На землі кленового листу - Левко Лук'яненко

а з позицій тих уявлень і понять, що їх ми засвоїли в Україні. Там провели дитинство, там сформувалися наші уявлення про добро і зло, про те, як слід чинити і як не слід, як люди мають поводитися і як не мають поводитися. Ці наші уявлення для поцінування поведінки українців Канади. Поведінці нашій ми надаємо характеру об’єктивності; поведінці їхній ми надаємо характер суб’єктивності. Оскільки об’єктивне має характер суспільної істини, а суб’єктивне не має такого характеру, то перше явище стає головним, а друге — підпорядкованим. Перше має претензію вимагати від другого модифікувати свою поведінку в напрямку найбільшого наближення до першого.

Як ставитися до цих претензій?

З точки зору істинності понять цілком зрозуміло, що поняття українців в Україні — це таке ж суб’єктивне явище, як і поняття українців Канади, при цьому визначаються вони комплексом обставин в Україні і комплексом обставин у Канаді і як такі є рівноправні, і тому канадські українці мають право відкинути претензії українців з України на першість.

І в Україні, і в Канаді українці зазнають впливу природного та суспільного середовища, в якому формуються їхній духовний світ і поведінка.

У Канаді природне і суспільне середовище відмінне від українського, й антропологічний склад змінюється під впливом змішаних шлюбів інших, аніж в Україні, етнічних груп.

Різні передумови ведуть до виникнення різних антропологічних типів людей, а отже, і виникнення різних народів.

Макро- і мікросистемний підхід

Відповідно до теорії систем націю можна розглядати як суспільну систему. Для неї, як і для будь-якої іншої суспільної системи, властиві два види зв’язків: внутрішні зв’язки між підсистемами, що органічно доповнюють одна одну і збільшують життєдіяльність системи як окремого організму, і зовнішні та відцентрові, що являють собою втручання сторонніх елементів і щодо системи є деструктивною силою. Система має властивість їх асимілювати, залишаючись сама собою. Проте можливості системи перетравлювати сторонні елементи обмежені, і коли зовнішні впливи надто сильні, вони разом з внутрішніми деструктивними силами ведуть до розпаду системи.

Тут я посилатимусь не на такі приклади, як, приміром, розвал Радянського Союзу чи Югославії, що становили системи наднаціонального типу, а на ситуацію в Україні і Білорусі, системах національного типу. Обидві вони зазнали величезних ударів іззовні. Для Білорусі сила зовнішнього впливу явно перевершила можливості національного організму знешкодити цей ворожий вплив, і система почала руйнуватися.

Розміри ударів по українському національному організму пропорційно були не меншими від білоруського, але завдяки притягальній силі національних підсистем національний організм ще не втратив здатності до самовідновлення, хоча процес розкладу частково захопив і його, тому відновлення потребуватиме багато часу. Отже, колись консолідований національний організм, пройшовши через катаклізм, тепер починає самовідновлюватися. Величезне значення для наслідків такого процесу має історія того чи іншого народу.

Реально окупанти досягли того, що майже розірвали духовні зв’язки між поколіннями українців, знівечили національну свідомість і, навіявши багатьом думку про безперспективність української нації, вже майже викопали для неї могилу.

І ось тепер, коли диктатура ослабла і людина здобула свободу слова, на кожного зрусифікованого дихає козаччина і гетьманщина, Коліївщина і Шевченко, кров славних лицарів 17–20-х років та воєнного й післявоєнного періодів. Цей дух живе в піснях і легендах, у мистецтві й могилах національних героїв, у віршах і найзаповітніших мріях. Його не можна уникнути. Перевертнів він повертає до рідної хати, а зневіреним дає надію. Минуле — потужний чинник єднання навколо національного прапора свободи й надії на кращу долю.

Таки правда: у нас було щось добре в минулому, і ми відроджуємо його задля створення міцного підмурку, на якому ми хочемо звести світлий палац майбутнього.

А що таке Канада?

Коріння кожного канадця десь в Україні, Англії, Франції, Німеччині — де завгодно, тільки не в Канаді. Ясна річ, на рівні біологічного життя історичне коріння не потрібне. Ні корова, ні кінь не пам’ятають свого походження. Вони пам’ятають, де краща трава в лузі та їхній теплий хлів чи стайня із сіном. Проте людина вища істота, і її збентежена душа постійно шукає чогось духовного, піднесеного, прекрасного. І намагається розгадати таємницю походження людського роду, заглянути за небосхил і простежити довгу вервечку свого роду до сивих глибин родово-племінного суспільного ладу.

У Канаді я бачу дві тенденції. Перша: асиміляція в англомовну культуру діаспор усіх національностей… Друга: відстоювання своїх національних рис і продовження материнської національності на новій землі. Першу активно і послідовно проводить федеральний уряд. Друга найяскравіше представлена французами, що в Квебеку продовжують культуру їхньої далекої прабатьківщини Франції.

Яка тенденція сильніша й чому?

Сильніша перша. І не тому, що її проводить федеральний уряд, який має великі можливості. Сила першої тенденції в самій людській природі. Психологічна наука встановила, що кожен народ складається з двох частин: приблизно 95 відсотків — це люди, що живуть матеріальними інтересами, і 5 відсотків живе ідеями. 95 відсотків пристосовується до місцевих умов і дбає про підвищення свого добробуту. 5 відсотків думає про те, куди йде людство, про місце його нації в світі, про добро і зло, намагаючись зробити так, щоб добра на землі стало більше.

На перший погляд здається, що 5 відсотків повинні були б вести за собою решту суспільства. Проте все не так однозначно.

Візьмімо Австралію, США, Канаду. Освіченіше населення цих країн шанувало культуру своїх британських пращурів і хотіло б її зберегти. Чимало елементів британської культури їм довелося втратити, але мову вони зберегли й інші етноси собі підпорядкували.

У X сторіччі київські князі підкорили угро-фінську північ і насадили там своїх дружинників (посадників), які, породичавшись з місцевим населенням, витворили свою еліту, що поступово перетворилася на московитів і утвердилася на новій території.

З колишньої арабської спільноти утворилося кільканадцять окремих народів. Те ж саме відбувається і з британською мовно-культурною спадщиною — з неї виростають окремі гілки людського роду. Московити, білоруси, татари в Україні стають українцями, українці в Канаді стають канадцями — таке вічне колесо історії.

І все-таки повернімося до мікрорівня.

Чому євреї, живучи поміж інших народів, збереглися впродовж двох тисячоліть? Чому цигани зберегли свою самобутність протягом трьох тисяч років?

Якщо обставини діють фатально і асиміляція новаків, що опиняються в середовищі іншого етносу, неминуча, то як сталося, що цигани та євреї змогли так довго не піддаватися цій могутній асиміляційній силі?

Мікросередовище

Канадець спілкується не з усіма 27 мільйонами канадців, як українець не з усіма 52 мільйонами громадян України. У кожної людини є якесь коло родичів (сусідів, близьких) і коло людей,