Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова - Філіп Сендс
Згодом ми з сином відвідали новий Музей Варшавського повстання. В одній з кімнат була велика, на цілу стіну, чорно-біла фотографія родини Франка. Я впізнав цю фотографію, бо кілька місяців тому отримав її від Нікласа Франка. Тоді йому було три рочки, він був вбраний у картатий чорно-білий костюмчик і взутий у блискучі чорні черевики, тримався за мамину руку. Він стояв спиною до свого батька; він виглядав сумним, наче хотів бути десь в іншому місці.
З Варшави ми з сином вирушили на машині до Треблінки. Пейзаж за вікном автомобіля був невеселим, розміреним, сірим. Звернувши з головної автостради, ми їхали через густий ліс, повз села і церкви. Іноді монотонний пейзаж переривала окрема дерев’яна будівля, будинок або стодола. Ми зупинилися на ринку купити сухе печиво і горщик з криваво-червоними квітами. В машині була карта, де було вказано, що Треблінка знаходиться по дорозі на Вовковиськ.
Від табору у Треблінці не залишилися нічого матеріального, німці поспіхом усе зруйнували, коли відходили. Там був скромний музей, де зберігалося кілька фотографій і документів, пошарпаних і зернистих, дешевий макет табору, реконструйований зі спогадів кількох тих, хто вижив. Низка урядових постанов, встановлених під захисним склом, деякі з підписом Франка, одна з них — розпорядження про застосування смертної кари у жовтні 1941 року.
Інший документ мав підпис Франца Штангля, командувача, персонажа однієї тривожної книги, яку написала письменниця Гітта Серені. Поряд з підписом Штангля була знайома кругла печатка Генерал-губернаторства: Треблінка, 26 вересня 1943 року. Тут були неспростовні докази того, що владні повноваження Франка поширювалися і на цей табір. Чорний знак, незмивний і безумовний, щодо питань відповідальності.
Коли цей табір було виявлено більшовиками, Василь Гроссман відразу написав різку статтю «Пекло у Треблінці». «Ми ступили на землю Треблінки, — пише він, — тут фрагменти кісток, зубів, аркуші паперу, одяг, різноманітні речі. Земля не хоче ховати в собі таємниць».{531} Це був вересень 1944 року.
За входом починалася земляна доріжка з втоптаною травою і бетонними шпалами вздовж колишньої колії, якою Райзман, сестри Фройда і Мальке прибули на кінцеву точку свого життя — платформу. Вже немає напівзогнилих сорочок і складаних ножів, про які писав Гроссман, немає дитячих капчиків з червоними помпонами. Немає кухлів, паспортів, фотографій і продовольчих карток, їх закопано у лісі. Усе розчистили для символічної колії і залізничної платформи, аби можна було собі уявити цю страшну подорож.
Під безмежним сірим небом викладено меморіал з грубо витесаних сотень кам’яних брил, наче проліски чи надмогильні камені, що закопані у землю. Кожен камінь символізує хутір, село або містечко, велике місто чи регіон, звідки сюди було привезено мільйон осіб. Це — місце для роздумів, де домінує небо, як і тоді, оточене зеленими соснами, що тягнуться у височінь. У тихому навколишньому лісі ховаються таємниці.
Потім ми подалися до сусіднього містечка у пошуках їжі. Ми проминули покинуту залізничну станцію Треблінка, за кілька миль від табору, ту, якою користувалися Віллі Менц та інші німецькі та українські робітники. Поблизу було містечко Брок, місце, де можна було пообідати у скромному ресторані. Тихенько грало радіо, приміщення наповнювали звуки знайомої мелодії, пісні, написаної у 1980-х роках під час заворушень у Лос-Анджелесі. «Не переймайтесь тим, що вже минуло, чи тим, що ще має статися».
Леонард Коен зі своїм посланням був у ті дні у Польщі популярним. Тріщини були скрізь; ось як світло проникало всередину.
128
Завершення свідчень Самуеля Райзмана збіглося з новою фазою судового процесу. Першим з обвинувачених викладати свою справу перед судом почав Герінг у березні 1946 року. Коли Франк чекав на свою чергу, він знав, що перед ним стоїть дуже непросте завдання, що врятуватися від шибениці буде дуже важко. Щоденники використали{532}, щоб «пришпилити» його, повідомляв «Нью-Йоркер», більшовики часто посилалися на них.
У четвер, 18 квітня, настав день Франка у суді. Він виступав після Альфреда Розенберга{533}, який зробив спробу переконати трибунал у тому, що слово «винищення» не слід розуміти буквально, і, ясна річ, воно не стосується масових убивств. Рудольф Гьосс, комендант Аушвіца, з’явився як свідок Розенберга, докладно розповівши про отруєння в газових камерах і спалення «щонайменше 2 500 000 жертв»{534} впродовж трьох років. Франк уважно слухав, як Гьосс без жалю і жодних емоцій давав свої свідчення. Гьосс розповів д-ру Гілберту, коли вони були наодинці, що панівною позицією в Аушвіці була повна байдужість. Жодні інші почуття «у нас навіть не виникали»{535}.
На цьому тлі Франк міг сподіватися, що він підійде більш обдумано і рішуче, і видаватиметься менш винним, ніж його сусід, що сидить по праву руку, якщо таке порівнюється за якоюсь шкалою. Аж до самої появи на трибуні він вагався, не знаючи, чи твердо відстоювати свої дії, чи застосувати тонший підхід, такий, що передбачає виправдання через те, що він нібито не знав про певні скоєні тоді жахіття. Ще одним варіантом, який не слід відкидати, була можливість виявити певний рівень відповідальності. Яке рішення він прийняв, коли виходив на трибуну?
Усі погляди були спрямовані на Франка. Він був без темних окулярів, ховав ушкоджену ліву руку, виглядав нервовим, дещо зніяковілим. Зрідка він дивився в бік інших обвинувачених, які тепер сиділи справа від нього, наче чекаючи на їхнє схвалення (якого не було). Д-р Зайдль поставив кілька запитань про його кар’єру до моменту призначення генерал-губернатором.{536} Питання Зайдля були навідними. Читаючи стенограму слухань, переглядаючи кадри кінохроніки, які вдалося знайти, в мене склалося враження — з огляду на власний досвід участі у суді — що д-р Зайдль не знав, який сюрприз може викинути його клієнт у відповідь на питання.
Франк був на своєму коні. Він говорив дедалі впевненіше, сильним і гучним голосом. Я уявив собі його на трохи іншій трибуні. Д-р Зайдль спитав Франка про його роль у Польщі після того, як його призначив Гітлер. «Я несу відповідальність», — відповів Франк.
— Чи ви почуваєтеся винним у скоєнні… злочинів проти
