Світова гібридна війна: український фронт - Володимир Павлович Горбулін

Компанії з російським капіталом входять до кола великих платників податків Украї­ни. Як свідчать дані Міжрегіонального головного управління ДФС — Центрального офісу з обслуговування великих платників, у 2015 р. шість із 20 найбільших платників податків до столичного бюджету мали левову частку російського капіталу. Серед таких платників податків були, зокрема: ПАТ «Промінвестбанк» (2-­ге місце, 89,4 млн грн податків), ПрАТ «Київстар» (3-­тє місце, 87,3 млн грн), ПрАТ «МТС Україна» (4-­те місце, 85,4 млн грн), ПАТ «Сбербанк Росії» (10-­те місце, 57 млн грн), ПАТ «Альфа-­банк» (15-­те місце, 45,9 млн грн), а також ПАТ «ВТБ банк» (19-­те місце, 45 млн грн). Не можна тут не згадати, що Державна фіскальна служба у березні 2016 р. здійснила податкове донарахування одному з трьох найбільших мобільних операторів краї­ни ПрАТ «Київстар» в обсязі 1 млрд грн за операціями з ознакою фіктивності у період 2013—2014 рр.[14].

Підприємства з російським капіталом присутні практично в усіх видах економічної діяльності, а отже, обізнані з їх особливостями та проб­лемами. Компанії входять до комплексних ланцюгів постачання товарів, робіт, послуг. Ідентифікації таких підприємств, оцінки потенційних ризиків та загроз на державному рівні на сьогодні не здійснюється.

Присутність російського капіталу на банківському ринку Украї­ни.Російські банки в Украї­ні посідають вагому частку ринку та представлені значною кількістю відділень. В умовах гібридної війни проти Украї­ни потенційну небезпеку для її фінансової стабільності несе передусім активна присутність дочірніх банків російських державних банків як таких, що прямо чи опосередковано належать російській державі. Дотепер (станом на кінець 2016 р.) в Украї­ні працюють чотири дочірні банки російських державних банків: Промінвестбанк, ВТБ Банк, Сбербанк та БМ Банк.

Це загострює ризик поступової втрати монетарного суверенітету внаслідок зростання частки іноземного капіталу (зокрема російського) в банківській системі Украї­ни.

Іншими ризиками та загрозами для стабільності україн­ської банківської системи від присутності банків російського походження є:

— «забезпечення» власником стану хронічної збитковості банків, що негативно впливає на рівень збитковості всієї банківської системи Украї­ни (збиток чотирьох банків — більший, ніж збиток усієї банківської системи Украї­ни за 9 місяців 2016 р.),

— загроза банкрутства цих банків, що призведе до значних втрат їх клієнтів — юридичних осіб та додаткових витрат україн­ського Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,

— здійснення додаткового тиску на рівень цін, особливо внаслідок практики НБУ надання їм кредитів рефінансування (серед восьми банків, що мають непогашені кредити рефінансування станом на 1 жовтня 2016 р., присутній Промінвестбанк із непогашеним залишком рефінан­сування у сумі 1609 млн грн),

— збереження значної питомої ваги валютних активів і пасивів у структурі їх балансів обумовлює загрозу можливого впливу на валютний курс гривні шляхом здійснення валютних спекуляцій,

— небезпека виводу капіталу за кордон тощо.

Мінімізація присутності іноземного капіталу російського походження у вітчизняній банківській системі є нагальною потребою забезпечення її фінансової стабільності. Це завдання має бути вирішене у найближчій перспективі.

Залежність від приватних грошових переказів фізичних осіб з Російської Федерації. Приватні грошові перекази є важливішою складовою доходів населення Украї­ни, а їх загальний обсяг на рівні 4—7 млрд дол. США на рік є зіставним із сумою зовнішнього кредитування держави в останні роки. За відносною часткою у структурі грошових переказів фізичних осіб, що надходили в Україну з-за кордону, Російська Федерація протягом минулих років посідала перше місце.

