Власник найкращого клубу для геїв - Сергій Вікторович Жадан
І Славик розповів про Бичків. Він знайшов їх через стриптизерок із палацу піонерів. Дует Бичків — батько і син — були цирковими клоунами, але кілька місяців тому, у зв’язку з фінансовими проблемами, котрі переживав міський цирк, потрапили під скорочення і зайнялись сольною кар’єрою, як про це сказав Славик. За його словами, у них була кльова шоу-програма на півтори години, з музикою, акробатичними номерами і карточними фокусами. Славик поставив на Бичків усе, збою бути не могло.
І ось прийшли клоуни. Бичко Іван Петрович, — представився старший Бичко і потис руки Гозі й Сан Саничу. Бичко Петя, — привітався молодший, але руки потиснути не наважився. Гога запросив усіх сідати. Ну, що ж, — почав Бичко-старший, знявши окуляри і протерши їх носовою хустинкою. — Мені розповіли про вашу ситуацію. Я думаю, ми з Петею зможемо вам допомогти. А яка у вас програма? — поцікавився Гога. У нас дистанція, — сказав Іван Петрович. Династія, — поправив його Петя. Да, — погодився Іван Петрович. — У нас циркова династія, з одна тисяча дев’ятсот сорок сьомого року. Саме тоді моя старша сестра поступала в циркове училище. Поступила? — запитав Гога. Ні, — відповів Іван Петрович, — так що цирк — це у нас родинне. Я, молодий чоловіче, щоб ви знали, ще в одна тисяча дев’ятсот сімдесят третьому отримав другу премію на республіканському конкурсі молодих артистів естради в Кременчуці. Я зі своїм номером «Африка — континент свободи» вчинив справжній фурор під час міжрегіонального зльоту агітаторів в Артеку в одна тисяча дев’ятсот сімдесят восьмому. Ні, — раптом заперечив сам собі Іван Петрович, — таки в сімдесят дев’ятому. Да — в одна тисяча дев’ятсот сімдесят дев’ятому, в Артеці! А нам, — спробував долучитись до розмови Гога, — а нам ви теж будете показувати «Африку — континент свободи»? Ні, — спокійно заперечив Іван Петрович, — ні, молодий чоловіче. Ми намагаємось іти в ногу з часом. У нас із Петею програма, працюємо півтори години, додатково — погодинна доплата, дебет-кредит, все офіційно, все легально. Оплату можна по безналу, але тоді плюс десять відсотків банківських. Ну, добре, — сказав Гога, — це зрозуміло. Але ви знаєте нашу специфіку? А що у вас зі специфікою? — запитав Іван Петрович і кинув на Славика невдоволений погляд. У нас гей-клуб, — сказав йому Гога, — себто клуб для геїв, розумієте? Так, що у нас по геях, — Іван Петрович дістав із кишені піджака зашмульганий зошит у лінійку. — Вісімдесят доларів за годину. Плюс погодинна доплата. Плюс десять відсотків банківських, — додав він як заповіт. А ви взагалі працювали з такою публікою? — продовжував сумніватись Гога. Кхм, кхм, — важко прокашлявся Іван Петрович. — Працювали ми тут нещодавно корпоратив у консалтингу. Ну, так публіка, я вам скажу, солідна зібралась, акуратна. І ось уявіть собі, підходить до нас із Петею виконавчий директор і каже… Ладно, ладно, — перебив його Гога, — знаю я цей консалтинг. Так що? — подав голос Славик. — Берем Бичків? Берем-то берем, — відповів Гога, — тільки як ти собі це все уявляєш? Значить, так, — перехопив ініціативу Слава, — Георгію Давидовичу, я все продумав. Що у нас за календарем? Ну? — запитав його Гога. Купала! Зробимо гейського Купалу! — сказав Славик і весело засміявся. Бички теж засміялись — Іван Петрович хрипко й застуджено, Петя — дзвінко і не в тему. І Гога теж засміявся, його сміх був особливо нервовий і невпевнений. Вже коли прощались, Іван Петрович повернувся від дверей. Ваші? — запитав він Гогу і показав на ботфорти. Да, — сказав Гога. — Друзі прислали. З Кіпру. А розмір не мій. Бичко-старший підійшов і помацав халяву ботфорта. Хороший матеріал, — сказав він зі знанням справи.
До гейського Купали готувались особливо ретельно. Гога більше не довіряв Славику і публікою займався сам. Знову було запрошено партнерів по бізнесу, оптовиків, друзів дитинства та братів Лихуїв, з яких, утім, прийшов лише Гриша, бо Саву було побито в бійці на Тракторному, і він лежав у четвертій лікарні з поламаними ребрами. Славику дозволено було запросити працівниць палацу піонерів, усіх чотирьох. Крім того, набилось багато невідомої публіки, котра купилась незрозуміло на що, але точно не на гейського Купалу. Головною ударною силою були, звісно, Іван Петрович і Петя Бички. Спеціально, як вони сказали, до свята ними було підготовлено номер «Вогні Каїра», що, за безапеляційним твердженням Славика, котрий був на прогоні, мав усіх порвати. На сцену Бички вийшли в костюмах фараонів, взятих напрокат у парку розваг. Залунала музика. Спалахнули софіти. Петя Бичко легко прогнувся і зробив мостик. Іван Петрович напружився, крякнув, але теж зробив мостик. Публіка зааплодувала. Гриша Лихуй, котрий прийшов уже п’яний, скочив на ноги, але не втримався і завалив офіціанта. Охорона кинулась його підіймати і виводити, але Гриша опирався. Він звалив із ніг одного охоронця і успішно відбивався від другого. Санич побачив бійку і взявся розводити. Оптовики, котрі вже сиділи без краваток, побачили, що б’ють Гришу Лихуя, і, забувши минуле, кинулись йому на виручку. Гриша в цей час запустив другого охоронця на сцену, той врізався в стійку, на якій висіли ліхтарі. Стійка не витримала і завалилась на Івана Петровича, котрий стояв мостиком. Молодший Бичко цього всього не бачив, оскільки сам стояв мостиком, публіка кинулась витягати Івана Петровича з-під арматури, але їм заважав Гриша, котрий зчепився відразу з охоронцями і оптовиками, не бажаючи нікому з них поступатись. Тут молодший Бичко повернув-таки голову і побачив тата під горою металобрухту. Він сіпнувся було в його бік, але батько загрозливо викинув уперед руку, мовляв, назад, на сцену, ти артист, тож уперед — даруй людям радість! І Петя зрозумів його, зрозумів без слів цей останній батьківський наказ. І знову зробив мостик. І
