Самостійна дірка - Остап Вишня
На оті самі три дні, на які гестапо дозволило Степанові Бандері заснувати українсько-німецьку самостійну і ні від кого не залежну державу, — Степан Бандера призначив на прем'єр-міністра своєї триденної держави відомого (ой, та ще й як відомого) самостійного політично-громадського діяча Стецька.
По смерті славнозвісного українського письменника Грицька Квітки-Основ'яненка, що сватав був свого Стецька в Харкові на Гончарівці, Стецько, діставши гарбуза від Уляни Шкуратової, пішов із Слобожанщини аж на Львівські землі, там оселився й став за родоначальника всіх теперішніх Стецьків, до роду яких належить і триденний прем'єр триденної самостійної українсько-німецької держави — пан Стецько.
Прем'єр дістав у спадщину, за відомим законом атавізму, всі властивості й таланти свого, уславленого Г. І. Квіткою-Основ'яненком, прапрапрадіда.
Властивості ті і ті таланти Стецькові прекрасно охарактеризувала Одарка Шкуратова, Улянина мати, що до її дочки сватався Стецько:
«Одарка.
Усяк зна, Що в вашого сина Та клепки нема…Стецьків батько.
Тобто як?Одарка.
Та так: Прибитий на цвіту!»На таку характеристику Стецьків батько нічого більше не міг одказати, як тільки:
«Тю-тю! Та ще — фіть, фіть!»«Нема клепки», «прибитий на цвіту» — якого ж іще треба прем'єр-міністра для самостійної й ні від кого не залежної українсько-німецької держави?!
Бандера зразу ж ударив маніфеста про призначення Стецька на голову ні від кого не залежного уряду.
Прибіг до Стецька дипкур'єр:
— Вас на прем'єра призначено!
— А що у вас сьогодні варили? — питає Стецько.
— Кашу!
— Ги-ги-ги-ги! Каші хочу, каші, каші! — гаркнув прем'єр та зразу в танець, з радості, що і прем'єр, і каша є.
Так підтанцьовуючи та співаючи:
Ішов Стецько льодом, Свинка огородом, Подай мені, моя мила, Свою білу ручку! —і прибув Стецько до пивної «Гальба», де мав резиденцію верховний уряд самостійної українсько-німецької держави.
— Катай, — каже Бандера, — прем'єре, урядову декларацію!
— Ги-ги-ги! Кататиму! — каже прем'єр.
— Катай!
— Панове! — почав прем'єр. — Напечемо коржів, зомнемо маку та намішаємо з медом, та й посідаємо, та й їстимемо (оплески). Це основне завдання! А щодо державної промисловості й фінансів, то тут я вже не зумів пальців перелічити. Та й до біса ж їх на руках! Станеш їх лічити, то так один одного й попереджа. На якого гаспида так багацько пальців? Еге! А я знаю! Ось бач, Бандеро! Як би ти з одним пальцем та зложив собі дулю? Еге! Не можна, бо хоч як, то не можна! О! Та підемо до гестапо… (Бандера: — Правильно!), а там і надають: хто сукна на шапку, хто пояс, хто ренського, хто хустку (оплески). Та свого батька, Бандеру, поважатимемо, бо він же ж таки батько, «хоч і поганенький, мов ликами шитий, а все-таки батько» (оплески). Щодо освіти, то таке собі хай буде, ми світ увесь узнали:
Отсей світ, Такий світ, Який собі довгий! Цілий день проходиш, Кінця не знаходиш. Коли б він, Коли б він Та був коротенький, Щоб тут поле, А тут ліс, Недалеко б дідько ніс. Щоб не довго до них швендять, А швидш дочухрати, А то швендяй, Швендяй, швендяй…Я кінчив. (Бурхливі оплески всього українсько-німецького самостійного уряду).
І заурядували.
Хоч і не довго, всього тільки три дні й урядували, проте такого уряду, такої урядової декларації, як світ стоїть, ще не було.
Державний самостійний уряд ухвалив резолюцію:
«Тара, бара, мара, деларжан! Туру, буру, муру, акерман! Бендер, кардаш, Дюпень, мар'яж, Йок, пшик! Йок, пшик!»Так і вийшло: пшик!
Резолюція, значить, правильна!
Такого уряду й такого прем'єра, я ж кажу, ніде ще не було.
Одне слово, Стецько такий, яким і має бути прем'єр-міністр українсько-німецької самостійної і ні від кого не залежної держави!
Про шизофренію