Таким чином, незважаючи на зменшення як абсолютних сум, так і питомої ваги надходжень з Росії у загальній сумі приватних грошових переказів в Україну, РФ зберігає домінуючу позицію у структурі цих надходжень. Це формує загрозу для фінансової стабільності Украї­ни у разі запровадження тих чи інших обмежень на валютні транзакції з Росії на користь фізичних осіб в Украї­ні.

Нарощування загальних обсягів зовнішнього боргу Украї­ни перед Росією, у структурі якого «міною сповільненої дії» залишається питання випущених у грудні 2013 р. євробондів Украї­ни на суму 3 млрд дол. США («борг Януковича»), які було викуплено російським державним фондом.

Кредит, що, за висловом Президента Украї­ни П. Порошенка агентству Bloomberg[15], був, по суті, «хабарем» Януковичу за відмову від євроінтеграційного курсу Украї­ни, мав не фінансовий, а політичний характер. На тлі активізації в Украї­ні інформаційної пропаганди щодо «економічних втрат від євроінтеграції» та переваг від вступу до ЄАЕС наслідком перемовин з Путіним у Сочі стала відмова Януковича (через день після їх офіційної зустрічі) підписати Угоду про асоціацію з ЄС на Вільнюському саміті Східного партнерства 27 листопада 2013 р. Серед інших зобов’язань, очевидно, наступним кроком був би вступ Украї­ни до Митного союзу та Євразійського економічного союзу.

Надання Росією цієї позики позбавлене інвестиційної доцільності, оскільки економіка Украї­ни перебувала в стагнації, а відсоткова ставка за кредитом у 5 % була майже вдвічі нижчою, ніж за іншими зовнішніми позиками Украї­ни (8—10 % річних у валюті). Отже, стає очевидним, що мотивацію такого кроку справді слід шукати в політичній площині: Росія мала намір сформувати інструмент фінансового тиску, реалізація якого несла загрози фінансовій безпеці та націо­нальним інтересам Украї­ни.

Незважаючи на здійснення платежів з обслуговування «кредиту Януковича», РФ упродовж 2014—2015 рр. активно використовувала «борговий чинник» впливу, передбачений певними «особливими» умовами його отримання, зокрема[16]:

— незвичайного для суверенного позичальника положення, згідно з яким у разі перевищення державним боргом Украї­ни порогу в 60 % номінального ВВП кредитор має унікальне право достроково пред’явити облігації до викупу. Така умова надавала власникам «боргу Януковича» більше переваг порівняно з іншими кредиторами та ще більше посилювала політичний контроль і утримання Украї­ни «на короткому повідку»: дестабілізуючи суспільно-­політичну та економічну ситуацію (шляхом окупації території, нових торгових обмежень, анексії Криму), Росія підштовхувала Україну до « боргового дна»;

— положення, що передбачає створення умов для перехресного дефолту через невиплату боргу не лише власнику облігацій, а й будь-­якій підконтрольній йому (чи з контрольним пакетом) юридичній особі — власнику облігацій. Така умова була «унікальною», оскільки її немає в решті контрактів на емісію україн­ських урядових облігацій, та дозволяла використовувати будь-­яку заборгованість Украї­ни перед Росією, зокрема перед Газпромом, для фінансового тиску;

— положення про те, що позичальник не виставлятиме кредиторові зустрічні вимоги як засіб відмови від обслуговування боргу, тобто, в разі виникнення будь-­якої заборгованості (фінансової, майнової) Росії перед Україною, наша держава повинна здійснювати платежі з обслуговування та погашення цього боргу. Такі «далекоглядні» вимоги кредитора дають підстави вважати агресивні дії з боку РФ (анексія АР Крим, військові дії, підтримка сепаратистів та окупація окремих територій Луганської та Донецької областей) як давно сплановані з уникненням відповідальності за завдані збитки.

Наразі очевидно, що розрахунок на виконання таємних домовленостей, міжнародну ізоляцію Украї­ни через відмову від підписання Угоди про асоціацію з ЄС