Ротонда душогубців - Феодосій (Тодось) Степанович Осьмачка

— А це ще чого тобі схотілося? Що це ще за штуки ти починаєш сотати очима?.. Гіпноз?..

— Ідіть сюди, я щось вам скажу…

Притишено і конфіденціально запрохав Брус Парцюню до себе на нари. Слова його прогомоніли б фальшиво, якби не мав такого страшного вигляду. І хоч говорено було тільки що про інтелігентність і про нормальність, але після слів ув'язненого у камері повіяло холодом жаху, який не торкався реальності ніяким боком. А якщо і мав з ним десь якийсь дотик, то тільки в тім місці, де людське серце здригається від відчутимої, але не усвідомленої смертельної небезпеки. Слова Брусові в камері просто прогриміли і, відповідно, сподіяли і на тих двох чекістів, які стоянням заступали парашу, і на двох чекістських начальників. І коли після Брусового запрошення Парцюня ошелешено тільки витріщив очі, то Брус знов почав:

— Не треба вже… Не йдіть… Я вже ніколи не скажу вам, не бійтеся. Так і видно, що ви жидівський слуга, бо якби я жида покликав…

І Брус показав очима на Сіамського:

… — то він би зразу підійшов. І я знаю, що якби його тут не було, то й ви б не боялися підійти… Я хотів так сказати, щоб він не почув… Та вже не треба… Вже нам доля однакова судилася. Вони мене у камері отруять, як пацюка, а потім вас, свого слугу… не в камері. Я тільки це й хотів вам на вухо сказати, а тепер нехай і він чує.

Розмова в камері наелектризувала навіть повітря. Це можна було бачити і по тому, як чекістські обличчя мінялися, і по тому, що чекісти не перебивали говорити Брусові. Та він хоч і говорив, але після кожного речення облизував губи. В роті було сухо. І він силкувався викликати слину, щоб притишити спрагу. Це помітив і Сіамський і знов обізвався:

— Хто б я не був, але я вам не ворог. Я стою тільки на своїм посту і справедливо виконую кару над тими, що провинилися перед робітничо–селянською владою… І якщо є десь найбільший вам ворог, то це ви самі: ви кажете, що вас хотять отруїти, а самі не їсте саме тут, де найпильніше забезпечено від усяких злочинних дій і намірів робити злочинні дії… Я ручаюся, що ось ця їжа є свіжа і чудова. Дивітеся.

І він узяв у руку тарілку і ложкою із неї підняв котлету над нарами, кажучи:

— Хто може відмовитися від такої страви? Тільки якийсь маніяк, що дивиться у свіжовикопану яму… Або ось капуста. Гарна, смачна і перемішана з вишкварками… Їжте, бо вам на волі потрібне здоров'я, а не роззявлена холодом землі пащека смерті.

І Брус підтяг ліву ногу, зігнув її і, злігши на правий лікоть, облизнувся між сухими губами. І пройшла судома по всьому обличчі, неначе він ковтнув слину. Сіамський швидко поставив на нари тарілку, обернувся назад до чекіста і схвильовано наказав:

— Швидше підіть та принесіть їм води. Вони води хотять.

Вода вмить з'явилася. Чекіст виліз на нари з бачком, в якому жовніри носять собі їжу, підійшов до Бруса і простяг до його бачок, кажучи:

— Пийте…

Але Брус, глянувши на прислужливого тюремщика, сказав йому:

— Дайте своєму начальникові, нехай нап'ється…

Та й схилив підперту голову до нар. А Сіамський на пропозицію Бруса зреагував такою стриманою мовою:

— Мені дуже шкода, що ви себе так повели, що я не зміг вашу долю тут у Чеці розв'язати… І дуже шкода, що я вас мушу відіслати зараз в Лук'янівку, де уже повнісінько людей… куди із сіл та хуторів іще везуть і везуть… І там уже немає де дівати нових арештантів, і їх розміщують у коридорі. І, здається, арештантів будуть тримати і надворі в дворі… Це тих, яких треба відправити у поправні табори… У Лук'янівці за ці три дні уже вибухло було два бунти… І в коридорах збунтованих розстрілювали з автоматів… І багато невинних інтелігентів полягло, з яких теж були б ще корисні робітники для селянських шкіл. Шкода. Але зате стало багато вільних місць для інших, що зараз же заповнили звільнену від убитих площу… Ви хворий, а доведеться вас відправляти у таку гарячу тісноту. А там ні полежати, ні посидіти і можна діждатися кожної хвилини ще й третього бунту і дочекатися розстрілу нізащо… Шкода!..

І зітхнувши важко, повернувся до обох чекістів і звелів:

— Зараз заберіть арештованого і «чорним вороном» відвезіть у Лук'янівку!..

І ні на кого не дивлячись і ні з ким не прощаючись, вийшов військовим кроком із камери, а за ним і Парцюня вийшов. А рядові чекісти рушили з місця. Один став коло нар, а другий виліз на нари і став коло Бруса та звелів:

— Ану вставай, поїдемо на друге помешкання.

Брус узявся обома руками за нари і почав силкуватися встати, але не міг, бо дуже ноги боліли. А чекіст, спостерігаючи Брусове силкування, не утримався, щоб не сказати:

— Погано, браток. Я бачу, тобі й ходити не можна. Не знаю, як то доведеться тобі там бути. Там страхіття робиться. Такий тиск, що нема де й курці клюнути…Там убили в коридорі, як був бунт, двісті душ. А з тих, що розстрілювали, ні один не був навіть удряпнутий. А місце після вбитих зараз же зайняли ті, що були в дворі. І стіни, заляпані кров'ю, і досі не пообмивали, бо страшна сила арештованих і нема де поміститися з віхтями та з відрами води. А люду пруть і пруть. І я думаю, що доведеться гасити ще й третій бунт, щоб дати місце тим арештованим, які надворі у дворі