Нарис Історії ОУН - Петро Мірчук

згадано про зобов'язання Польщі щодо національних меншостей, накладених на неї міжнароднім договором, що його ґарантувала Ліґа Націй, і вказано на те, що Польща постійно порушує взяті на себе зобов'язання. А тому й була поставлена вимога, щоб Ліґа Націй: а) перевірила подані факти послідовного, глибокого порушування Польщею прийнятих нею зобов'язань і зокрема акцію польського уряду проти українського населення, названу „пацифікацією”, та видала свій осуд; б) зобов'язала польський уряд дати жертвам „пацифікації” належне відшкодування і в) визнала Польщу нездібною виконувати даний їй мандат над українськими землями та відібрала від неї цей мандат і признала українським землям самостійність. У меморандумі з'ясовано цілість української проблеми, часткою якої є українська проблема в Польщі, підкреслюючи політичне, економічне та стратегічне значення для миру й безпеки в Европі самостійної Української Держави, як чинника рівноваги на Сході Европи й заборола перед аґресією Москви.

У супровідному листі Проводу ОУН коротко з'ясовано суть і мету боротьби українського націоналізму та Організації Українських Націоналістів, як організованого керівника національно-політичних змагань українського народу, при чому звернено увагу на єдність і неподільність цього народу, штучно й силою поділеного ворожими окупаціями.

З ініціятиви ОУН подібні меморіяли до Союзу Народів і до урядів окремих держав подали також різні українські організації й установи з різних країн світу. Полк. Є. Коновалець, як Голова Проводу ОУН, особисто сконтактувався з українськими політичними діячами в Західній Україні і спонукав їх до того, що в акцію на форумі Ліґи Націй включилася також Українська Парляментарна Репрезентація в Польщі. Таким чином було досягнено однозгідного наступу на міжнародньому форумі в обороні прав українського народу з боку революційного й леґалістичного секторів.

Чужинецька преса про „пацифікацію”

Польська „пацифікація” українського населення в Західній Україні знайшла дуже голосний відгомін у пресі всього культурного світу. На сторінках „Розбудови Нації” та у виданій Проводом ОУН брошурі „На вічну ганьбу Польщі” зареєстровано кількість більших статтей, надрукованих у чужомовній пресі: у Німеччині – 312; в англомовній пресі Великобрітанії, США й Канади – 165; у Чехо-Словаччині – 40; в Італії – 20; у Франції – 20. У тих статтях, писаних чужинецькими журналістами, з'ясовано варварську поведінку польської поліції і солдатески супроти безборонного українського населення, відмічено слушність політичної і культурної боротьби українського народу за свої права, виявлено методи польського гніту й винищування політичних, культурних та економічних надбань українського народу й рішуче затавровано польський уряд за стосування ним „пацифікації” до європейського народу в 20-му сторіччі. Просторі звідомлення і статті про польські злочини в Західній Україні, з засудженням поляків, надрукувала теж японська преса та інші. Крім цих більших статтей, майже в усій чужинецькій пресі вільного світу появилися були тисячі коротких дописів і нотаток.

Ми зацитуємо кілька уривків із статтей чужинецької преси, які зілюструють тодішні її настрої:

Чеська газета „Право Ліду” з 18 жовтня 1930 року подала в статті д-ра В. Харвата такий опис польської „пацифікації”.

„У добу розквіту своєї популярности Пілсудський говорив про потребу згоди з українцями, засуджував вибрики польського шовінізму та марив про створення польсько-української унії, яка сягала б від Балтики аж по Чорне море. Гарні слова перепліталися з чарівними снами в його політичних комбінаціях, одначе в них не було щирого бажання спокійно вирішити українсько-польський спір... Українська парламентарна політика обмежувалася протестами і демонстративними політичними й культурними домаганнями. Проте громадська праця з кожним роком ставала плідніша й успішніша... Праця тих культурних і господарських інституцій зустрілася з неґативною оцінкою польської влади. Всі домагання порозумітися з українцями були унеможливлені диктаторським режимом, а українське питання дістало небезпечне для мирного розвитку стосунків у Східній Галичині забарвлення. У поліційній атмосфері розвинулася підпільна терористична українська організація... Коли в серпні ц. р. на галицькій землі почали виникати пожежі панських маєтків та селянських господарств, польська шовіністична преса записала всі ці пожежі на рахунок таємної української організації... До пожеж на провінції незабаром приєдналися бомбові атентати і саботажі, зокрема на залізницях, які у відплату викликали напади з боку польської академічної молоді на українські інституції у Львові. Польська шовіністична преса почала скажений наступ на українців та закликала владу до найгостріших репресій... Засліплений перемогою своєї капральщини над польською демократією, Пілсудський почав „заспокоювати” Східню Галичину на зразок, колишньої царської влади. Він вислав до Східньої Галичини своїх уланів, щоб „пацифікували” українське громадянство. Ці карні експедиції скоро поширили навколо себе жах і одчай. Куди вони прийшли, всюди відзивалися плач і стогін. Улани вривалися до приватних домів, до бюр культурних, установ, до кооперативних товариств, шукаючи за зброєю, вибуховими матеріалами, прокламаціями та забороненою літературою. Хто відважився протестувати, той був битий або приголомшений прикладом рушниці та був радий, якщо після „допитів” залишився живим... Поліційні й уланські відділи оточували українські села, скликали запідозрених українських хліборобів і – катували їх. Кожний запідозрений одержував від 50 до 100 ударів по голому тілі, прикритому мокрим рядном. Перед відходом з села, карна експедиція примушувала громадський уряд скласти письмове свідчення, що улани гарно поводилися і платили за харчі, хоч насправді кожна українська громада була примушена платити контрибуцію. У місцях, де були ревізії, повиривано з долівки дошки, пооббивано стіни, попорено подушки й перини, порозбивано дзеркала, все скидано на одну купу, щоб якнайбільше знищити і зіпсувати. Читальні „Просвіти”, домівки кооператив і крамниці демольовано, книги й записки розкидувано, в складах зумисне розсипувано з мішків збіжжя і борошно. В музичних товариствах так переглядано музичні інструменти, що після ревізії вони були цілком знищені. Сотнями арештовувано і ув'язнювано людей. Усі в'язниці переповнені, а в Бересть-Литовській фортеці сидить ціла низка колишніх українських послів. Нема потреби підкреслювати, що коменданти карних експедицій вимагали від громадських управ зобов'язання, що під час виборів цілою громадою будуть голосувати за державним списком... Польська шовіністична преса шалено раділа „успіхами” карних експедицій і в своєму засліпленні проголошувала, що український народ треба примусити до співпраці з поляками. Сьогодні Пілсудський хоче вогнем і мечем домогтися льояльности від українського народу. Не треба більшого доказу падіння польської державної думки за Пілсудського, як партизанська війна в Східній Галичині. „Пацифікація” тієї країни є справжньою трагедією. Вона роздмухувала глибоку ненависть і неприязнь між двома слов'янськими народами. Вона витворила атмосферу, в якій добре зростати буде лише взаємна ворожнеча, недовір'я інтриґи і терор. Ця „пацифікація” кличе до дії підпільні організації та підсилює серед загалу українців віру, що мирне порозуміння з Варшавою е неможливе. Поліційні та уланські відділи ускладнили внутрішньо-політичні відносини в Польщі... Пілсудський хотів показати національним меншостям свій п'ястук. Це правда,