Власник найкращого клубу для геїв - Сергій Вікторович Жадан

Потрібно платити. Ми платимо, — спробував пожартувати Гога, — податковій. Третій знову невдало повернувся, і обріз гепнувся на підлогу. Четвертий відвалив йому ляща, нахилився, підняв зброю і сховав її до кишені своїх малинових спортивних штанів. Брат, ти не зрозумів, — знову почав другий, вкладаючи в слово брат всю свою ненависть. — Ми «Супер-ксерокси», ми покриваємо весь регіон. Що ви маєте на увазі? — спитався Сан Санич. Ти не перебивай, да? — різко сказав перший і повернувся до другого, — говори, Льоня. Да, — сказав на це Льоня, — у нас виходи на адміністрацію. Це наша територія. Так що треба платити. Ну, ми тут теж не чужі, — спробував щось сказати Гога. — Нас тут, у принципі, знають. Хто тебе знає, брат! — вигукнув другий, стискаючи кулаки, але четвертий взяв його за лікоть, мовляв, спокійно, Льоня, спокійно, вони самі не знають, що творять. — Ну, хто тебе знає? Ну як хто? — спробував потягнути час Гога. — Я по гіпсокартону взагалі працюю, у мене знайомі на Балашовці, плюс зачепки в податковій. Брати Лихуї знову ж таки… Що? — заревів другий, і Гога відразу зрозумів, що про Лихуїв можна було не згадувати. — Лихуї?! Ці лохотронщики?!! Та вони у нас, в «Супер-ксероксах», взяли партію старих принтерів і перепродали їх якимось мудакам із Тракторного! Сказали, що це копіювальні машини нового покоління! А ті зіпхнули їх в ментовську академію, оптом, із нашою ґарантією. Ми ледве відмазались!!! Лихуї!!! Лихуї!!! — Другий рвав на собі синю спортивну куртку і вигукував на весь клуб прокляте прізвище.

Не тільки, — додав Сан Санич, аби щось додати, — ми ще у виконкомі… Що?! — не дав йому закінчити другий, схоже, він справді образився. — В якому виконкомі?!! Ти хочеш сказати, що вас теж «кришує» виконком?!!! Ти відповідаєш за свої слова?! Четвертий рішуче поліз у кишеню за зброєю. Ну, все, подумав Гога, краще б мене убив красноярський омон, не так противно було б. Усі четверо посунули на стіл, заступивши собою півкімнати. І виглядало все таким чином, що ні Гозі Ломая, ні, тим більше, Сан Саничу в цій ситуації нічого, крім важких тілесних ушкоджень, чекати не доводилось.

