Розстрільний календар - Олена Герасим'юк

що вищеназвані священно­служителі засуджені справедливо та не підлягають реабілітації.

Але здоровий глузд та справедливість все ж таки перемогли — 19 вересня 1991 року Судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду УРСР визнала висновки Прокуратури УРСР безпідставними, підтвердивши цим реабілітацію ієрархів УГКЦ.42

Джерела

Білас Василь. Агентурна справа «Ходячие». НКВС проти УГКЦ // Історична правда: [Інтернет-ресурс]. — 2011. — 15 квітня. Режим доступу: https://goo.gl/dmONy

«Патріарх Йосиф Сліпий став живим голосом Церкви, яка була приречена на мовчання у Радянському Союзі» — Олег Турій: [Інтерв’ю] // Інститут Історії Церкви Українського католицького університету: [Електронний ресурс]. — 2015. — 6 лютого. Режим доступу: https://goo.gl/J7WvzV

Сердюк Наталія. Справа ієрархів УГКЦ (1945 р.): документи і матеріали // З архівів ВУЧК—ГПУ—НКВД—КГБ. — 2003. — № 1. Режим доступу: https://goo.gl/90kaDn

5 червня 1930 року завершено розгляд справи Василя Вдовцова, одного з організаторів місцевого антибільшовицького повстання

Згідно зі слідчими матеріалами, очолюваний Василем Вдовцовим загін чисельністю до 1000 повстанців брав участь у боях проти Червоної армії, а в районі залізничних станцій Жеребкове й Заплази розібрав колію та пустив під укіс ешелон із боєзапасом для червоноармійців. Після придушення повстання Василь Вдовцов виїхав до Одеси, де його було мобілізовано до Добровольчої армії Денікіна. Він служив у кінному загоні державної варти в повітовому містечку Ананьїв у чині підпоручика. Емігрував, але 1921 року нелегально повернувся до СРСР.

За постановою судової трійки при колегії ДПУ УСРР Василя Васильовича Вдовцова, ешканця села Любашівка Первомайської округи, було засуджено до 10 років ув’язнення в концтаборі. Його було обвинувачено як одного з організаторів збройного антибільшовицького повстання, що відбулося 1919 року на території Любашівської волості Первомайського повіту Херсонської губернії.

Подальша доля повстанця невідома.

Джерело

Репресії проти учасників антибільшовицького руху в Україні (1917—1925 рр.): Анотований покажчик архівних кримінальних справ «Основного» фонду архівів тимчасового зберігання регіо­нальних органів СБУ. — Х.: Права людини, 2015. Режим доступу: https://goo.gl/ZuXM9R 6 червня 1937 року розстріляна поетка Ладя Могилянська43

Донька письменника Михайла Могилянського, талановита поетеса Ладя (Лідія) Могилянська була вперше заарештована в Чернігові у 1929 році. Приводом стали знайдені в Ладі копії статті студента Київського художнього інституту Олега Гаменецького, де йшлося про жорстокі методи колективізації.

За офіційним звинуваченням у приналежності до «контрреволюційної організації дворянства» Могилянську було засуджено до розстрілу із заміною вироку на 10 років таборів.

Академік Дмітрій Ліхачов, який потоваришував з Ладею в таборах, згадував: «У будинку Коцюбинського збирався гурт молоді, який владі, звісно, потрібно було виставити контрреволюційною змовою. Ладя отримала десять років, хоча, впевнений, цікавилася вона лише поезією. Висока, струнка білявка, яка носила модну тоді зачіску «фокстрот» та короткі спідниці».

Термін Ладя відбувала на Соловках, згодом — на будівництві Біломоро-Балтійського каналу.

На Соловках Могилянська працювала машиністкою. Жвава, швидка, із гострим розумом, вона цікавилась кримінальним фольк­лором і справляла на чоловіків неабияке враження: Ліхачов згадував, що серед арештантів поширилася «хвороба», яку вони називали ладоманією.

У 1933 році Ладя була умовно звільнена, дістала статус вільнонайманої. З «Біломорканалу» вона перейшла на будівництво каналу «Москва—Волга». Тут Могилянська працювала редакторкою табірної газети, що виходила українською мовою («За нову людину»). Зі спогадів: «Ім’я поетеси Ладі Могилянської відоме усій трасі». Її поезію друкували, у 1935 році Могилянську навіть прийняли до Союзу письменників СРСР.

Але з ГУЛАГу Могилянська не повернулася. 15 травня 1936 року стався новий арешт, пов’язаний зі справою начальника Дмитлагу Семена Фіріна (Ладя товаришувала з його дружиною). 6 червня 1937 року Ладю Могилянську розстріляли. Реабілітована вона в 1957 році (за вироком 1929 року — лише у 1990-му).

Тривалий час вважалася зниклою безвісти єдина донька Ладі, Інна Коновал. Відомо було лише, що під час Другої світової її — сироту — вивезли до Німеччини. У 2012 році з’ясувалося, що по закінченні війни Інна перебувала в Чехії, де їй допоміг похилого віку чоловік, котрий назвав її чеським ім’ям та забрав від радянських конвоїрів як рідну онуку. Згодом Інна опинилася в Канаді. Зараз там живуть її доньки, онуки Ладі Могилянської — історик Ірина Єфимова і філолог Ліза Шнайдер.

Джерела

Вечный огонь соловецкого костра // Соловки: Энциклопедия: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/EpMFgB

Галковська Надія. Зустрілися через століття… Режим доступу: https://goo.gl/TrLY8z

Скуратовський Вадим. Ладя Могилянская. Из полузабытых имен // Столичные новости. — 2003. — 8—14 июля. Режим доступу: https://goo.gl/Bj20G3

8 червня 1934 року в СРСР запроваджено кримінальну відповідальність родичів підсудних за недонесення про здійснений чи запланований державний злочин

Для ефективнішого «виробництва» «ворогів народу» ЦВК СРСР оновило положення про державні злочини — доповнило статтю «Про зраду Батьківщині».

Члени сім’ї «зрадника», навіть якщо вони поняття не мали про злочин, за новими законами мали постати перед судом, який позбавляв їх виборчих прав і відправляв на заслання до Сибіру. З цього моменту провина передавалась у спадок.

У 1934 році вперше було закріплено законом поняття «член сім’ї зрадника Батьківщини». З одного боку, «зрадник» мав добре подумати перед скоєнням злочину, якщо під удар ставала вся його родина. З іншого — у Радянському Союзі «зрадниками Батьківщини» були мільйони громадян, а нові зміни до закону дозволяли не лише тримати народ у ще більшому страху, а й гарантувати новий етап роботи для робітників державних каральних служб.

Базовий принцип правосуддя — винною є лише та людина, яка вчинила злочин, — було порушено і юридично закріплено у Кримінальному кодексі СРСР.

Джерело

08.06.1934 — в СРСР була прийнята постанова про кримінальне покарання за зраду Батьківщини // Територія терору: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/EwTe59

9 червня 1935 року в СРСР ухвалений закон про смертну кару за втечу за кордон

За 10 років після оголошення у червні 1925 року всього світу «ворожим капіталістичним оточенням» у законодавстві СРСР з’явився новий закон.

За втечу «щасливих радянських громадян» за межі СРСР закон від 9 червня 1935 року передбачав покарання у вигляді смертної кари. Родичі «перебіжчика» також оголошувались злочинцями. Ця жорстока міра слугувала надійним