Українська література » Сучасна проза » Самостійна дірка - Остап Вишня

Самостійна дірка - Остап Вишня

Читаємо онлайн Самостійна дірка - Остап Вишня

Він, Гітлер, гетьманфюрер ваш самостійницький, прийняв іслам і тепер уже не німець, а щось таке, чи то араб, чи то арап…

Ходить там по пустелі й співає:

Не німець я тепер, — арап. Здається, добре зодягнувся. І як воно случилось так — В арапа я перевернувся.

Та це ж вас аж ніяк, мабуть, не дивує, бо Гітлер увесь час був арапом-душогубом, а ви про це добре знали, бо й самі з того кодла, хоч і вважаєте себе за українців…

Арап — це щось таке наднаціональне.

Як його там ізнайти?

В цьому ми вам допоможемо.

Слухайте.

Як вилізете з самостійної державної дірки, озирніться, щоб вас котрась бабуся навильником не торохнула, та й беріть зразу попід шинель трохи праворуч і прямуйте на Грецію.

Чому, питаєте, на Грецію?

У Греції є такий генерал Вулгаріс. Як ви йому скажете, що шукаєте Гітлера, — він вам дасть по окрайцю хліба й по шматку грецької губки на закуску.

З Греції берегом ідіть на південь до Середземного моря, а там, перестрибуючи з острова на острів (архіпелагів там багато. Не забувайте цього слова. Так і питайте: «Де тут, мовляв, архіпелаги?»), вискочите в Єгипет.

Єгипет ви зразу впізнаєте по Хеопсовій клуні.

Серед Єгипту стоїть височенна-височенна така клуня, що її збудував фараон Хеопс.

Фараон — це на манір вашого кущового.

З Єгипту ви поза Хеопсовою клунею йдіть до Нілу.

Ніл — це річка.

Впізнати Ніл не тяжко: там дуже квакають крокодили.

Крокодилів ви не бійтесь — вони вас не займуть, бо вони падла не їдять.

Сідайте, отже, на крокодилів і перепливайте Ніл.

Переправившись, прямуйте до Суецького каналу.

Як дійдете до Суецького каналу, покладіть кладку й кладкою переходьте в Малу Азію.

Шукайте там Ірака.

Не рака, а Ірака! — затямте це.

Рак — це те, що лізе, а Ірак — це держава.

Скажуть, що Гітлер з Іраку перебрався в Аравію.

От ви й питаєте:

— Де тут Аравія?

Та навіть мале вам скаже, куди йти.

Серед Аравії є велика балка. Йдіть до тієї балки й зразу починайте копати дірки — схрони.

І, не гаючись, засновуйте самостійну й ні від кого не залежну державу.

Як копатимете дірки, співайте: «О, майн лібер Августін», — Гітлер почує й прийде до вас, обніме всю владу і заживете в своїй державі.

Доведеться, ясна річ, «перехреститися» на магометанство, та хіба не все одно вам, кому молитися: чи богові, чи аллахові, чи чортові, аби «шмат гнилої ковбаси».

Самостійна вилуплюється

Ну, як же тут не воскликнути:

— Радуйся, сороко, радуйся, вороно, радуйся, горобче — великий чудотворче!

До того вже запліднилось на справжню соборну самостійну і ні від кого не залежну державу, що ось-ось тільки — стук-стук! — шкаралупа — трісь! — вона, голубочка, — така ж уже самостійна, така ж уже незалежна, жовто-блакитненьким пушком припушена, — тільки:

— Ців-ців! Я єсть, мовляв! Вилупилась!

І увесь світ, усі держави, всі дипломати хором як гаркнуть:

— В-и-и-з-наємо-о-о!

Ви ж самі тільки подумайте! Сам пан гетьманич (його ясновельможність!) Данило, наслідник і спадкоємець ясновельможного гетьмана Павла Скоропадського, аж у Канаду виїхали, з дипломатичною метою: «Дайте не минайте».

Чули про гетьманича Данила?

Не чули!

Ну, почуйте. Дуже інтересно!

Павло Скоропадський, по державних німецько-самостійних трудах, кажучи державною мовою, «дуба врізали» й залишили по собі наслідника, свого синка Данила, який і обняв гетьманський престол, з титулом поки що «гетьманича».

Що таке «гетьманич»?

Ну, як би це вам пояснити?..

Як узять на горобця, так це ще не зовсім горобець, а, сказать би, — голоцюцьок.

А на гетьмана вже їх будуть коронувати потім, як уже вони повоюють древнюю столицю українську — Київ.

Тоді, значить, як вони Київ повоюють, тоді вже, значить, висвятяться на гетьмана.

Усі відьми на Лисій горі ретельно до того свята готуються.

У Канаді пан гетьманич Данило ходять з торбами від Монреаля до Вінніпега й співають попідвіконню, як оті старці-лірники:

Я на гетьманство іду, Їй-бо, гетьманом буду, Ой дайте, дайте мені, Дайте долар хоч один.

Верховний правитель, виходить, є!

Тут тільки не зовсім іще ясно, що ж із Бандерою робити.

Бандера ніби рвонув до Швейцарії самостійну державу будувати.

Там і безпечніше, та й швейцарського сиру легше вкрасти, бо не всі швейцарці ще розшолопали, що воно за їден, той Бандера.

А він і звідтам надсилає привітання самостійній державній дірці:

«Вітаю, мовляв, усіх, хто за самостійну бореться! Тримайся, хлопці! Як пощастить хапонуть грубий кавалок сиру, надішлю і вам! Ох, і смачний! Ваш фюрер Бандера».

Виходить, отже, що верховних аж два: гетьманич Данило і фюрер Бандера?

Чи ж вони помиряться?

Максим Рубай (був такий у дірці за верховного головнокомандуючого всім вошивим військом) подався на дипломатичну роботу, бо послів, послів для самостійної держави треба, та ще послів!

Та не тільки послів, а й міністра ж закордонних справ треба!

Аякже ж?!

Держава ж,

Відгуки про книгу Самостійна дірка - Остап Вишня (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: