Українська Повстанська Армія 1942-1952 - Петро Мірчук

Та мимо всіх цих дуже болючих втрат, боротьба Української Повстанської Армії та збройного підпілля не припинилася. Прапор безкомпромісової революційно-збройної боротьби з рук упавших на полі слави героїв переймають їхні друзі, загартовані в бою лицарі непереможного українського народу.

Пост головного Командира УПА обняв після смерти тен. Т. Чупринки його довголітній найближчий співробітник - полк. Василь Коваль, переймаючи одночасно ьеж пост Голови Генерального Секретаря УГВР, тобто - пост прем'єра підпільного уряду України.

З політичної діяльности УПА на спеціяльну увагу заслуговує загально відоме на еміграції "Звернення Воюючої України до всієї Української Еміграції", що його побіч провідних членів УГВР та ОУН підписали теж представники УПА: Головний Командир УПА (ен. Тарас Чупринка, Начальник Політвиховного Відділу Головного Штабу УПА сотн. П. Полтава, член Головного Штабу УПА майор Д. Сокіл, Командир УПА-Північ майор М. Дубовий, член Штабу УПА-Захід сотн. В. Хмель, Командир ВО УПА-Захід "Говерля" майор В. Грім і лікар УПА І. Фесенко. Звернення було написане в жовтні 1949 р.; на цей бік залізної занавіси, переслане через окремі дві штафети курієрів, воно прийшло в листопаді 1950 р. і було опубліковане майже в усій українській самостійницькій пресі на еміграції.

Звернення, кожний рядок якого дише глибоким, щирим патріотизмом і вирозумінням для кожної української людини без огляду на її партійно-групову приналежність, є історичної ваги документом не тільки національної свідомости та дійсного патріотизму, але й документом глибокого розуміння політичних проблем і державницького підходу до них зі сторони керівних постатей революційно-визвольної боротьби українського народу на Рідних Землях, керівних постатей, які і в вирі надлюдсько важкої безпосередньої боротьби з окупантом не забувають і про закордонний відтинок боротьби та про тих, яких обв'язком є цей відтинок вести - про українську політичну еміграцію.

В жовтні 1952 р. всі відділи і всі бійці УПА та члени українського підпілля відсвяткували 10-річчя УПА. З цього приводу видано на Рідних Землях окрему книгу, а Головний Командир УПА полк. Василь Коваль відзначив 10-річчя окремим наказом, підкреслюючи в ньому тверде, незламне рішення кожного бійця і командира - вести визвольну боротьбу за всяких умов аж до повної перемоги нашої Правди.

Частина ІІІ: Організація УПА

1. ДО ПЕРЕД-ІСТОРІЇ УПА

"Лише військова політика, що спиратиметься на озброєний нарід, готовий уперто й завзято боротuся за свої права, зможе звільнити Україну від займанців та вможливить упорядкування Української Держави".

(Із "Постанов" І Конгресу Українських Націоналістів в лютому - березні 1929 р.)

Українська Повстанська Армія постала, як це стверджує офіційно Головне Командування УПА у своїй заяві з 25. вересня 1947 р., "з бойових груп ОУН (керованої С. Бандерою) в 1942 р. в умовинах завзятої боротьби українського народу проти гітлерівських загарбників". Та свій надсподівано скорий і могутній ріст завдячує УПА тому факгові, що унапрямлюючо-формуюча ініціятива ОУН зустрілася з народньою стихією, яка пливла в тому самому напрямі - в напрямі збройного спротиву обом окупантам України. Ця стихія була так сильна, що керівництво ОУН під її тиском зрезигнувало зі свого первісного пляну одностайного виступу повстанських збройних сил в той сам мент на всіх теренах України і погодилась на створення відділів УПА відповідно до політичного й психологічного стану кожного терену зокрема. Немає найменшого сумніву, що при тодішньому політично-психологічному наставленні українських мас повстанські збройні загони були б появилися й без ініціятиви ОУН, тільки що тоді, не маючи унапрямлюючого політично й організаційно центру, вони були б виялялись у такій же формі, як 1917-23 рр., у формі дій самостійних отаманських загонів. Завдяки ОУН народня стихія влилась політично й організаційно у величаві форми одностайної Української Повстанської Армії з виразним політичним обличчям, під одним командуванням і одним політичним керівництвом.

В першій частині нашої праці ми розглядали генезу УПА як вислід свідомої дії політичного чинника; на цьому місці ми хочемо заторкнути коротенько і другий складовий момент - постання УПА.

Перший відділ Української Повстанської Армії зорганізував, як відомо, уродженець Полісся Остап (Сергій Качинський) з поліщуків, на Поліссі. На перший погляд це виглядає куріозом, бо ж Полісся це одна з найбільш віддалених від центрів українського самостійницького руху та найбільш гноблених окупантом частин Західньої України. Як же ж воно сталося так, що саме там постав перший відділ УПА?

Відповідь на це дає, так сказати б, передісторія УПА. Основним тереном діяльности українського самостшницько-революційного руху УВО й ОУН була, без сумніву, Галичина. Та після процесу С. Бандери, з огяду на великі арешти на терені Галичини, та в зв'язку з деякими подіями на терені Стрийщини-Львівщини, центром уваги ОУН на окупованих Польщею теренах стають північно-українські землі, - Волинь, Полісся і Холмщина, та Сокальщина як відскічна база. До праці на цих теренах відходять такі визначні члени ОУН, як Р. Волошин, Я. Старух, М. Кос та інші. Для північно-західніх теренів твориться окремий Провід, в якому пост військового референта обіймає Василь Сидор.

До того часу Полісся, Волинь і Холмщина були опановані КПЗУ - Комуністичною Партією Західньої України, яка виступала на цих теренах як - борець за національні права українського народу та оборонець української православної церкви. Зустрівшись безпосередньо з ОУН населення Волині й Полісся масово переходить на позиції ОУН.

В 1947 р., розгарі революційної праці, військовий референт ОУН на ПЗУЗ Василь Сидор висуває плян зорганізування спеціяльних військових відділів ОУН, які, на взір кол. військових відділів УВО, рейдували б по Поліссі й Волині і відповідно до розвитку політичної ситуації перейшли б вздовж Прип'яті в східню Україну, або стали б зав'язком протипольської повстанчої армії на ПЗУЗ. В зв'язку з цим в липні 1937 р. було створено першу таку військово-боєву групу "Вовків", зложену з 25 випробуваних боєвиків ОУН. Другий такий відділ почав творитися на Горохівщині.

Масові арешти українських революціонерів, а між ними й Сидора, перервали на деякий час цю акцію. Та воєнна атмосфера 1939 р. знов загострює її актуальність. В липні 1939 р. з доручення В. Сидора, що був тоді "старостою" (тобто таємним провідником в'язнів націоналістів) львівської тюрми в Бригідках, тікають з тюрми провідні члени Вовківчок і Гроза з дорученням, відновити організування військових частин на ПЗУЗ. "Вовки" збираються знов на Поліссі і напередодні вибуху німецько-польської війни в околиці Янова повстає "Поліська Січ", осідок - військово-повстанчого загону "Поліського Лозового Козацтва", силою око 500 люда. До командного складу загону