Нарис Історії ОУН - Петро Мірчук
Не було сумніву, що сотн. Головінського хтось видав польській поліції. Але хто? Спершу підозріння звернулося було проти управи УНДО, а зокрема проти д-ра Любомира Макарушки, бо ж це вони запросили сотника до свого бюра на розмову. Щойно три роки пізніше, коли виявлено аґентурну службу для польської поліції Романа Барановського, справа вияснилася. Крайового Провідника ОУН сотн. Юліяна Головінського виявив і віддав до рук польської поліції Роман Барановський, колишній бойовик УВО, а пізніше польський поліційний аґент і провокатор.
Розкриття юдиної роботи Барановського вияснило й іншу загадку, що її не можна було розв'язати протягом трьох років: як це сталося, що польська преса, разом із повідомленням про ув'язнення сотн. Головінського, подала поліційні інформації, що він був організатором багатьох „ексів” УВО і що кілька місяців тому він перейняв пост Крайового Коменданта УВО й Крайового Провідника ОУН.
На підставі інформацій свого провокатора Романа Барановського польська поліція мала певні відомості про становище й працю сотн. Головінського в ОУН-УВО, одначе, вона не мала абсолютно жадних об'єктивних доказів на те, й тому не могла поставити його перед суд. У польському судівництві зберігалася бодай сповидність об'єктивного доказового поступування і тому поліція мусіла б довести, що сотн. Головінський справді провинився такими вчинками, що їх йому закидається. Тим більше, що арештований нібито за провини у зв'язку з саботажною акцією і нападом під Бібркою Юліян Головінський повинен був стати перед судом присяглих, де подання доказів вини грало вирішну ролю. Щоб цю вину довести, поліція мусіла б погодитися на те, що на суді виступив би в ролі свідка її провокатор Роман Барановський. Одначе, поліція і не думала виявляти такого цінного співробітника, а з другого боку – вона ніяк не могла погодитися з тим, щоб сотн. Юліян Головінський вийшов на волю у висліді судового присуду, що давав би звільнення від кари. Тому вона вирішила замордувати його потайки, без суду, інсценізуючи справу так, що нібито Головінський утікав і був застрілений під час утечі.
Після заарештування сотн. Головінського польська поліція відвезла його до своїх казематів, приховавши перед сторонніми людьми місце його ув'язнення та не допускаючи до нього ні оборонців, ані свояків. Одначе, десятиденне тортурування в'язня не принесло поліції ніякої користи: Юліян Головінський до участи в дії ОУН-УВО не признався, ані тим більше жадних зізнань про інших членів ОУН не подав.
30 жовтня 1930 року поліція перевезла сотн. Юліяна Головінського до Бібрки, нібито для конфронтації зі свідками, які мали б ствердити, чи він був учасником нападу. Там, на місці нападу, о 7-ій годині вечора, закутого в кайдани в'язня прив'язано до дерева і вбито трьома пострілами з револьвера: два з них поцілили жертву в груди, а один у чоло.
Ще того самого дня польська телеграфна аґенція ПАТ опублікувала таке повідомлення:
„Сьогодні в Бібрці, на зарядження прокурорської влади, відбулася конфронтація Юліяна Головінського, коменданта УВО, запідозреного в приготуванні нападу на поштовий амбулянс під Бібркою в липні ц. р., зі свідками подій та іншими особами, які мали встановити тотожність виконавців нападу. Під час повороту з Бібрки до залізничної станції Глібовичі, Головінський скористувався тим, що один із поліцаїв ескорти затримався, ударив кулаком другого й хотів утекти. В погоню кинувся інший поліціянт і вистрілив шість разів у слід за Головінським; одна куля поцілила Головінського в голову та поклала його трупом на місці”.
Але польська преса подала, на підставі зізнань поліцистів, також інший опис випадку:
„Після конфронтації обидва поліційні функціонери вибралися з Головінським до залізничної станції у Глібовичах. Коли о 7-ій годині вечора вони були вже недалеко букового лісу, в якому було виконано напад на поштовий амбулянс, один із поліціянтів затримався на хвилину, а другий пішов далі з Головінським. Коли Головінський побачив, що з ним іде лише один поліцист, вдарив його кулаком в обличчя. Запаморочений поліцист посковзнувся на болоті й упав. Це використав Головінський і кинувся тікати. Заки поліціянт, що залишився позаду, і той, що впав, зорієнтувалися, Головінський віддалився від них на кількадесят кроків. Обидва поліцисти кинулися в погоню. Під час утечі Головінському перешкоджав плащ і він хотів скинути його. Це примусило його зупинитися, а тоді поліцисти наблизилися до нього й один поліцист вистрілив один раз, а інший сім разів. Одна з куль попала Головінському в голову і він помер на місці”.
Як бачимо, в цих польських повідомленнях є явна суперечність, бо в одному з них кажеться про шість пострілів, що їх віддав третій з ескортуючих поліціянтів, а в другому вже лише про двох конвоїрів-поліціянтів, з яких один нібито вистрілив раз, а другий – сім разів. Та найважливішим є те, що коли тіло загиблого передано його дружині для поховання, то на ньому знайдено три рани від револьверових куль: дві на грудях і одну на чолі. Це переконливий доказ, що до Головінського поліція стріляла з близької віддалі і спереду, а не з-заду, як то мало б бути, якщо б вона справді стріляла за втікачем. Отож, у цьому випадку польська поліція вчинила пляноване нікчемне вбивство, стріляючи до закутого в кайдани та прив'язаного до дерева українського політичного в'язня.
Тіло сотн. Юліяна Головінського поховано 2 листопада 1930 року на цвинтарі в Глібовичах, у присутності лише його дружини, двох дочок і брата. Ховав місцевий парох о. Бобовник.
У своєму повідомленні про смерть сотн. Ю. Головінського з жовтня 1930 р. Команда УВО подала:
„Бойовики! Згинув найкращий з-поміж нас: згинув найближчий друг і Ваш Комендант”.
Натомість Провід ОУН у своєму офіціяльному повідомленні про загибель сотн. Ю. Головінського[146] подав лише, що загинув „визначний член Організації Українських Націоналістів”, додавши до того: „Польська преса подавала, що
