Рукопис, знайдений у Сараґосі - Ян Потоцький

Наступного дня я пішла довідатися про здоров’я Ермосіто. Мені сказали, що його вже немає в домі.

Через три дні, коли я мала лягати до ліжка, Менсія принесла мені лист від герцоґа, який містив лиш наступні слова:

Роби, що тобі скаже донья Менсія. Це тобі наказує твій чоловік і суддя.

Менсія зав’язала мені очі хусткою; я відчула, що мене тягнуть за руку й ведуть ось до цього підземелля. Почувся брязкіт ланцюгів. Хустку зняли, і я побачила Ермосіто, прикутого за шию до стовпа, на який ти зараз спираєшся. Очі його втратили блиск, а лице було надзвичайно блідим.

— Це ти, сеньйоро, — сказав він голосом помираючого, — я не можу говорити, мені не дають води, і язик присихає мені до піднебіння. Муки мої триватимуть недовго; якщо я потраплю на небо, то молитимуся за тебе.

У ту ж мить пролунав постріл з цього ось отвору, і куля розтрощила плече Ермосіто.

— Великий Боже, — крикнув він, — пробач моїм катам.

Другий постріл пролунав з того самого місця, але наслідків я не бачила, бо втратила притомність.

Прийшовши до тями, я побачила, що знаходжуся серед своїх служниць, які, схоже, нічого не знали; сказали мені тільки, що Менсія покинула дім. Наступного дня зранку прийшов конюший герцоґа й сповістив мені, що його пан виїхав цієї ночі з таємним дорученням до Франції і повернеться лише через кілька місяців.

Полишена на саму себе, я прикликала на поміч мужність, довірила свою справу Найвищому Судді й віддалася вихованню доньки.

Через три місяці з’явилася Хіральда. З Америки вона приїхала до Мадрида, де шукала сина в монастирі, в якому він мав відбувати послушенство. Не знайшовши його там, вона поїхала до Більбао і слідами Ермосіто дісталася до Бурґоса. Боячись вибухів розпачу, я розповіла їй тільки частину правди; пройнята горем, вона зуміла вирвати в мене всю таємницю. Ти знаєш твердий і рішучий характер цієї жінки. Гнів, відчай, найстрашніші почуття, які тільки можуть опанувати душу, всі по черзі терзали її свідомість. Сама я була надто нещасною, щоб втішати її.

Одного дня Хіральда, переставляючи в своїй кімнаті меблі, виявила дверці сховані в стіні під шпалерами й проникла аж у підземелля, де побачила стовп, про який я їй згадувала. На ньому ще помітні були сліди крові. Вона увірвалася до мене в несамовитому стані. Відтоді вона часто закривалася в своїй кімнаті, але я гадаю, що вона просиджувала в страшному підземеллі, виношуючи план помсти.

Через місяць мені сказали, що приїхав герцоґ. Він увійшов спокійний і опанований, погрався з дитиною, після чого сказав мені сісти і сам сів поряд.

— Сеньйоро, — сказав він, — я довго думав, як мені з тобою бути, і вирішив не впроваджувати ніяких змін. Тобі служитимуть у моєму домі з такою ж шанобою, як і до цього, ти, на перший погляд, отримуватимеш від мене докази такої ж прив’язаності. Усе це триватиме, поки твоїй дочці не виповниться шістнадцять років.

— А коли моїй дочці виповниться шістнадцять років, що зі мною буде? — запитала я герцоґа.

У цей час Хіральда принесла шоколад; у мене в думках майнуло, що він отруєний. Герцоґ продовжував:

— У день, коли твоїй доньці виповниться шістнадцять, я покличу її до себе і скажу їй так: «Твої риси, дитя моє, нагадують мені обличчя жінки, історію якої я тобі розповім. Вона була прекрасною, і здавалося, що душу має ще прекраснішу, але що ж з того, коли вона тільки вдавала цнотливу. Так довершено вміла прикидатися, що завдяки цьому вмінню уклала один із найкращих в Іспанії шлюбів. Одного дня, коли її чоловік повинен був виїхати на кілька тижнів, вона наказала привезти зі своїх околиць малого негідника. Вони пригадали собі давні флірти й кинулися одне одному в обійми. Цією гидкою облудницею є твоя мати». Потім я вижену тебе зі свого дому, й ти підеш плакати на могилі своєї матері, яка була не кращою за тебе.

Несправедливість уже так загартувала моє серце, що ці слова не справили на мене ніякого враження. Я взяла дитину й пішла до своєї кімнати.

На нещастя, я забула про шоколад, герцоґ же, як я пізніше довідалася, два дні нічого не їв. Чашка стояла перед ним, він випив її душком, після чого пішов до себе. Через півгодини він послав по доктора Санґре Морено і наказав, щоб крім нього нікого не впускали.

Побігли по доктора, але той виїхав до заміського будинку, де проводив свої розтини. Поїхали за ним, але його вже там не було, шукали його у всіх пацієнтів, нарешті він через три години приїхав і застав вже лиш труп герцоґа.

Санґре Морено з великою уважністю вивчав тіло герцоґа, розглядав нігті, очі, язик, наказав принести від себе велику кількість пляшечок і почав робити якісь дослідження. Потім прийшов до мене й сказав:

— Сеньйоро, можу запевнити тебе, що герцоґ помер внаслідок отруєння сумішшю наркотичної камеді і їдкого металу. Проте я не маю нічого спільного з кривавим трибуналом, тому залишаю цю справу Найвищому Судді в небі. Світові я оголошу, що герцоґ помер від апоплексії.

Приходили ще й інші лікарі й підтвердили діагноз Санґре Морено.

Я наказала покликати Хіральду й повторила їй слова доктора. Її збентеженість зрадила її.

— Ти отруїла мого чоловіка, — сказала я. — По якому праву християнка могла скоїти такий злочин?

— Я християнка, — відповіла вона, — це правда, але я також мати, і якби вбили твою власну дитину, хто знає, чи не стала б ти жорстокішою від розлюченої тигриці.

На це я не зуміла відповісти їй, однак вказала, що вона могла отруїти мене замість герцоґа.

— Ні в якому разі, — відповіла вона, — я підглядала крізь дірку від ключа і негайно б зайшла до кімнати, якби ти тільки торкнулася чашки.

Потім прийшли капуцини, вимагаючи тіло герцоґа, а оскільки вони принесли папір від архиєпископа, то неможливо було їм заперечувати.

Хіральда, яка досі була такою хороброю, раптом зробилася неспокійна. Її кидало в дрож від думки, що під час бальзамування тіла виявлять сліди отрути, і її настійливі прохання схилили мене до тієї нічної вилазки, якій я завдячую приємністю мати тебе в своєму домі.

Мій пишномовний монолог на цвинтарі мав на меті обдурити слуг. Побачивши, що замість тіла принесли