Розстрільний календар - Олена Герасим'юк

Горлагу припинила роботу на будівництві, більше того — вивісила плакат «Нас убивають і морять голодом». Євген Грицяк, нині живий свідок подій, успішно взяв на себе керівництво групою і найголовніше — відповідальність за кожного. Протягом наступних днів до страйку долучились іще кілька зон, 6-та жіноча зона відповіла гаслом «Свобода народам і людині!».

5 червня 16,5 тисяч в’язнів оголосили непокору адміністрації. Арештанти вивісили чорний з червоною смугою прапор — стяг повсталої зони. В’язні розподілили між собою обов’язки: медчастина, кухня, агітація, поширення інформації, культурно-виховна робота. У таборі активно запрацювали гуртки, бібліо­тека, відбувались концерти та навіть спортивні змагання. Охорона порядку арештантів за рівнем дисципліни та організації легко переплюнула офіційну тюремну. Повстанці вимагали змінити керівництво Горлагу, скоротити робочий день, гарантувати вихідні, дозволити листування і побачення, зняти замки з бараків, а номерні знаки — з людей, вивезти з табору всіх інвалідів.

Керівником повсталих третьої зони був легендарний в’язень Данило Шумук (коли у 1987 році він емігрував до Канади, президент США Рональд Рейган запросив його як почесного гостя до Білого дому на відзначення річниці Декларації прав людини). Тривожні сирени не замовкали, на трубах котелень майоріли прапори, у повітря злітали сотні сигнальних зміїв з листівками та інформацією про кричуще порушення прав людини у таборі: «Нас розстрілюють і морять голодом. Ми домагаємося виклику Урядової комісії. Ми просимо радянських громадян надати нам допомогу — повідомити уряду СРСР про знущання над в’язнями в Норильську». Колишні моряки азбукою Морзе передавали повідомлення у різні куточки табору, що допомагало координувати дії.

Місяць перемовин із адміністрацією минув майже безрезультатно. 4 липня офіційна сторона поставила ультиматум (що дечим перегукувався з головним лозунгом повстання — «Воля або смерть»): вихід за зону або розстріл. Щоб уникнути численних жертв, один з керівників повстання Євген Грицяк вивів в’язнів. 6-та жіноча зона була оточена 7 липня, арештантки стояли пліч-о-пліч і скандували: «Стріляйте! Свобода або смерть!» Цілу ніч солдати не наважувались іти на штурм, а вранці почали обливати жінок водою — під потужними потоками холодної води жіноча зона впала.

Найдовше протрималася зона, очолювана Шумуком. Лише 4 серпня до території табору в’їхало сім вантажівок із солдатами. На штурм одного сектору мобілізували навіть цивільних комсомольців збудованого в’язнями міста Норильська. Під кулеметними чергами загинули 57 осіб, було поранено 98.

Тіла загиблих сміливців поховані під горою Шмідтіха.

Джерела

Горбачевський Олексій. Як українці перемогли сталінізм. 58 років Норильському повстанню // Історична правда: [Інтернет-ресурс]. — 2011. — 31 травня. Режим доступу: https://goo.gl/ SdPRpx

Грицяк Євген. Короткий запис спогадів. Історії Норильського повстання. — Балтимор-Торонто, 1980. Режим доступу: https://goo.gl/X4hycN

Норильське повстання 1953 року: архівні фото // Радіо Свобода. — 2013. — 11 травня. Режим доступу: https://goo.gl/ 7VSMMS

31 травня 1934 року заарештований письменник Мечислав Гаско

Мечислава Гаска, який був членом компартії з 1922 року та писав актуальні твори у стилі червоної епохи, звинуватили у «контрреволюційній діяльності». Підставою для арешту стало його членство у літературній організації «Західна Україна». До його квартири у харківському будинку літераторів «Слово» «вартові Революції» завітали 31 травня 1934 року.

Виснажливі допити, що затянулись на кілька діб, свідчення нібито очевидців та звинувачення у зраді Батьківщини зламали Гаска. Письменник вирішив підписати «зізнання» у злочинах, вигаданих слідством. Прихильне ставлення до політики партії та співпраця зі слідством врятували його. Особлива нарада винесла Гаску вирок: 3 роки концтаборів.

Мечислав Гаско відбував покарання у Печорських таборах разом із Остапом Вишнею та Володимиром Гжицьким. Після повернення до Києва видавав збірки поезій, монографії й нариси.

У 1956 році Київський військовий трибунал скасував постанову Особливої наради та припинив справу Гаска за відсутністю складу злочину.

Джерела

Гаско Мечислав Эдмундович // Жертвы политического террора в СССР: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/ r2IM4I

З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/xPpFB5

39

Текст Олени Кухар.

Червень

У червні 1985 року заарештований священик Михайло Винницький

Я тюрми і смерті не боюся, я вже загартований!

Отець Михайло Винницький (за спогадами рідних)

Священик Української католицької церкви отець Михайло Винницький чотири рази перебував за ґратами. Він пройшов Сибір, Казахстан та Котлас в Архангельській області, відбував покарання у Луганську. Один з енкаведистів, чиї спогади про отця Михайла збереглись до наших днів, був вражений його стійкістю: «До нас привезли священика. Називається Винницький. Він цілу ніч клячав [стояв на колінах] і молився. Я ще такого не бачив...»

Востаннє отця Михайла заарештували, коли він перебував на Янівському цвинтарі у Львові. Звинуватили у «дармоїдстві» за статтею 214 Карного кодексу УРСР. У тюрмі свіщеник захворів, але, навіть не маючи змоги встати з ліжка, на прохання в’язнів відправляв службу Божу. «Власні груди служили йому за престіл, окуляри — за літургійний посуд, а футляр від окулярів — за дароносицю», — пригадували свідки.

На свободу Михайло Винницький вийшов у 1987 році, після того як генеральним секретарем ЦК КПРС став Михайло Горбачов. На свободі долучився до боротьби за відновлення громадянських, національних та релігійних прав в Україні.

Джерела

Борейко Володимир. Пам’ять про праведника буде вічна. Режим доступу: https://goo.gl/mYqLBu

Дзюрах Богдан. Євангеліє, втілене в житті та діяльності блаженних і праведних Редемптористів Львівської Провінції ЧНІ // Релігійно-інформаційна служба України: [Електронний ресурс]. — 2003. — 20 серпня. Режим доступу: https://goo.gl/WCX3co

2 червня 1944 року помер письменник Дмитро Чепурний

Останні дні письменника минули у в’язниці, куди його кинули за нібито участь у контрреволюційній фашистській організації. 23 квітня 1937 року його заарештували, на допитах