Самостійна дірка - Остап Вишня
Але самого ж співчуття мало. Треба ж іще чимось і допомогти. От Моцний і допомагає Довбушеві порадою, як збільшити своє грізне військо.
«Вам, — пише Моцний, — треба пересуватися якомога частіше з села в село і в кожному селі або через село називати себе новою і новою сотнею, тим самим створивши розуміння у радянських селян, що вас багато».
Правильно!
А щоб «створити розуміння, що вас іще більше», ми з охотою подаємо кілька практичних порад, пам'ятаючи того хороброго дядька, що через ліс смерком ішов.
Чому, власне, тільки в кожному селі або через село називати себе новою й новою сотнею?
Частіше треба…
Треба якомога частіше пересуватись із улиці в улицю і на кожній улиці новою сотнею себе називати!
Підрахуйте, скільки сотень буде!
А то й краще: із хати в хату!
В одній хаті — одна сотня, у сусідній уже друга сотня…
У селі п'ятсот хат — п'ятсот сотень!
Хіба мало?
А як іще піднести кулаки та на один кулак німецьку каску, а на другий — німецького кашкета, — уже вам півтори тисячі сотень!
Ціле військо колоссаль! Та найдіть бузини, та повирізуйте з бузини пукалки, — і артилерія!
Ми колись у дитинстві таку стрілянину підіймали, що баба всі віники на нас побила.
Кавалерії нема? Пустяк діло!
Коні ж у вас усі повиздихали. Побілуйте їх, повипростуйте шкури. Один «воїн» хай натягне на себе перед, другий «воїн» зад. Уже кінь! А третій «воїн» хай вроді сідає на цього коня зверху. Уже — кіннотник!
А «проводир» хай командує:
— Поескадронно! Риссю! Марш-марш!
Бузинові гармати:
— Пук-пук!
Тут ще якби хтось заграв на того півника, що в хвіст свистять, така б вийшла парада, що й не говоріть!
З таким військом можна не тільки свою самостійну дірку оборонити, а й чужу повоювати, тобто збільшити державну територію.
Одного тільки страшно: щоб, бува, баба не зустріла та не тюкнула.
Треба, значить, уміло маневрувати, бо українська баба дуже поважна штука і бабине «тю», та ще як у неї кочерга в руках, страшна річ для бандерівського сміття.
А воно, те сміття, уже куштує бабиної кочерги і, поки нидітиме, доки й куштуватиме.
«Самостійний дистрикт»Кажуть, що тепер чудес на світі не буває. Неправильно кажуть: чудеса на світі є.
Власне кажучи, чуда, про яке ми оце говоритимемо, в цей момент уже нема, його вже розчудесували, але недавнечко, — ну, з рік тому, — воно було, хоч і мізерне, а проте чудачило.
Галичина була за австро-угорської монархії так званою Галіцією, австрійською провінцією, за шляхетської Польщі її перехрещено на Східну Польську, — так вона, страдниця, цілі віки й бідувала, аж поки, 1939 року, не возз'єдналась з Радянською Україною — складовою частиною великого Радянського Союзу.
Притулилася Галичина до рідних материних грудей, легко зітхнула й почала жити в рідній хаті.
1941 року загарбали многостраждальну Галичину німецько-фашистські загарбники.
Бандери, мельники, бульби, бульбочки, кубійовичі, паньківські, стецьки, грицьки та інші маланюки, донцови та самчуки як гаркнули:
— «Ще не вмерла Україна!»
А після того ще дужче:
— Хай живе самостійна і ні від кого не залежна од Біскайського моря аж до Порт-Артура!
Ну, а гітлери, гіммлери, геббельси та інші такі собі ріббентропи й розенберги як гримнули:
— Хальт![8] Цурюк![9]
І ще таке слово гримнули, що його ніяк на папері мені вимовити не можна: соромно.
Так бандери, мельники, бульби, бульбочки, кубійовичі, паньківські, стецьки, грицьки та інші маланюки, донцови та самчуки з роззявленими ротами й остовпіли.
А гітлери та інші гіммлери їм:
— Самостійна! Ди-стри-кт ферштейн!?
А бандери:
— Вас?
А гітлери:
— Ди-стри-кт! Кричіть: «Хай живе дистрикт!» Ферштейн? Ну, чого роти пороззявляли? Реви: «Хай живе дистрикт!» Ну?!
А бандери:
— Хай живе дистрикт!
Так ви гадаєте, що це чудо?
— Ні, це не чудо — це просто факт.
А чудо вже потім сталося. Це тоді, коли бандери і вся їхня бульбо-маланюко-самчукерія в тому дистрикту свій «самостійний дистрикт» для обдурення людей вигадали.
Утворили різні Уцк, Уок, «курені молоді», «мужів довір'я».
Що воно це все значить?
Уцк — український центральний комітет (вроді посередині України).
Уок — український окружний комітет (ніби навкруги України).
«Курені молоді» — молодь в курені.
«Мужі довір'я» — мужі, яким, очевидно, хтось щось має довірити.
Отакого бандери навигадували.
Це, значить, ознаки дистриктової самостійності.
І ото вони, значить, до народу:
— Панове! Дивіться! Ми ж вам Уцк, ми ж вам і Уок. Хіба не самостійність!?
А до Гітлера й інших гіммлерів:
— Паноченьки! Ви не сердьтесь! То ми так! Їй-богу, ні про яку Україну ми не думаємо, а без цього не можна, бо оті «у» нам дуже по душі!
А гітлери з гіммлерами на них:
— У-у-у-у!
— Ой, не гнівайтеся, паночки, — бандери до них. — Їй-бо, не гнівайтеся! Приборкаємо, тоді самі тим «у» скажемо: «у-у-у!» Не залишайте тільки нас без милості вашої.
Бачите, який самостійний дистрикт!
Хіба не чудо?!
Самостійне чудо!
Тільки от що, коли говорити правду, — паршивеньке, все-таки, чудо!
