Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова - Філіп Сендс
Цей перший день слухань тягнувся довго. Виклавши загальні факти, прокурори перейшли до розгляду дій окремих обвинувачених. Спершу виступив Герман Герінг, тоді Йоахім фон Ріббентроп, Рудольф Гьосс, Ернст Кальтенбруннер, Альфред Розенберг. Далі дійшла черга до Ганса Франка, його роль підсумовував американський прокурор Сідні Алдерман — той, хто підтримав Лемкіна у питанні геноциду. Йому вистачило всього кілька речень, аби коротко викласти роль Франка. Колишній генерал-губернатор знав, на що чекати, оскільки деталі справи було надано його адвокатові д-ру Альфреду Зайдлю.{493} Алдерман описав, яку роль відігравав Франк у період до 1939 року, потім його призначення за розпорядженням фюрера на посаду генерал-губернатора. Було сказано, що він мав особистий вплив на Гітлера, «схвалював, керував і брав участь»{494} у воєнних злочинах і злочинах проти людяності. Події у Польщі і Лембергу були в центрі уваги судового процесу.
117
Лаутерпахт написав листа Рахиль, яка відвідувала своїх батьків у Палестині, аби поділитися враженнями від «переповненого емоціями» дня, який він ніколи не забуде, але рідко про нього говоритиме. «Це був незабутній досвід — побачити вперше в історії суверенну державу на лаві підсудних».{495}
Коли Лаутерпахт слухав, як радянський прокурор розповідав про убивства у Лембергу, він нічого не знав про те, де перебувала його родина. Преса зауважила його присутність як важливого представника команди на чолі з сером Гартлі Шовкроссом. Група молодих британських судових адвокатів була «потужно підсилена професором Лаутерпахтом з Кембриджського університету», повідомляла «Таймс», назвавши його «видатним авторитетом у галузі міжнародного права». Він приїхав до Нюрнберга з Кембриджа за день до цього і поселився у «Гранд-Готелі», закладі з чудовим баром, який нині не змінився. Йому видали перепустку № 146, яка надавала загальний доступ до будівлі суду. («Ця перепустка надає доступ її власнику до зони безпеки і судової зали»).
Із розглядом представниками СРСР злочинів проти людяності на перший план вийшов захист окремих осіб. Лаутерпахт вже чув посилання на «геноцид», непрактичну з його точки зору концепцію, якої він не схвалював, термін, який, як він боявся, міг підірвати захист індивідів. Він непокоївся, що акцент на геноциді посилить приховані прагнення до трибалізму, можливо, навіть збільшить вагу значення «ми» і «вони», налаштує одну групу проти іншої.
Близькість підсудних, і Франка також, залишили по собі глибоке враження. «Мій стіл був розташований приблизно за 15 ярдів від обвинувачених, — пояснював Лаутерпахт Рахиль, — що дозволило роздивитися їх з близької віддалі. Було “дуже приємно” бачити ці обличчя, коли публічно зачитували перелік їхніх злочинів»{496}. Однак він нічого не розповів Рахиль про жахливі факти, озвучені в день відкриття процесу, про події у Лембергу влітку 1942 року. Чи він спостерігав за Франком з особливою увагою? Чи Франк помітив Лаутерпахта? Я спитав Елі, чи знає він, де сидів його батько: на місцях для громадськості, поруч з британськими прокурорами чи в іншому місці. Елі сказав, що немає такої інформації. «Мій батько ніколи не розповідав мені про таке, — пояснив він, — і немає фотографій батька, зроблених у залі суду». Усе, що залишилося, — це одна світлина, надрукована у тижневику «Ільюстрейтед Лондон Ньюз», де зображено британську команду обвинувачення за межами судової зали.{497}
Команда з дванадцяти чоловіків у костюмах, без усмішок на обличчях. Шовкросс сидить у центрі, схрестивши ноги, руки поклав на коліна. Справа від нього, дивлячись на фотографа, сидить похмурий Девід Максвелл Файф, а біля нього, з краю переднього ряду — Лаутерпахт, який дивиться в об’єктив камери, склавши руки. Він виглядає впевненим і навіть задоволеним.
Британська група обвинувачення, Нюрнберг, «Ільюстрейтед Лондон Ньюз», грудень, 1945 р. (передній ряд, зліва: Лаутерпахт, Максвелл Файф, Шовкросс, Хакі Робертс, Патрік Дін).
Мені було цікаво, де саме у судовій залі 600 сидів Лаутерпахт. Теплої післяобідньої вересневої пори я подався до архіву фотоагенції «Ґетті Іміджис» (Getty Images), розташованому у західному передмісті Лондона. Там я знайшов чимало фотографій з цього процесу, навіть була безцінна колекція газети «Пікчер Пост» (Picture Post), якої нині вже не існує, але тоді у залі суду працювало кілька її фотокореспондентів. Там були контактні відбитки плівки — «Знято німецьким фотографом», — сказав архіваріус з іронічною усмішкою. Також — багато негативів, переведених на крихкі скляні прямокутні пластинки, які потребували спеціального пристрою для перегляду. Це займало багато часу, тому що скляну пластинку треба було вийняти із захисного конверта з напівпрозорого паперу, потім покласти у спеціальний пристрій, зображення з якого треба було сфокусувати. Протягом дня через мої руки пройшли сотні невеличких конвертинів і скляних пластинок, я виснажливо шукав Лаутерпахта. Минуло багато годин, перш ніж я натрапив на його зображення, де він заходить до суду в день відкриття процесу, він виглядає стривоженим, вбраний у темний костюм і білу сорочку, на носі стирчать окуляри зі знайомою круглою оправою. Він заходить до будівлі, перед ним йде Гартлі Шовкросс, який дивиться в камеру дещо зневажливим поглядом. Обидва мали побачитися всередині зали підсудних.
Нюрнберг, 20 листопада 1945 р.: Шовкросс (дивиться в камеру) входить до зали суду, за ним Лаутерпахт.
Я передивився кожнісіньку пластинку, — а їх була величезна кількість, — вивчаючи дрібні зображення облич і сподіваючись знайти ще одне фото з Лаутерпахтом. Того дня в суді було стільки людей, що це завдання було схоже на пошук знайомого обличчя на картині Брейгеля. Врешті я натрапив на нього, зовсім поруч із Франком.
Фотографію було зроблено в перший день процесу з верхнього поверху, скерувавши камеру вниз. Підсудні були розташовані у нижньому правому куті. На світлині виділяється фігура кремезного Германа Герінга у світло-сірому костюмі завеликого розміру, який нахилився вперед. На лаві
