Нарис Історії ОУН - Петро Мірчук

всіх українських селян. Ця акція проти української меншости є порушенням 8-го пункту, який каже: „Польща перебирає на себе зобов'язання забезпечити повну охорону життя і свободи всіх мешканців Польщі без ріжниці походження, народности, мови, раси чи релігії”. На випадок потреби докази тієї діяльности можуть бути подані як додаткова петиція.

„Громадянські права: Під час нових виборів українців тероризовано, щоб вони не могли вільно віддати своїх голосів. У Львові стверджено, що фактично всім українцям відібрано голоси, бо їм наказано подати окремій комісії документи, включно з посвідкою хрещення і карти тотожности, щоб перевірити, чи вони є польськими громадянами. Та комісія урядувала одну годину денно протягом трьох днів – для 18.000 осіб, – так, що мало кому пощастило довести своє право на голосування. У численних випадках неможливо було подати вимагані документи, бо вони пропали під час війни. Така дія польського уряду є порушенням 7-го пункту, який каже: „Всі національності в Польщі будуть рівні перед законом і будуть користуватися однаковими для всіх громадськими й політичними правами, без уваги на ріжницю раси, мови чи віри”.

„Шкільництво: У 1920 році на українських землях під Польщею було 3.662 українські школи, а на 1-го грудня 1925 року, згідно з офіціяльною статистикою міністра шкільництва, було 1.055 держ. і 19 приватних українських шкіл. Це означає, що поміж 1920 і 1925 роками українці втратили 2.607 шкіл. На 1-го грудня 1925 року на тих землях було 28.336 народніх шкіл, з того 22.996 (84%) були чисто польськими, 2.257 (8,3%) двомовні, а 2.083 (7,6%) мали іншу викладову мову. У 1927/28 р. було лише 771 українська школа. З 1.000 українських дітей лише 71 може ходити до української школи, 929 мусять ходити до польської або двомовної школи. Ці й багато інших фактів, що їх ми перевірили, є порушенням 8-го пункту, який каже: „... Зокрема всі народності рівне право матимуть закладати, утримувати і керувати школами та іншими виховними заведеннями, з правом уживати в них власну мову”.

„Колонізація: Стверджено, що 200.000 гектарів орної землі в Східній Галичині й таку саму приблизно площу на Волині й Поліссі приділено польським колоністам. А тому, що місцеве українське населення рідко коли посідає більше ніж по Уг до 1% гектара, а перенаселення сіл становить дуже поважну проблему в тій країні, – ця польська колонізація є несправедливістю засадничого значення. На тих землях українці мають 3.000 сільськогосподарських організацій; але в той час, коли польські сільськогосподарські організації одержали від уряду 79 мільйонів злотих допомоги, то українські організації не одержали ні сотика. Ці факти є порушенням тієї частини з 8-го пункту договору, підписаного Польщею, який каже: „Народності в Польщі, які належать до расової, релігійної чи мовної меншости, будуть користуватися однаковим ставленням та підмогами на підставі законів, як і всі інші національності в Польщі”.

„Ми віримо, що ця петиція від імени української меншости в Польщі зверне на себе увагу Ліґи Націй, яка є законним опікуном меншостей та єдиним існуючим органом для контролі дотримування і виконування договорів у справі меншостей”.

Підписали: ...

На форумі Ліґи Націй

Спонукана петиціями, Ліґа Націй зайнялася справою „пацифікації” на своєму засіданні в січні 1931 року. Референтом справи визначено японського представника Сато, а для підготовного розгляду створено окремий „Комітет Трьох”, складений з представників Англії, Норвегії й Італії. Комітет очолив представник Англії, міністер Гендерсон. Він енергійно взявся до праці, дбайливо збираючи матеріяли. Засідання „Комітету Трьох” було визначене на березень 1931 року. Здавалося, що Комітет суворо натаврує Польщу за зламання нею зобов'язання щодо пошани прав меншостей і за її варварську масакру безборонного українського населення і, правдоподібно, поставить на розгляд пленуму Ліґи Націй додаткові пропозиції стосовно політичного становища українських земель, окупованих Польщею.

Одначе, справа несподівано погіршилася через становище самих українських опортуністичних політиків.

Свідомий своєї програної на форумі Ліґи Націй, польський уряд пустився на хитрощі: він запропонував Українській Парляментарній Репрезентації, а точніше проводові УНДО, переговори для полюбовного досягнення згоди. Польський уряд обіцяв дати українцям в межах своєї держави різні культурно-економічні полегші, вимагаючи за те відкликання української скарги до Ліґи Націй і здезавування її відповідною заявою льояльности супроти Польщі. Провід УНДО погодився на переговори, а станиславівський єпископ Хомишин, відомий своєю понад-льояльністю супроти польської влади, видав окремого Пастирського листа, в якому засудив український підпільно-революційний рух за саботажі і виправдав поляків за акти „пацифікації”.

Українські угодовецькі політики з УНДО намагалися тримати свої переговори з польським урядом у таємниці, але полякам якраз залежало на тому, щоб про ті переговори знав світ, а тому справа стала загально відомою. Угодовецька постава українських леґалістичних політиків саме в той час, коли справу українців під польською окупацією розглядала Ліґа Націй, викликала обурення українського громадянства. Створений тоді вислів „чорна кава” став синонімом капітулянства, бо преса писала, що переговори українських угодовців з представниками польської влади велися під час „приватних зустрічей” при дружньому попиванні чорної кави. Але обурення українського громадянства не могло примусити діячів УНДО, щоб вони зірвали переговори з польським урядом принаймні до того часу, поки Ліґа Націй дасть своє вирішення. Переговори велися далі.[147]

Польський уряд використав переговори для того, щоб на форумі Ліґи Націй домагатися від „Комітету Трьох” відкласти розглядану ним справу, яка, мовляв, буде мирно поладнана. В дальшому польський уряд добивався того, щоб з уваги на існуючі переговори українського представництва з польськими чинниками Ліґа Націй взагалі покинула займатися справою петиції. Ці намагання польського уряду мали свої наслідки, хоч з українського боку роблено протизаходи. Засідання „Комітету Трьох” були кілька разів відкладані і, коли врешті в січні 1932 року Рада Ліґи Націй остаточно вирішила справу на своєму засіданні, засуджуючи Польщу за недотримування нею зобов'язань щодо національних меншостей і за негуманну поведінку супроти українського населення, то здезорієнтовані угодовецькою поставою УНДО члени „Комітету Трьох” зредаґували текст засуду в дуже делікатній формі, щоб „не шкодити існуючим переговорам українців з польським урядом”.

Політичний капітал

Все ж таки Польща була засуджена за свою ганебну поведінку супроти українського населення на окупованих нею землях. Цей факт, розголошений пресою усього світу, як теж коментарі тієї преси, публіковані під час „пацифікації” і згодом при нагоді розгляду справи на форумі Ліґи Націй, створили для української справи великий політичний капітал. Світ довідувався про визвольну боротьбу українського народу, сприймав її з симпатією та висловлював своє обурення з приводу варварських вчинків окупантів українських земель. Таким чином наслідки польської „пацифікації”