Війна проти української мови як спецоперація для «остаточного вирішення українського питання» - Володимир Андрійович Василенко

перший заступник А. Мартинюк. При їхньому сприянні від моменту внесення законопроекту Ківалова-Колесніченка його проходження у Верховній Раді супроводжувалось системними та грубими порушеннями ст. ст. 82 і 84 Конституції України та ст. ст. 91, 102, 117 та 119 Закону «Про регламент Верховної Ради України». На останньому етапі просування цього законопроекту, по суті, перейшло в режим заздалегідь спланованої силової акції під час якої парламентську опозицію було зухвало і повністю проігноровано — жодна поправка до законопроекту жодного її представника ні в профільному Комітеті, ні на пленарних засіданнях навіть не обговорювалась.

Стараннями А. Мартинюка 3 липня 2012 р. і картками 248 народних депутатів, за відсутності багатьох з них в залі, було підтримано фіктивний в правовому сенсі документ, оскільки підготованого до голосування у другому читанні законопроекту, завізованого, як того вимагає ч.1 ст. 117 Регламенту, головою профільного комітету, керівником секретаріату цього комітету, керівниками юридичного і редакційного апаратів Верховної Ради, не існувало як такого. Інакше кажучи, 3 липня 2012 р. у Верховній Раді було ухвалено не закон, а шахрайським чином сфабриковано юридично нікчемний документ, оформлений як закон «Про засади державної мовної політики». Цей документ не був результатом законодавчої роботи, а просто відтворював без жодних змін первинний текст законопроекту Ківалова-Колесніченка з його численними помилками, навмисними перекрученнями змісту міжнародних документів та положеннями, що суперечать ст. ст. 10 та 92 Конституції України. Поставивши на голосування законопроект, який не пройшов друге читання після належного обговорення всіх внесених народними депутатами поправок, А. Мартинюк не тільки знехтував правилами регламенту, а й грубо порушив право народних депутатів на законодавчу ініціативу та участь у законотворчому процесі.

Ухвалення мовного законопроекту, до якого було запропоновано 2054 поправки, тривало з 16 год. 09. хв. 02 сек. до 16 год. 09 хв. 35 сек., тобто 33 секунди. Мовний бліцкріг відбувся після того, як глава адміністрації президента Росії генерал російських спецслужб Сергій Іванов прибув до Києва і заявив, що закон про мови конче потрібен Україні.

Всупереч своїм обіцянкам Голова Верховної Ради України В. Литвин підписав юридично нікчемний акт під назвою закон «Про засади державної мовної політики», ігноруючи вимоги ст. 130 і у шахрайський спосіб використовуючи ст. 131 Закону «Про регламент Верховної Ради України». 27 липня 2012 р. В Литвин адресував Верховній Раді України листа, в якому йшлося про «виявлення неузгодженостей та окремих неточностей при опрацюванні тексту Закону України «Про засади державної мовної політики» у редакції, яка була запропонована до першого читання" і пропонувалось усунути їх в порядку, встановленому ст. 131 Закону «Про регламент Верховної Ради України». Відповідно до змісту і духу статей 116–129 і ст. 130 в разі, коли до законопроекту ухваленому в першому читанні, запропоновані поправки, його текст на підпис Голові Верховної Ради може подаватись лише після обговорення поправок і затвердження у другому чи третьому читанні. Однак, через численні порушення керівництвом Верховної Ради і парламентською більшістю Закону «Про регламент Верховної Ради України», тексту мовного закону, ухваленого в другому читанні з внесеними до нього поправками та змінами, як того вимагає регламент, фізично не існувало. Показово, що в статистиці діяльності народних депутатів, яка завжди розміщена на офіційній сторінці Верховної Ради, була відсутня інформація про поправки, запропоновані ними до законопроекту Ківалова-Колесніченка після першого читання. Це свідчить про спробу керівництва Верховної Ради приховати факт наявності поправок, які мали стати, але не стали предметом розгляду спочатку на засіданнях профільного Комітету, а потім на пленарних засіданнях парламенту під час розгляду законопроекту у другому читанні. Адже за наявності таких поправок В. Литвин мав право застосувати ст. 131 лише щодо тексту законопроекту, підготовленого до підписання після розгляду всіх поправок під час другого читання.

Застосування ст. 131 Закону «Про регламент Верховної Ради України» у прив’язці до редакції тексту законопроекту, ухваленого в першому читанні, суперечить цілям і змісту згаданої статті і є грубим порушенням вимоги щодо забезпечення порядку роботи Верховної Ради, передбаченої частиною четвертою ст. 82 Конституції України. Юридичний виверт, до якого вдався В. Литвин, а вірніше шахрайський трюк, знадобився йому для створення ілюзії легітимності підпису Голови Верховної Ради під фіктивним документом, оскільки, відповідно до п. 9 ст. 131 Закону «Про регламент Верховної Ради України» у разі відхилення Верховною Радою всіх пропозицій Голови Верховної Ради, він зобов’язаний в той же день підписати раніше поданий йому текст закону.

Як і слід було очікувати, 30 липня 2012 р. під час позачергової сесії Верховної Ради України перший заступник Голови Верховної Ради А. Мартинюк, знову діючи на порушення Закону «Про регламент Верховної Ради України», поставив на голосування непередбачене порядком денним питання про розгляд пропозицій Голови Верховної Ради щодо усунення неточностей та неузгодженостей у по-шахрайськи сфабрикованому мовному законопроекті. Провладна парламентська більшість без будь-яких обговорень відкинула всі пропозиції Голови Верховної Ради і, тим самим, створила фіктивну підставу для підписання В. Литвином неіснуючого закону. Чим він і скористався, нехтуючи своїми обіцянками, службовими обов’язками та вимогами Конституції України.

Співучасником кремлівської спецоперації став і В. Янукович. Незважаючи на численні звернення представників наукових установ, експертного середовища та громадських організацій, він 8 серпня 2012 р. своїм підписом освятив юридично нікчемний акт, а отже, діяв не як гарант Конституції України, а як її порушник. Його підпис під нелегітимним актом, оформленим як закон «Про засади державної мовної політики», засвічував зелене світло для активізації діяльності кремлівської «п’ятої колони» в Україні по нищенню української мови та підриву її статусу як державної.

В рішенні керованої В. Колесніченком ВКСОРС, яке було ухвалене у вересні 2011 р. у зв’язку з реєстрацією в Верховній Раді законопроекту Ківалова-Колесніченка, говорилось: "вважати підтримку зазначеного законопроекту вимушеним заходом, проміжним кроком для досягнення головної мети — надання російській мові статусу державної".

Сам В. Колесніченко вже після нелегітимного ухвалення Верховною Радою юридично нікчемного мовного законопроекту заявив, що буде добиватись включення норми про державний статус російської мови до проекту нової Конституції України, який розробляє створена президентським указом конституційна асамблея. В коментарі, зробленому В. Медведчуком після підписання В. Януковичем мовного законопроекту, йшлося про те, що створений ним у березні 2012 р. рух "Український вибір" прагнутиме «до того, щоб російська мова отримала зафіксований Конституцією України статус державної» (Маски скинуто — «Слово просвіти», 16–22 серпня 2012 р.). С. Ківалов, одержуючи разом з В. Колесніченком медаль Пушкіна, — державну нагороду Росії, яку їм 19 лютого 2013 р. вручив в Кремлі В. Путін "за великий внесок у збереження і популяризацію російської мови і культури закордоном" підтердив, що в Україні планують змінити Конституцію і