І тут відчиняються двері, і до кабінету входить Славик, радісно посміхаючись і махаючи, як віялом, якимись ксерокопіями. Четверо застигли на місці з занесеними кулаками. Гога повільно осів на стілець, Санич зіщулився і намацав у кишені телефон. Усі повернулись до Славика. Привіт, привіт! — загукав Славик, не помічаючи загального напруження. — Всім привіт! Він пройшов до Гоги і потис йому ватяну руку. Партнери? — радісно показав він Гозі на четвірку і, засміявшись, потис руку крайньому, тому, котрий був у синьому. Ось! — переможно крикнув він і кинув перед Гогою стос ксерокопій. Що це? — видушив із себе Гога. Дозвіл! — переможно вигукнув Славик. — «Вишивані рушнички»! «Вишивані рушнички»? — недовірливо перепитав Гога. «Вишивані рушнички»? — підійшов Санич і зазирнув у документи. «Вишивані рушнички», «Вишивані рушнички», — нажахано зашепотіли четверо, задкуючи до виходу. «Вишивані рушнички»! — переможно повторив Славик і, нахилившись до Гоги, діловито заговорив: — Значить, так, Георгію Давидовичу, з пожежниками все узгоджено, переводимо через їхній рахунок, я все прикинув, беремо готівкою і списуємо як комунальний борг, — він нервово засміявся, різко обірвав сміх і, повернувшись до четвірки, строго запитав їх: — Ви щось хотіли, товариші? Гога теж запитливо подивився на четвірку, не наважуючись поставити їм те саме питання. Брат, — заговорив нарешті другий, застібуючи на грудях блискавку синьої куртки, — так вас що, в натурі губернатор «кришує»? Да-да, — нетерпляче відповів йому Славик і знову зашепотів до Гоги: — Нестачу спишемо на дитячі хори, я пробивав через управління, вони проведуть це через квартальний звіт як цільовий одноразовий платіж дітям-сиротам. Четвірка невпевнено товклась біля дверей, не знаючи, що їм робити. Четвертий намагався віддати обріз третьому, але той відчайдушно відпихувався. Що, вже йдете? — повернувся Славик до четвірки. — Георгію Давидовичу, ми, до речі, запрошуємо товаришів на «Вишивані рушнички»? «Вишивані рушнички», «Вишивані рушнички», — застогнали четверо і стали вислизати з кабінету. Коли двері за ними зачинились, Гога глибоко видихнув. — Дай папіросу, — звернувся він до Славика. Славик витяг свої голімі і простягнув Гозі. Гога ухопив цигарку тремтячими губами, Славик запобігливо підніс сірника. Бос затягнувся і тут-таки закашлявся. А що сталось? — не зрозумів Славик. Славик, — звернувся до нього Гога, — ось ти людина з біографією, так? Ти двадцять років у шоу-бізнесі. Ти знаєш цього, як його… Грєбєнщикова, — підказав Славик. Ти організовував харківський концерт «Ю-ту», ти працював із піонерами. Скажи мені — Бог є? Є, — сказав Славик. — Безперечно, є. Але це не має жодного значення.

До «Бутербродів» забігла Віка. — Привіт, підари! — крикнула компаньйонам, які самотньо сиділи за столиком. Гога хмикнув, о’кей, сказав напарнику, я додому. Я все зачиню, сказав йому Санич. Ну, ясно, засміявся Гога і, боязко пропустивши Віку, вийшов на вулицю. Де пропадала? — запитав Санич. Тобі яке діло? — відповіла Віка. Де пірсинг? — поцікавився Санич. Продала, — відповіла Віка. Далі вони пили горілку, Віка плакала і скаржилась на життя, сказала, що розійшлась зі своєю подружкою, що та звалила з країни, назавжди. А ти чому лишилась? — запитав Санич. А ти? — запитала його в свою чергу Віка. Ну, в мене бізнес, — сказав він. — До того ж я мов не знаю. Вона теж не знає, — сказала Віка, — вона акторка, в неї мова тіла, розумієш? Не зовсім, — чесно відповів Санич. Слухай, — запитала його Віка, ось тобі майже тридцять. Чому ти не одружився? Не знаю, — сказав Санич, — я бізнесом займався. У мене три поранення. Плюс зламана рука. Знайди собі якого-небудь гея, — порадила Віка. Думаєш, допоможе? — засумнівався Санич. Навряд чи, — сказала Віка. Хочеш, поїхали до тебе, — запропонував він. Це що, трахатись? Ну, можна не трахатись, — сказав Санич, — можна просто. Просто — не можна, — авторитетно заявила Віка. І додала: — Все-таки шкода, що ти не гей.

Потім вони довго лежали на підлозі в її кімнаті. Повітря було темне й прогріте, Віка рахувала його кульові поранення, одне, — рахувала вона, — друге, третє. Це все? — запитала дещо розчаровано. Все, — виправдовуючись сказав Санич. Це майже як пірсинг, — сказала вона, — тільки не загоюється. Все загоюється, — відповів він. Ну да, — не погодилась Віка, — моя подружка теж так говорила. А сама звалила в Турцію. Це теж досвід, — розважливо сказав Санич. Ага, — зі злістю відповіла Віка, — знаєш, кожен подібний досвід — це як ці штуки в тебе на тілі — завжди видно, скільки разів тебе хотіли убити.

З клубом справи складались зовсім погано. І навіть успішно проведені «Вишивані рушнички», під