Розстрільний календар - Олена Герасим'юк

владою // З архівів ВУЧК—ГПУ—НКВД—КГБ. — 2003. — № 21. Режим доступу: https://goo.gl/IVZf9z

Священики вбиті, закатовані, померлі в таборах або на засланні. Режим доступу: https://goo.gl/2RD3ZU

5 липня 1943 року відкрито кримінальну справу письменника Володимира Кузьмича

Матеріали кримінальної справи Володимира Кузьмича поки що не виявлені. Проте особові документи, що зберігаються у Спілці письменників України, містять копію ухвали Судової колегії у кримінальних справах Верховного Суду Казахської РСР від 20 вересня 1957 р. про скасування постанови Особливої наради при НКВС СРСР.

Письменника було заарештовано під час війни. На жаль, деталей ми не знаємо. Володимир Кузьмич, кожну публікацію якого не оминали критики, помер за невстановлених обставин 4 жовтня 1943 року. Офіційна причина смерті — пелагра, місце поховання невідоме (можливо, в одному з таборів НКВС на території Казахстану).

Джерела

З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/nUku5h

Останіна Г. Колоніальний стиль в оповіданні Володимира Кузьмича «Жовтий рикша» // Науковий вісник Миколаївського державного університету імені В. О. Сухомлинського. Сер.: Філологічні науки. — 2013. — Вип. 4. Режим доступу: https://bit.ly/ 29bRJ5e

5 липня 1949 року заарештований письменник Веніамін Гутянський

Після Другої світової війни Єврейський антифашистський комітет долучився до документування Голокосту та приділяв велику увагу захисту єврейського населення СРСР від дискримінації — всупереч планам Сталіна, який створював цю організацію для закордонної пропаганди.

У руслі розгортання в СРСР офіційної політики антисемітизму почались масові арешти за «єврейський націоналізм». Серед постраждалих були письменники Рива Балясна, Ноте Лур’є, Натан Забара та інші.

Веніаміна Гутянського та його дружину, літературознавця Берту Корсунську, заарештували під приводом того, що їхній родич жив у США. Письменника звинуватили у «націоналістичній пропаганді» та «шпигунстві». До справи було долучено листування родичів. Під час обшуку опис майно не описували — у подружжя його не було.

За кілька днів Гутянського засудили до 10 років суворого режиму, які він відбув у Солікамському таборі.

За шість років важкохворого письменника достроково звільнили. Він вирушив до Кустаная (Казахстан), де у засланні жила його родина.

Про реабілітацію Веніаміна Гутянського клопотались Оксана Іваненко, Володимир Сосюра і Марія Пригара.

Джерела

Полянський Григорій. Гутянський Веніамін Іонович (1903 — 18 серпня 1956) — єврейський письменник // Літературна Україна. — 1991. — 19 липня. Режим доступу: https://goo.gl/HkyG3K

Шаповал Юрій. Розв’язання «єврейського питання» по-сталiн­ськи. У липні 1952-го 50 років тому було винесено вирок у справі Єврейського антифашистського комітету (ЄАК) // День. — 2002. — 20 липня. Режим доступу: https://goo.gl/qYilUt

З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/nUku5h

6 липня 1928 року в Москві закінчився розгляд «Шахтинської справи»

Вредитель — это новое слово в советском словаре. Раньше такого слова не было. Вернее, этот термин применялся только к насекомым, птицам, портящим посевы…Среди людей до сей поры такой профессии не было. Те люди, что причиняли вред, не были непременно вредителями. Не было, во всяком случае, массового и профессионального вредительства… Сколько угодно было небрежения, лени, наплевательского отношения, но не вредительства…

Кореспондент газети «Правда» Давид Заславський

«Справа про контрреволюційну організацію інженерів та техніків, що працювали в кам’яновугільній промисловості СРСР», відома як «Шахтинська справа», стала першим гучним відкритим процесом над «шкідниками» та «ворогами соціалізму». Її висвітлювали близько 120 журналістів.

53 підсудні — інженери, спеціалісти та директори — були звинувачені у приналежності до «контрреволюційної організації», що нібито діяла у 1922—1928 роках на Донбасі, у Харкові та в Москві. Заарештованих звинувачували у затопленні шахт, підпалах електростанцій, псуванні устаткування і загалом у бажанні зруйнувати вугільну галузь СРСР. У залі суду виступили 42 обвинувачі та 15 адвокатів.

Місто Шахти (у 1925 р. постановою Президії ЦВК СРСР було передане від УСРР до РСФРР) привернуло до себе увагу страйками 1923 року. Шахтарі були незадоволені малою платнею, умовами праці. За кілька років страйки повторились, і ОДПУ почало шукати винних.

Судовий процес відбувався у Москві і тривав з 18 травня до 6 липня в Колонній залі Будинку Союзів. Згодом на з’їздах партії Сталін проголошував: «Нельзя считать случайностью так называемое шахтинское дело. «Шахтинцы» сидят теперь во всех отраслях нашей промышленности. Многие из них выловлены, но далеко еще не все выловлены. Вредительство буржуазной интеллигенции есть одна из самых опасных форм сопротивления против развивающегося социализма. Вредительство тем более опасно, что оно связано с международным капиталом».

За офіційною версією слідства, «антирадянська шайка» сформувалась на початку 1920-х років, після з’їзду ради гірничопромислових працівників, які замислили за допомогою інженерів знищити вугільну галузь Союзу. З 1922 року, твердили чекісти, службовці та інженери листувались із колишніми власниками шахт та отримували від них гроші на «збереження в порядку відібраних у них шахт, для переобладнання і поліпшення їх і, нарешті, для приховання від радянської влади найбільш цінних родовищ з тим, щоб найбільш важливі підземні багатства на момент падіння радянської влади могли бути повернені власникам незайманими і невиснаженими».

На суді технічний персонал шахт намагався пояснювати причини технічних неполадок, але сторона обвинувачення була непохитною. За рішенням суду, організація «шкідників» «осягала своєю діяльністю найбільші рудоуправління Донбасу, керівний центр Донвугілля, мала своїх прибічників і активних членів серед вищого керівного технічного персоналу кам’яновугільної промисловості в Москві». Крім того, вороги народу діяли не самі, а долучали до своєї діяльності фахівців дотичних галузей.

За різними даними, до розслідування «шахтинської справи» притягнули до 1000 осіб. Суд знайшов «мотив» обвинувачених: вони нібито хотіли надати пряму допомогу ворогові у момент майбутньої інтервенції, яку готував капіталістичний світ.

В результаті 11 осіб було засуджено до розстрілу, 34 особи ув’язнені на різні терміни, 4 — отримали умовне покарання, 4 німецьких спеціалістів визнані невинними. Згодом 6 підсудним розстріл замінили на позбавлення волі на 10 років з суворою ізоляцією.

Після оголошення вироку ходили чутки про помилування: мовляв, добрий Сталін