррі Квеберта - Жоель Діккер

— Тобто?

— Перетворити жертву на злочинця — надійний спосіб розвалити обвинувачення.

— Гаррі звільнили на основі графологічної експертизи. І ви знаєте це ліпше, ніж я.

— Ох, Маркусе, я ж вам уже казав: суддя теж людина. Вранці за кавою він читає газети.

Рот був дуже приземлене створіння, але загалом симпатичне. Він усе-таки спробував мене заспокоїти, мовляв, Гаррі занадто приголомшений втратою Гусячої бухти, і щойно поліція зловить палія, він почуватиметься набагато краще. Зараз уже є важливий доказ: наступного дня після пожежі поліція ретельно обшукала маєток і в чагарях на березі знайшла каністру з-під бензину, а на ній виявили відбитки пальців. Як на лихо, в базі даних їх нема, тому Ґегаловуд вважав, що без додаткової інформації знайти злочинця буде нелегко. Може, то був добропорядний громадянин, якого ніколи досі не було притягнено до відповідальності й він узагалі не чинив правопорушень. Проте, на його думку, коло підозрюваних можна звузити: найпевніше, це хтось місцевий, з Аврори; підпаливши дім посеред білого дня, він поспіхом позбувся громіздкого доказу свого злочину, щоб на нього не звернули уваги випадкові перехожі.

У мене залишалося півтора місяця, щоб змінити хід подій і зробити зі своєї книжки путню книгу. Пора було почати боротися і зробити з себе такого письменника, яким я хотів стати. Вранці я поринав у текст, а по обіді працював над справою разом із Ґегаловудом, який перетворив мій номер на філію свого кабінету і змушував готельних працівників тягати з місця на місце теки з показаннями, рапортами, газетними вирізками, світлинами й архівами.

Ми почали розслідування від самого початку: перечитали рапорти, вивчили показання всіх тодішніх свідків. Накреслили мапу Аврори та її околиць і виміряли всі відстані: від будинку Келлерґанів до Гусячої бухти, від Гусячої бухти до Сайд-Крік-лейну. Ґегаловуд виїхав на місце і перевірив, скільки часу потрібно, щоб пройти цю відстань пішки і проїхати автомобілем; перевірив навіть, коли на місце прибула місцева поліція: виявилося, дуже швидко.

— До Праттової роботи не підкопаєшся, — сказав він. — Пошуки провадили фахово.

— Щодо Гаррі, — нагадав я, — відомо, що фраза на рукописі написана не його рукою. Але чому тоді Нолу закопали в Гусячій бухті?

— Мабуть, щоб ніхто не завадив, — припустив Ґегаловуд. — Ви ж мені розповідали, що Гаррі всім казав, начебто його не буде вдома.

— Авжеж. То, на вашу думку, вбивця знав, що Гаррі немає вдома?

— Може, і знав. Але, погодьтеся, досить-таки дивно, що Гаррі, повернувшись, не помітив перекопаної землі коло хати.

— Він був сам не свій, — сказав я. — Стривожений, спустошений. Весь час чекав Нолу. Цього достатньо, щоб не помітити клапоть переритої землі, тим більше в Гусячій бухті: там невеличкий дощ пройде, і довкола непролазна грязюка.

— Добре, сяк-так погодимося… Отже, убивця знає, що йому тут ніхто не завадить. А якщо раптом знайдуть труп, то на кого впаде підозра?

— На Гаррі, звісно.

— Браво, письменнику!

— Так, але ж звідки ця фраза? Хто написав «Прощавай, люба Ноло»?

— А ось це запитання на мільйон доларів. І, мушу сказати, передовсім для вас.

Головна наша проблема полягала в тому, що сліди розходилися на всі боки. Чимало важливих запитань так і лишилися без відповіді, й Ґегаловуд записав їх на великих аркушах паперу.

— Елайджа Стерн

Чому він платив Нолі за те, щоб її малювали?

Чи був у нього мотив убити її?

— Лютер Калеб

Чому він малював Нолу? Чому він вештався Авророю?

Чи був у нього мотив убити Нолу?

— Девід і Луїза Келлерґани

За що вони били доньку?

Чому приховували спробу самогубства Ноли і її втечу на Мартас-Віньярд?

— Гаррі Квеберт

Винен?

— Начальник поліції Ґаррет Пратт

Чому Нола вступила з ним у зв’язок?

Мотив: вона погрожувала все розповісти?

— Тамара Квінн каже, що вкрадений у Гаррі аркуш зник.

Хто викрав його із сейфа «Кларксу»?

— Хто писав Гаррі анонімні листи?