Тарас Шевченко та його доба. Том 2 - Рем Георгійович Симоненко
Дійсний ход речей показав, що наша громада не проявила ентузіазму ні в напрямку Костомарова, ні в напрямку д. Вартового, і винна тут зовсім не теорія української літератури «для домашнього обиходу», а «всероссийская вялость». Тільки ж думка витворити літературу для простого народу і про нього, котра б змалювала нам всі боки життя мільйонів і давала б тим мільйонам всесвітню історичну поступову просвіту (не 20 книжок, як каже згорда д. Вартовий!), може збудити ентузіазм у правдолюбців не так млявих, як наші земляки. До того ж така література зробила б величезний ґрунт і для широкої національної самостоячої літератури і дала б їй живість, зберегла б її від схоластики, котрою часто хибує новіша, як іноді кажуть і в українських кружках, «українофільська, а не українська література».
Щодо того, що Костомаров списав томи по-московську, то як його за це покарати українцеві, коли все-таки Костомаров писав переважно про Україну, а до того, виходячи з українства, перевернув зовсім історію і Північної Русі, Московщини, і виробив в усій Україні підстави для думок федеральних. (Далі ми побачимо, що сам д. Вартовий, бажаючи провести свою програму в діло, показується не так-то байдужим до «російської інтелігенції».) Очевидно, Костомарову було важче писати свої наукові праці по-українському. Це фатальні обставини, і не знаємо, хто б виграв з того, якби 15 – 20 томів праць зостались «мишам на снідання» або не були написані. Адже ж все рівно ніхто другий, ні з таких патріотів, як д. Вартовий, не написав і не напечатав нічого й здалека подібного науковим творам Костомарова, і все, що появила українська історіографія розумного на українській мові в остатні часи, були переклади частини Костомарова ж, іноді не дуже зручні і котрі в додаток не дуже-то розходяться і без припадкових меценатів не могли б печататись. (В Галичині ті переклади розходяться мало, а в Росії вони заборонені, там, де видають оригінали, не стануть читати перекладів. Видавець д. Ол. Барвінський мусив прохати підмоги в сойму і слухати нотацій польських історичних патріотів з приводу праць Костомарова.) Нічого ж нам ганьбити Костомарова, навіть коли б ми пішли далі його в наших національних думках.
Замітки д. Вартового про Костомарова мають один спеціальний інтерес для австрійських русинів. Добродій Вартовий виявля, що Костомаров був не такий-то вже відрубник української національності, як наприклад, галицькі народовці, а в добрій мірі «общеросс», як говорять в Галичині. Коли я говорив подібне, то «Правда» завдавала мені злостну брехню, бо їй непремінно хотілось виставити «батька Костомарова» в усім солідарним з нею. Тепер д. Вартовий, видимо, хоче зняти з Костомарова навіть титло «батька», і д. Вартовому, певно, ні один галицький народовець уже не посміє завдати брехні, як мені, бідному.
Я не стану ні боронити думок Костомарова, ні споритися з ними. Для мене досить того, щоб у австрійській Русі точно їх знали, і це може вменшити там дуже великий запал партійності. Ні один серйозний націоналіст український не може відректи Костомарову заслуг для українства. Нехай же народовці не дуже поспішаються з анахтемами на тих, хто, подібно Костомарову, не ділить усіх їхніх думок про відносини України до Московщини, а з другого боку, нехай же й австрійські «общероссы» зроблять хоч 1/10 долю для українства того, що зробив Костомаров. На перший раз буде досить і таких результатів знакомства австрійських русинів з Костомаровим.
Мені тепер треба сказати ще про спеціальну точку, про те, що говорить д. Вартовий з поводу деяких моїх заміток про Костомарова. Добродій Вартовий каже, буцімто я закидав Костомарову сервілізм. А в мене й думки такої не було! Я тілько вказував на не зовсім достойний, а до того і незручний сервілізм Костомарова («примирить з нами правительство», як писав мені Костомаров у 1878 р.) і на його відсталість в соціальних і релігійних справах, котра, між іншим, довела його до того, що він писав про те, як можна українським євангелієм «викорінити штунду» і т. ін.
Добродій Вартовий навіть і не попробував показати, в чім я тут помилявся, а вдарив на мене зовсім з іншого боку. Я, видимо, маю недолю чимсь особливо не подобатись д. Вартовому. Може, ніс мій йому не подобався, або, може, яка-небудь «дама, приятная во всех отношениях», донесла йому, що я вбачаю «несовершенства» в його прекрасних очах. Я можу довести до відомості д. Вартового, що я його очей ніколи не бачив і готовий вірити в їх «совершенства», аби тільки вспокоїти його і говорити про ріжні спорні між нами громадські і літературні справи, як слід поважним людям, а не як гоголівські герої.
Я вже в «Буковині» сказав дещо про те, як вільно препарував мої літературні думки д. Вартовий, котрий дійшов до того, що приписав мені поклони російським сільським жандармам, «урядникам», в чому я ще менше винен, ніж Чичиков в заміру украсти губернаторську дочку. Тепер вкажу на такі фрази, як, наприклад, «Шевченко був народоволець більше, ніж десять Драгоманових». Що це за коефіцієнт? Громадські справи – не алгебра! Добродій Вартовий може бути сам в 10 раз більший народолюбець, ніж Шевченко, в 1000 раз більший, ніж Перерепенко (внук Гоголевого), а в іншому ділі Перерепенко може мати більше рації, ніж Шевченко й сам д. Вартовий.
Говоримо про такі способи полеміки д. Вартового, як про ознаку тої літературної невоспитанності й сектярської завзятості, котра в останні роки досить себе проявля в певних українських кружках, і котрої треба позбутись, інакше адепти її будуть бити самі себе по лобам своїми полемічними канчуками.
Ми мусимо спинитись над тим, що говорить про нас д. Вартовий з поводу приписаного нам закиду Костомарова в сервілізмі не через те, щоб для нас було інтересно поправляти полемічні закиди автора, а через те, що це нам дасть пригоду ще раз звернути увагу на політичні підстави для української національної справи в Росії, без котрого вона ніколи не вийде за границі літературного дилетантства».
Для чого Вартовий зв’язує у своїй критиці Костомарова й Драгоманова
Власне, Б. Д. Грінченко поєднав погляди Костомарова й Драгоманова в цьому життєво важливому для майбуття українського народу питанні: «Добродій Вартовий, – зазначає М. П. Драгоманов, – відповідаючи на ним самим видуманий за нас закид Костомарову в сервілізмі, каже, що «даремно Драгоманов нападав за сервілізм у Костомарова», бо погляди Драгоманова однакові з костомаровськими, що обоє ми думаємо «обмоскалити» наш