Вечірні дзвони - Анджей Пилипюк

язика. Металевий смак крові, з додатком терпкої гіркоти. Він важко сів на пень і передав термінове повідомлення. Всі приречені. Потрібно ще тиждень почекати і спрямувати сюди військовий підрозділ. Острів обстріляти фосфорними снарядами. Спалити, знищити все живе, випалити землю температурою в сотні градусів Цельсія.

Він зняв раму, і невідомо навіщо, старанно демонтувавши прилад, склав його у валізу. Обов’язок виконано. В лазареті в нього є морфій. Введе собі потрійну дозу, і забувшись в солодкому напівсні, чекатиме на кінець.

Біля лікарні він зустрів Лісовського. Старий шляхтич, одягнений в найкращий кунтуш, з шаблею на поясі, являв собою взірець гідності.

-- Не підходьте, будь-ласка, -- прохрипів лікар ледве чутно. – Я заразився.

Шляхтич посміхнувся сумно. Скужевський відразу зрозумів. Він теж…

*****

Вони лежали на підлозі біля розпаленої пічки, вкриті товстим, перським килимом. Жар посилювався, навколо ширився сморід зіпсованої крові. Жахливий озноб, нестерпний біль ураженого горла. І морфій. Магді теж вкололи, вона лежала в своїй кімнатці. Селянам наркотиків не вистачило. Ніщо їм не допоможе під час переходу в інший світ…

Пили найкращі вина і наливки з підвалу старого, адже було б шкода так просто змарнувати делікатеси, виготовлені згідно з таємними, родовими рецептами… Поки могли тримати карти в руках, грали в покер. Вони досягли межі поміж життям та смертю, всі мирські справи втратили сенс. Лікар виграв від шляхтича дім, село і цілий маєток, потім Лісовський, невідомо навіщо, відігрався. Вони грали на окремих селян, навіть не знаючи, чи ті ще живі і сміялися при цьому до сліз. Останні дві години вже просто лежали.

Скрипнули двері. Доктор насилу повернув голову і поглянув у той бік. Він не знав, чи те, що бачить, дійсно відбувається, чи це тільки маячня п’яного морфініста. Стіни хиталися, вирізьблені в дереві візерунки рухалися наче живі. Рахман був високий, йому довелося нагнутися, щоб пройти під фрамугою. На поясі в нього була дивна зброя, схожа на сталевий тризуб з коротким держаком. Його одяг дещо нагадував шляхетський кунтуш, але з гладкішого матеріалу, що виблискував наче шовк. Шкіряні підошви чобіт скрипіли на дерев’яній підлозі. Дивна, схожа на зміїну, голова, широкий, як в жаби рот… Він спокійно і уважно поглянув на лежачих. А потім поліз за пазуху і кігтистою лапою дістав пляшку з зеленого скла. Розглянувся по кімнаті, і зауваживши на столі склянку, відміряв на око трохи червоної рідини, а потім опустився на коліна біля вмираючого шляхтича. Той, побачивши чудовисько, інстинктивно відсахнувся, а рука стиснула рукоятку шаблі, але йому бракувало сили, щоб чинити опір. Прибулець силою відкрив йому рот і влив у горло загадкову субстанцію. Незабаром Скужевський теж дочекався своєї черги.

Напій обпалив наче кислота, палав у шлунку живим вогнем. Істота зупинилася на мить біля дверей і жестом вказала на хрест, що висів над ними. Потім піднесла палець до вуст, наказуючи мовчати і пішла.

*****

Ввечері, на третій день після візиту Рахмана, доктор прокинувся, відчуваючи, що біль та кволість минули. Встав похитуючись на ноги. Лісовський лежав неподалік – мертвий. Плями розкладу вкрили його щоки. Скужевський зупинився перед дзеркалом, що висіло в сінях і довго дивився на своє відображення. Через сині набряки на обличчі, він був схожий на мерця. Але знав, відчував кожною клітинкою тіла, що житиме. Повернувся в кімнату і схилився над господарем.

Слава Богу, старий шляхтич теж дихав. Плями ввели його в оману...

-- Самуелю, -- потряс його за плече. – Як Ви почуваєтеся? – прохрипів.

Щось було не так з горлом, він не міг говорити нормально, голос дрижав, наче грамофонна платівка на занадто високих обертах.

-- Це ти, -- прошепотів шляхтич. – Пити…

Доктор відшукав пляшку столітнього угорського вина і відкоркував її. З комори з другого боку сіней долинув стогін. Служниця теж вижила. Її також відвідала жабоподібна істота? Він залишив товариша і похитуючись, пішов перевірити, чи зможе їй чимось допомогти…

За годину лікар вийшов з хати і, спотикаючись на кожному кроці, пройшовся по селі. Кілька селян, з обличчями вкритими схожими, синіми плямами, саме витягували останні трупи з хат. Немічні, худі, схожі на мерців оживлених якимось страшним закляттям, вони сновигали, виконуючи його давні накази. Дехто привітався з ним, ледь чутними голосами. Отже їх теж пробачили…

Скужевський прийшов на берег острова і витягнув геліограф з валізи, що все ще лежала там. Сів на пеньок, обпер раму на плече. Налаштував дзеркало, лінзи, заслінку… Сонце стояло низько, але лікар знав, що перш ніж воно сховається за горизонт, ще встигне подати сигнал. Прицілився в напрямку поста.

-- Ми пережили заразу. Інфекцію зупинено, -- блимали зайчики.

Незабаром надійшла відповідь.

-- Шість місяців карантину. Вам потрібні ліки, гас чи продукти?

Доктор опустив дзеркало і поставив важку раму на землю. На його губах розквітла легка посмішка, вперше за багато тижнів. І тоді він почув. Дивний звук, який виходив наче з-під землі, з-під води, з-під грубих верств болотного торфу. Звук дзвону костьолу або церкви з іншого світу. В країну Рахманів прийшов Великдень.

Переклад з польської -- полігНОТ

- - - - - - - -

https://www.facebook.com/pg/PoligNOT

Заходьте на мою сторінку на Facebook, або пишіть на

[email protected]

- - - - - - -