Розстрільний календар - Олена Герасим'юк

запобіжником проти нелегальної еміграції в разі повторення голоду і гарантувала мінімальний витік інформації з СРСР про порушення прав людини та геноцид.

Перестраховка та відгородження від Заходу не торкнулись більшості сільського населення, яке не мало паспортів, отже, не могло вільно пересуватися і було прив’язане до конкретного колгоспу. Але нововведення відіграло величезну психологічну роль у побудові держави «казарменного типу».

Джерело

В СРСР прийнято закон про смертну кару за втечу за кордон. Режим доступу: https://goo.gl/HtmfL9

11 червня 1937 року відкрито справу поета Івана Семиволоса

Оперуповноважена Пера Гольдман, чиє ім’я часто фігурує у кримінальних справах митців, далі шукала жертв серед українських інтелігентів. У червні 1937 року її увагу привернув поет Іван Семиволос — «учасник української націоналістичної фашистської терористичної організації». Оперуповноважена постановила, що перебування на волі літератора, який навіть не підозрює про свої темні антирадянські наміри, може негативно позначитись на ході слідства.

16 липня поета заарештували. Особлива нарада при Наркомматі внутрішніх справ СРСР 4 листопада вирішила ув’язнити Івана Семиволоса за контрреволюційну діяльність на 8 років виправних таборів. В архівах збереглись листи Семиволоса на ім’я Сталіна, у яких він просив переглянути справу.

У медичному акті, складеному в одному з лікувальних пунктів Каргопольлагу, записано, що 17 грудня 1943 року о 3:40 Іван Семиволос помер від серцевої недостатності при відкритій формі туберкульозу легень і пелагрі (важка форма авітамінозу).

У 1958 році за поданням Спілки письменників Україні Івана Семиволоса посмертно реабілітовано.

Джерела

З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/O8KwGn

Семиволос Іван Терентійович // Головна редакційна колегія науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією». Національний банк репресованих. Режим доступу: https://goo.gl/ ZFg2cW

12 червня 1937 року заарештований письменник Петро Колесник

Петро Колесник свого часу давав свідчення проти Моколи Вороного. Три роки по тому він теж був заарештований через, як стверджував, донос провокатора.

Письменник і літературознавець спочатку працював пропагандистом у клубі торф’яників, потім навчався у Київському інституті народної освіти, де закінчив аспірантуру. Дебютував у журналі «Молоді загони», був членом «Молодняка» і Всеукраїнської спілки пролетарських письменників. Видав два соцреалістичні романи: «Боротьба» — про викриття контрреволюції в Україні і «На фронті сталися зміни» — про Першу світову війну. Працював у редакції журналу «Радянська література», викладав у київських вишах.

12 червня 1937 року Колесника звинуватили у приналежно­сті до контрреволюційної націоналістичної організації та шкідницькій роботі серед письменницької молоді. Особлива трійка НКВС засудила його до 10 років покарання у Печорських виправно-трудових таборах на Уралі. Повернувшись після відбуття терміну до Києва, Колесник працював над докторською дисертацією про творчість Івана Франка, однак за два роки був знову заарештований за тим самим звинуваченням і висланий до Красноярського краю. Там він спочатку працював робітником, потім викладав російську філологію та креслення у місцевому технікумі.

У 1955 році його вирок було скасовано, Петра Колесника реабілітовано та поновлено на роботі в Інституті літератури АН УРСР. Після цього він написав два романи і кілька наукових праць про Франка, Шевченка, Коцюбинського, Руданського, був одним з редакторів 50-томного зібрання творів Франка та автором 8-томної «Історії української літератури». За його участі реабілітовано розстріляного «шпигуна та контрреволюціонера» Івана Кириленка.

Джерело

З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/BS0k3T 13 червня 1931 року засуджений етнограф, славіст Євген Рихлік44

Мовознавець, етнограф Євген Антонович Рихлік походив із родини чехів-переселенців й займався богемістикою. Це дало НКВС привід для звинувачення вченого у шпіонажі на користь Чехо­словаччини.

Рихлік три роки вчився у празькій школі, потім у Києво-Печерській гімназії, був слухачем у Берлінському університеті. Навчаючись на історико-філологічному факультеті Київського університету Святого Володимира, брав участь у студентських протестних зборах, за що 1910 року певний час перебував під арештом. Після закінчення університету його залишили на кафедрі слов’янської філології професорським стипендіатом. Одночасно він викладав російську мову, граматику, методику і педагогіку в Київській жіночій гімназії Євсєєвої і слов’янську філологію на Київських вищих вечірніх жіночих курсах.

У 1917 році Рихліка обрали приват-доцентом Київського університету, де він брав активну участь в організації історико-літературного товариства. Того самого року його призначили лектором історії польського письменства Київського народного університету, вийшли його перші наукові статті й розвідки, присвячені історії слов’янства. У 1918 році Рихліка запросили екстраординарним професором на кафедру слов’янської філології Самарського університету. Вже за рік Євген Антонович повернувся до Києва, де був обраний доцентом кафедри слов’янської філології Першого Українського державного університету, а згодом — комісаром вишу й відповідальним секретарем ради історико-філологічного факультету.

У 1920-х роках разом зі співробітниками Етнографічної комісії Всеукраїнської академії наук вивчав життя й побут національних меншин. Під час літніх відпусток досліджував побут і культуру чеських колоністів на Волині. Він зібрав унікальні матеріали, які згодом були передані на зберігання до Всеукраїнської академії наук.

Через важку хворобу Євген Антонович змушений був залишити роботу в Києві й виїхати до батьків у Вільшанку на лікування. Тут він давав дітям приватні уроки чеської мови, досліджував говірку рідного села. Повернувшись до Києва, був призначений науковим представником-кореспондентом Українського науково-дослідницького інституту книгознавства.

Учений запропонував Етнографічній комісії ВУАН створити Кабінет з вивчення історії та культури національних меншин України. У 1929 році його задум було втілено, установу очолив сам Рихлік. Одночасно він працював над дисертацією за темою «Українські мотиви в польському письменстві ХІХ ст.». Був одним з ініціаторів створення Ніжинського вечірнього робітничого університету, деканом одного з його факультетів і заступником голови тамтешнього бюро наукового товариства краєзнавців.

Рихлік опанував усі слов’янські мови і встиг випустити чимало наукових статей і дві книжки, доки взимку 1931 року його не заарештував НКВС. 13 червня 1931 року на сфабрикованому суді як «агент зв’язку» вигаданої чеської шпигунської організації вчений був покараний 10 роками у виправних закладах Сибіру та Карелії. У 1932 році Євген Антонович звернувся до прокурора УСРР із клопотанням про перегляд справи.

Постановою судової трійки при Колегії ДПУ УСРР від 26 грудня 1932 року було залишено попереднє рішення.

Євген Рихлік помер у 1937 році за