Павло Скоропадський — останній гетьман України - Віктор Васильович Савченко
1 серпня 1918 року гетьман ухвалив тимчасовий закон «Про Верховне управління Державою на випадок смерті, тяжкої хвороби або перебування поза межами Держави ясновельможного пана гетьмана всієї України». Закон передбачав, що у разі тяжкої хвороби або смерті гетьмана влада перейде до Колегії Верховних правителів Держави з трьох осіб: Правителя — голови Колегії Верховних правителів, якого визначав гетьман, члена Колегії, якого обирає Державний Сенат, і члена Колегії, обраного Радою міністрів. Колегія вважалася тимчасовою формою керування держави — тріумвіратом, до обрання нового гетьмана.
Посол Німеччини фон Мумм надіслав 10 серпня канцлеру свій рапорт про стан України: «…гетьман — це, найперше, козак. Він має нескладну і відверту вдачу і є прихильний Німеччині, нас щиро поважає і для нас є абсолютно певний; але має антиавстрійську орієнтацію… Інтриги людей з близького оточення архікнязя Вільгельма, що проголосив себе претендентом на український престол, а особливо жорстокі реквізиції та злочини австрійських військ, що в більшості складаються з чехів і поляків, вплинули на антиавстрійські настрої гетьмана. Гетьман часто казав мені, що ми, німці, поміж іншим маємо тверду руку, що ми схильні розуміти його важке становище; натомість австрійці хитрим плануванням своєї політики намагаються підірвати його авторитет».
* * *У липні 1918-го німецькі керівники стали все активніше дорікати Скоропадському в тім, що його оточили антантівські шпигуни, що він не виконує своїх зобов’язань із постачання продуктів країнам німецького блоку. В цей час німці почали замислюватися над доцільністю заміни гетьмана…
У травні—червні 1918-го гетьман і його урядовці посилалися на те, що управлінський апарат і залізниці ще не приведено до ладу для безупинного відправлення продовольства на захід. У червні гетьман усе списував на Звенигородсько-Таращанське повстання, а з середини липня до середини серпня — на залізничний страйк та його наслідки. Німці розуміли, що поставки вже зірвано, що зміна уряду Центральної Ради на Скоропадського «для успіху кампанії поставок» схожа на обмін «шила на мило».
Великі підозри лягли на гетьмана у зв’язку з повстанням селян півдня Київщини у Звенигородському, Таращанському, Сквирському, Білоцерківському повітах. Німці не могли зрозуміти, звідки у мирних українських селян могло з’явитися 20 тисяч гвинтівок, кулемети, гармати… і чому організаторами повстання стали колишні соратники гетьмана — отамани Вільного козацтва і навіть деякі державні чиновники.
Цікаво, що гетьманський уряд напередодні повстання призначив майбутнього організатора повстання Юрка Тютюнника уповноваженим 7-ю дільницею демобілізації Південно-Західного фронту, району, у якому колись перебував 1-й корпус Скоропадського.
Із закликами до повстання відкрито і безкарно виступила повітова влада Київщини. Владні газети закликали селян до непокори гетьману, антигетьманські гасла проголошував повітовий військовий начальник Михайло Павловський…
Павловський та Тютюнник передали повстанцям 10 тисяч рушниць, 43 кулемети, 2 гармати, один панцерник, багато військової амуніції з державних гетьманських складів. Вже коли Тютюнник прийняв рішення очолити повстанський рух проти гетьмана, він чомусь з’явився у Києві, де терміново зустрівся з гетьманом. Про свою подорож до Києва Тютюнник пізніше згадував: «У мене не залишилося твердого переконання, що карателі не робили з відома гетьмана, хоч Полтавець і гетьман з усією силою обурювалися на провокаторів. При мені була написана телеграма з наказом відкликати карателів зі Звенигородщини, але при мені прийшло повідомлення, що карателі знищені селянами під містечком Лисянкою».
Ким же був Тютюнник, щоб одержати ексклюзивну і термінову аудієнцію у гетьмана? 1917 рік Юрко Тютюнник зустрів на фронті як прапорщик, потім — подвизався дрібним чиновником Військового Секретаріату Центральної Ради, де став довіреною людиною Петлюри. У лютому 1918-го його було обрано кошовим отаманом Вільного козацтва (незабаром забороненого Центральною Радою на вимогу німців). Такий «підозрілий» прапорщик-соціаліст дістає відповідальний пост уповноваженого по демобілізації Південно-Західного фронту та аудієнцію у гетьмана!
У червні 1918-го чиновник гетьмана Тютюнник відкриває військові склади (охоронялися вартою у сотню вояків), з яких чотири ночі місцеві селяни вивозять зброю. Незважаючи на такі «подвиги», Тютюнник так і не був арештований гетьманською вартою.
І головне, 18 грудня у київських газетах (Київ уже 4 дні перебував під владою Директорії) була вміщена стаття «Під суд!», у якій вказувалося, що колишній гетьман Скоропадський має судитися «…за організацію влітку цього року провокаційного повстання «отамана» Павловського у Звенигородськім повіті проти себе самого й панів для того, щоб ліквідацією повстання скріпити гетьманську владу». Це був неконтрольований витік таємної інформації, бо це повстання було організовано «на прохання» Антанти, про що ні Скоропадський, ні Петлюра не бажали згадувати.
Більше лідери Директорії ніколи не звинувачували гетьмана в організації провокаційного повстання, а один із його організаторів Юрко Тютюнник став фаворитом Семена Петлюри, зробивши за 1919 рік блискучу кар’єру від отамана невеликого повстанського загону до генерал-хорунжого армії УНР і до помічника командувача армії УНР.
Хоч як це парадоксально, але можна припустити, що гетьман організував повстання проти самого себе. Під час зустрічі з Тютюнником Скоропадський міг дати йому вказівки відносно підготовки повстання та всі необхідні документи для заволодіння зброєю. Питання: для чого?
Цілей у гетьмана могло бути кілька: з допомогою повстання перекрити відправлення ешелонів із продовольством у Німеччину, затримати німецькі частини в Україні для того, щоб вони не були відправлені на Західний фронт, розправитися зі своїми опонентами і показати свою значимість німцям…
На початку серпня 1918-го
