Нарис Історії ОУН - Петро Мірчук
„Не дивлячись на велику активність на громадському й політичному відтинках, небіжчик не занедбував і наукової праці. Ще з часів Українського Університету він досліджував деякі наукові питання, між ін., під час кількарічної праці в Національному Музеї; деякі студії, як, наприклад, про староукраїнську книгу, про петрикування тощо, вже оголошено друком. Останніми часами він підготовляв більшу монографію про творчість Леся Мартовича.
„Активність небіжчика, а зокрема праця в нелегальних організаціях була причиною, що він кілька разів попадав в ляцьку тюрму. Його останнє перебування у Стрию і Львові (у в'язницях – прим. наша) незвичайно підірвало і без того слабке здоров'я та приспішило його смерть.
„Кришталево чистого характеру, сильної волі, витривалий, послідовний у змаганнях за ідею, визначний своєю муравлиною і безкорисливою працею, безпретенсійний, а проте ризикуючи своєю особою, коли йшло про загальну справу, загальновідомий і люблений як між крайовою молоддю, так і між: емігрантами, – небіжчик належав до тих нечисленних одиниць, які з самопосвятою повністю віддали себе ідеї, змагаючись за її здійснення в перших рядах та кидаючись у найзагрозливіші місця, або там, де треба було збільшеної напруги, самовідречення і вийняткової витривалости в праці, то знову там, де з'явилися прориви, недостачі, брак людей чи охочих до діла, або там, Де треба було дати ініціятиву, нову думку й почин, зрушити справу з місця. Таких людей кожна організація цінить на вагу золота, бо вони є її підпорою та запорукою її існування і розвитку. Тому велику, велику втрату зазнала Організація Українських Націоналістів і за останні бурхливі й тяжкі часи на Західній Україні смерть Степана Охримовича – це найтяжчий для неї удар.
„Похорони Степана Охримовича відбулися на самий Великдень, 12 квітня 1931 р. в селі Завадові коло Стрия, з участю кількатисячних мас селянства й стрийської інтеліґенції, головно молоді. Після відправи в хаті, товариші небіжчика винесли домовину і на подвір'ї його попрощав мец. Калуський від стрийської громади. По тому при звуках стрийської сокільської оркестри та селянських хорів із Завадова й Конюхова жалобний похід вирушив до перкви. По Богослужбі в церкві похід рушив далі, на цвинтар за селом. „Хор співав „Христос Воскрес”. Востаннє прощають небіжчика о. Матковський, студент Дармохвал від „Загону Червона Калина”, студент Петрина від стрийського студентського товариства, проф. Кобат від громадян Голобутова, Завадова й Нежухова, де працював небіжчик, та студент Гладкий від загалу українського студентства.
„Похорон, який був величною національною маніфестацією, закінчився піснями: „Ви жертвою в бою”, „Видиш, брате мій” та „Гей у лузі”. Заходяче сонце кидає останні проміння на домовину, на яку складено пластовий капелюх, хустину й терновий вінець ...
„Так не стало одного з юнаків, отих „дітей сонця і весни”, що літом бачать їх полонини Карпат, ріки Волині й Підкарпаття. Так не стало одного Вірла-Скоба, що хотів „знятися над хмари, проміряти тернистий шлях України і ввести Вітчизну на дорогу щастя”, як кажуть слова пластової присяги. Так не стало одного „лицаря абсурду”, що з вірою в краще майбутнє Української Нації вів українську молодь по шляху праці, пожертви і відданости Батьківщині. Так не стало одного шляхетного, доброго сина України, що впав при праці на шляху реалізації великої ідеї – Самостійної Соборної України.
„Він вмер... умер лише тілом. Бо дух його буде далі жити між нами, що залишилися здійснювати нашу спільну мету.
„Вічна Тобі пам'ять, Друже!”
Смерть д-ра Степана Нижанківського
Збереження фірми УВО та посту Крайового Коменданта, чи пак Крайової Команди УВО, навіть у змодифікованій формі, було лише тимчасовою конечністю в час переходу від УВО до ОУН. Тому Степан Охримович, зараз після того, як ПУН затвердив його на пості Крайового Провідника ОУН, а сотн. Богдана Гнатевича на пості Крайового Коменданта УВО в характері дорадника КЕ ОУН, висунув концепцію злиття обидвох тих постів в одній особі, яка мала б беззастережний авторитет і серед членства ОУН з рядів молоді, і серед старших членів УВО.
Таким кандидатом виявився д-р Степан Нижанківський. Як колишній старшина Української Галицької Армії і член УВО, він був авторитетом для всіх членів УВО, що рекрутувалися з лав колишніх вояків УГА, УСС і СС; а як один із організаторів „Групи Української Національної Молоді”, що на чужині була ідеологічно-політичним відповідником для крайового „Союзу Української Націоналістичної Молоді”, і як головний ініціатор та кількакратний голова „Центрального Союзу Українського Студентства”, врешті, як автор рефератів на І Конґрес Націоналістів і пізніший член Головного Суду ОУН, д-р Степан Нижанківський здобув собі симпатії і дуже великий авторитет серед націоналістичної молоді на Західній Україні.
Це була розумна й корисна пропозиція. Полк. Є. Коновалець апробував її, а д-р Степан Нижанківський погодився прийняти відповідальне завдання. З тією метою він з-за кордону повернувся до своєї родини в Стрию, нібито для лікування своєї хвороби шлунка. В той час д-р Степан Нижанківський був поважно хворий, але як і він, так і його друзі вірили, що під дбайливою опікою лікарів молодий і загартований у воєнні роки організм переможе недугу. Одначе незабаром виявилося, що це не проминаюча недуга, а невилічимий пістряк шлунка. Очевидно, що такий стан здоров'я д-ра Степана Нижанківського не дозволяв на те, щоб ставати до революційної праці на керівному пості. Тому реалізацію пляну відкладено, тим більше, що праця ОУН на ЗУЗ під керівництвом Степана Охримовича розвивалася задовільно, а співпраця Крайової Екзекутиви ОУН з сотн. Богданом Гнатевичем, як Крайовим Комендантом УВО в характері дорадника КЕ ОУН укладалася гармонійно, без найменших конфліктів. А тому д-р Степан Нижанківський тимчасово міг залишатися „на відпустці” та лікуватися.
Несподівана смерть Степана Охримовича знову зактуалізувала потребу повороту д-ра Степана Нижанківського до активної праці – як нового Крайового Провідника ОУН і рівночасно Крайового Коменданта УВО. Але важка хвороба не дозволила на це; замість сподіваної полегші, стан здоров'я хворого погіршився і 9 червня 1931 року д-р Степан Нижанківсьский помер.
У своєму офіціозі „Розбудова Нації”
