Тарас Шевченко та його доба. Том 1 - Рем Георгійович Симоненко

Мальовнича українська природа – єдина втіха кріпацького життя

«Село Кирилівка (за місцевою вимовою і написанням Шевченка – Керелівка), – зазначається в науковому життєписі найзнанішого в світі нашого земляка, – розташоване в мальовничій місцевості українського лісостепу, її хвилясту поверхню перетинають маленькі річки, на схилах пагорбів – вікові ліси, зелені долини, байраки. Де-не-де височать(?), повз які в кінці XVIII і на початку ХІХ ст. проходив чумацький шлях до Одеси й Криму. Тут проминули дитячі літа майбутнього поета і художника261.

В одній із пізніших поезій (1850 р.) Шевченко згадував:

Не називаю її раєм,

Тії хатиночки у гаї

Над чистим ставом край села

Мене там мати повила

І, повиваючи, співала

Свою нудьгу переливала

В свою дитину… В тім гаю,

У тій хатині, у раю

Я бачив пекло… Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають»262.

Життя родини Тараса

«З усього життя Тараса Шевченка певного фактичного матеріалу про його дитинний і парубоцький вік ми маємо найменш, – констатує О. Кониський. – Матеріалом за сей вік перш за все мусимо брати автобіографічний лист поета до Олександра Оболонського263 та дрібні споминки його, порозкидувані – що в віршах, що в оповіданнях, писаних мовою російською, а що в листах його до приятелів і до кревняків. На жаль, споминки ті короткі, часом невиразні, часом поплутані, а інде і непевні, взагалі ж убогі вони. Шевченко не любив висловлюватись і взагалі в йому знати було скритість.

Додавши до отого основного матеріалу життєписного деякі споминки Шевченкових кревняків, звістки, переказані деким з старих людей з Кирилівки, що знали Тараса дитиною, перевіримо їх скільки можливо і, згуртовавши все те, розповімо про дитинний вік поета, скільки можна ширше.

Як минали перші 6 – 7 літ дитинного віку Тараса, – зазначає О. Кониський, – жодних звісток про се нема. З того, що Тарасові батьки були крепаками, не трудно вгадати, яке вони проводили життя, які були в них обставини матеріальні, які достатки. Батько Тарасів був людина тиха, рахманна264, трохи письменна, вмів читати по-церковному. Оприч хліборобства, він стельмахував, а інколи і чумаковав (властиво фурмановав), але чи багацько ж він заробляв на себе? То був час (перша четвертина віку ХІХ) найвищого росту крепацтва і утисків після втихомирення гайдамаччини і прилучення Правобережжя до Росії. Всі крепаки, роблячи тоді майже день в день на панів, жили злиденно. Нема причини гадати, щоб і Тарасові батьки жили ліпше за інших і не зазнавали злиднів.

Панщина забирає у Тараса, його братів і сестер любу неню

Панщина забирала у матері час, і тим самим забирала і у неї, і у дітей неминуче потрібний, навіть хоч би один матеріальний догляд. Тим-то Тарас, молодші за його брат і сестри зростали майже без догляду. Ніколи було доглядати: єдиною його «нянькою незабутньою, терпеливою, ніжною» була сестра його Катерина, на вісім літ старша за його. Але ж невеличкого догляду можна сподіватися від дівчини-підлітка, та ще коли у неї на руках, опріч Тараса, троє менших за його. За доброго ладу Катерині Григорівні самій ще треба було догляду та матчиного пікловання і научування.

Уже ж коли мати була на панщині, так Катря, опріч догляду за дітьми, мусила доглядати і дбати і про господарство жіноче, і в хаті, і надворі: корову до череди прогнати, з череди зустріти, нагодовати і подоїти; приглянути, може, й за овечатами, і за дробиною. Таким чином, хоч би як вона запопадливо не пікловалася про Тараса, а увесь її догляд не йшов, не можна було йому йти далі того, щоб вранці дитину вмити, розчесати, Богу помолити та сніданням нагодовати. Часом може те снідання було тільки й того, що дасть хлопцеві шматок хліба. Таким чином, цілий день Тарас був під доглядом єдине Бога! Ішов він собі з хати, ходив, бігав, вештався де-хотя, бавився собі на волі, як умів і бажав, чи сам, чи з іншими такими, як сам, недоглядними крепацькими дітьми. Ніхто його не спиняв, ніхто не навчав; гуляв собі на вулиці, на городі, в саду, в леваді; хата їх стояла на краю села, дак, певна річ, ходив він гуляти і в ліс, і в поле. До господи вертався він, звичайно, замурзаний, часом з ґулею на лобі, з підбитим оком, часом з різачкою у животі, коли було наїсться глини, а він любив її їсти… Так і за нашого часу зростає по селах без догляду велика сила дітей.

Пізнавальні дитячі мандри

Повна воля дитині вештатися і бігати де хоче і скільки хоче, маючи свої лихі сторони, має і добрі: дитина мусить сама мірковати про свої забавки; привчається мізковати, придивлятися до всього, що діється навкруги, спостерігати і природу і людей. Так було і з Тарасом, – і воля його, не спинена зайвою часом опікою догляду, мала добрий вплив на склад його хисту і кебети265. Ходячи по могилах та по долинах, по ярах та по гаях, сидячи біля ставу або біля ручая в саду, він придивлявся до всього і мірковав своїм дитинячим мозком. Хлопець з природи цікавистий і перенятливий, він придивлявся до природи, прислухався до гомону її і переймався враженнями її. Гайсання вітру по полю, гомін листви в дуброві, пісні солов’я і щебетання птаства глибоко западали в молоду його душу;

природна краса місцевості брала його за очі, вабила його серце і наповала йому не сидіти в тій хаті, де він бачив «пекло». На волі, на просторі, найпаче на шпилю Пединівському266, де був і вітряк, і печера, або в кущах густого саду Желеха в душу до маленького Тараса западали перші зерна тієї широкої фантазії, що потім розгорнулися так сяєвно, пишно, розкішно. В голівці дитини природа будила природжену Тарасові допитливість, бажання довідатися, спізнати, що, як, і через що так сталося і так діється в природі.

Лежачи було під грушею чи під яблунею в батьківському саду, «дивиться він на супротилежну могилу, дивиться, дивиться і сам себе питає: «А що там за горою? Там повинні бути залізні стовпи, на яких стоїть небо…»

Про ті залізні стовпи, що підпирають небо, певна річ, не раз доводилося йому чувати і від людей, старших за його.

І от раз якось, коли Тарасові йшло шосте