Нарис Історії ОУН - Петро Мірчук
„Різні демагоги, псевдореволюціонери виступають у своїх часописах, кажучи, що в Галичині треба спинити український терор проти поляків, бо, мовляв, треба спокою, а наш терор викличе контртерор поляків проти українців. Та спитати тих „революціонерів”: коли б не було нашої боротьби в Галичині за свої права, то взагалі, чи ми тепер мали б там щонебудь своє, українське? Звичайно, ні! А тоді полякам не було б чого нищити українського. Геройство й боротьба були вічним поступом живих націй і народів. Спокій панує лише там, де смерть, а український нарід живий і хоче жити вічним життям”.
А в своєму числі з 22 жовтня 1930 року „Свобода” закінчує: „Ми розуміємо, що в Галичині можуть знайтися такі політики, які бачитимуть тільки великі жертви, руїну і переполох, а не бачитимуть, що оце завдяки тим жертвам Польща котиться в ту яму, в якій вона готовилася поховати наш визвольний рух. Але на те не треба звертати уваги. Ми глядім на таку велику, хоч болючу хвилину, з отвертими очима. Вона принесла нам небувале досі вкдвигнення перед світом справи поневолених українських земель під Польщею. Вона відчинила нам очі на те, яке значення у національному визволенні має і така мала країна, як Галичина, яка своєю свіжою кров'ю популяризує в світі українське ім'я. Це величезне діло, яке певно принесе великі користі для української справи взагалі”.
А 5-ий Конґрес „Об'єднання Українських Організацій в Америці” ухвалив 23 жовтня 1930 року таку постанову в зв'язку з віденським інтерв'ю А. Лівицького, скерованим проти саботажної акції УВО-ОУН:
„Зокрема п'ятнує Конґрес зрадницьку роботу таких платних польських аґентів, як Андрій Лівицький, самозванчий голова нефункціонуючого тепер уряду УНР”.[138]
Про деклярацію західньоукраїнських угодовецьких партій писав вінніпезький „Український Голос” в числі за 5 листопада 1930 року:
„Вартість тих заяв не багато різниться від покаянних заяв, які від часу до часу вимушують большевики від деяких заляканих людей у Совєтському Союзі. До складання заяв із підкреслюванням своєї леґальности як цілей, так і роботи, заставляє українців у Галичині страх перед жертвами, які приходиться складати на жeртівнику національної революції”.
Розмах саботажної акції
Вліті 1930 року польська преса постійно писала про підпали та іншого роду саботажі, виконані членами українського революційного підпілля. Скирти збіжжя і сіна, а також господарські забудування польських дідичів і польських колоністів горіли майже в кожній місцевості Західньої України, де тільки вони були. Крім цього, на протязі трьох місяців було виконано кругло двісті інших саботажів, скерованих проти польської окупаційної влади. З них найголоснішим було перерізання телефонної і телеграфної сполуки довкола Львова, дуже вдало виконане боївкою УВО-ОУН під проводом Володимира Повзанюка. Закордонна українська преса та чужинецька писала про те на підставі телеграфного повідомлення „Нью-Йорк Таймc”-у з Варшави:
„Сьогодні, 13 серпня 1930 року, Львів був цілком відрізаний від світу тому, що члени Української Військової Організації знищили телеграфні й телефонні дроти, а також зіпсували дроти залізничної сигналізації. Зі Львова вислано спеціяльні льокомотиви, щоб зустрічали над'їжджаючі поїзди й відпроваджували їх до Львова, поки відремонтується сигналізацію. Лише завдяки цьому поспішний поїзд, який ішов з Букарешту до Берліну, оминув катастрофу. Цей новий замах українців на комунікаційне сполучення, яке єднає Львів з рештою світу, є правдоподібно демонстрацією проти відкриття щорічних Східніх Торгів, у Львові, яке повинно відбутися наступного тижня... Поляки бояться ще більших заколотів восени. Тоді в Женеві відбудеться засідання Ліґи Націй і українці намагатимуться використати цей момент для своєї справи”.
Відозва Проводу ОУН
У зв'язку з саботажною акцією та викликаною нею польською „пацифікацією” західніх українських земель, Провід ОУН видав таку відозву, публіковану в „Розбудові Нації” (ч. 9-10) за 1930 рік:
„Недавні героїчні зусилля народу нашого, скеровані на виборення та збудування Самостійної Соборної Української Держави, не дали нам бажаних наслідків. Непідготовані духово, мілітарне й політичне до великих завдань, що їх за час 1917-20 рр. поставила перед нами історія, ми не спромоглися дати належної відсічі ворогам і були змушені улягти їх силі. Українські землі поновно поділили між собою вороги, які стремлять закріпити над нами своє панування, здушити органічні розвоєві сили нашої нації та вбити її волю до самостійного державного панування.
„Московський імперіялізм, заховавшись під машкару червоної комуністичної доктрини, хижацьке розграбовує природні багатства нашого краю, гальмує його господарський розвиток, розбиває наш суспільний організм соціяльними антагонізмами, руйнує основну силу й джерело розвитку Української Нації – селянство, та отруює національний дух, традиції, уклад життя і родину догмою інтернаціоналізму.
„Польський імперіялізм, використовуючи ролю авангарду цивілізованого світу супроти східньо-комуністичного вандалізму, безкарно переводить на Західніх Землях України політику всебічного національного утиску, пере-Шкоджує господарському та культурному розвиткові краю та відбирає від Українського селянства його прадідівську землю, колонізуючи її своїми, ворожими українству, елементами.
„В боротьбі з українським народом московська і польська окупації вживають способів, хоч часом різних формою, але тотожніх змістом і цілями. „Московський комунізм, розперезаний у своєму одвертому варварстві, кривавим терором, розстрілами та засланнями нищить український елемент і цілою системою свого деспотичного управління з корінням вириває усякий прояв національної творчости і думки, – тоді, як польські окупанти, приховуючи свої насильства брехливою формулою зовнішньої законности й цивілізації, і собі ведуть послідовний наступ на українство з метою знищити та засимілювати його.
„Останні події на Західніх Землях України, коли польська влада допустилася нечуваного терору, катування та вбивств українського мирного населення – виразно вказують на схожість методів боротьби, яких вживає Москва та Польща у своєму стремлінні вбити живий організм Української Нації.
„Але даремні зусилля ворогів України! Московсько-польські насильства й терор лише скріплюють політичну силу українських народніх мас, сприяють їхній активізації та поглиблюють почування палючої ненависти до наїзників. Останніми роками назустріч ворожому походові українські маси активно висувають своє чоло і на удари відповідають ударами. З різних кутів наших просторих земель надходять вісті про масові вияви народньої революційности у вигляді численних підпалів большевицьких колхозів та польських маєтків, терористичного нищення представників окупаційної влади, економічних та інших саботажів, диверсійних актів і т. д. Зокрема останні події на Західніх Землях особливо яскраво вказують на зростаючий активізм народніх мас,
