Розстрільний календар - Олена Герасим'юк

З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/vr5AlN

Лебедь Максим Максимович // Жертвы политического террора в СССР: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/vGOK27 25 червня 1973 року заарештований літературознавець Валерій Марченко49

Валерій постановив собі: КДБ — вороги його народу! Радянська влада — не його влада! Він, студент радянського вузу, комсомолець, усвідомив: «Хочу, щоб тут була моя держава!»

Зі спогадів матері Валерія Марченка

Перший арешт Валерія Марченка відбувся за стандартним для радянського часу звинуваченням. Літературознавцю у провину поставили «наклепницькі вигадки, що порочать радянський суспільний лад..., поширення документів націоналістичного змісту, в яких зводиться злісний наклеп на радянську дійсність, національну політику КПРС...». За «український буржуазний націоналізм» юнак отримав 6 років позбавлення волі в колонії суворого режиму і 2 роки заслання.

Відбував покарання у пермському таборі ВС-389/35, де познайомився з Іваном Світличним, Семеном Глузманом та іншими дисидентами. В одному з публіцистичних нарисів про умови у радянських таборах, написаних після звільнення, Марченко згадував: «Виступаючи проти цілої імперії брехні, я мав одну надію — усвідомлення, що ярмо нестерпне... І не мовчазною пасивністю треба йому протистояти!»

У таборі здоров’я Марченка різко погіршилося. Він не отримував адекватного лікування, а ліки, які намагалась передати матір, не доходили до хворого. Жінка відправляла численні листи до начальника в’язниці, але у відповідь отримувала скупі відписки, як-от: «Сообщаем Вам, что посылка с лекарствами Вам воз­вращена, так как содержимое ее, согласно Правил внутреннего распорядка ИТУ, вручению не подлежит...» Особливо цинічним був припис: «Дополнительно ставлю Вас в известность, что Ваш сын ведет себя неправильно...».

Наглядачі використали хворобу Валерія як важіль впливу: без ліків людина може «розколотись» швидше. Його хотіли змусити до публічного каяття і використати з пропагандистською метою.

Несподівано у вересні 1977 року Марченка перевезли до Києва, де надали медичну допомогу та дозволили побачтись із матір’ю. Натякали на каяття. Мати сказала синові: «Всі брешуть, і ти збреши». Син відмовився. У листі з камери він написав: «Я не хочу належати до тієї багаточисельної категорії людей, які, не витримавши випробування, зійшли з шляху моральності, виправдовуючись аргументом: «Ми не одні такі!»... Я не бажаю нікого слухати, коли мені кажуть, що для біологічного існування біля матері можна духовно себе перекреслити».

Після лікування Валерія повернули до Пермі. Дорогою він підхопив пневмонію — з легень відкачали 1,5 л рідини. Знову мати намагалася передавати ліки, які приймали лише тоді, коли стан Валерія розцінювали як критичний. Мати звернулася за допомогою до Червоного Хреста, але там розводили руками: точні дані були приховані.

Згодом Марченка перевели в Саралжин (Західний Казахстан). Незважаючи на катастрофічне погіршення здоров’я, він далі виконував норми. Лише під час другого суду над Марченком одна з лікарів зізналася, що не виписувала лікарняний, через що він змушений був у 30-градусний мороз працювати на відкритому повітрі.

Коли Валерій Марченко повернувся до Києва, КДБ влаштувало за ним стеження, часто показове та відкрите, щоб деморалізувати. Це тривало до другого й останнього арешту філолога, що відбувся у 1983 році.

Безсмертний-Анзіміров Андрій. Валерій Марченко // День. Україна Incognita. — 2015. — 16 вересня. Режим доступу: https://goo.gl/6FWYyN

Валерій і Сандра. Листування Валерія Марченка із Сандрою Фапп’яно. — К.: Смолоскип, 2010. Режим доступу: https://goo.gl/SqLjoc

Зі спогадів Семена Глузмана. Валерій Марченко // Українська правда. — 2012. — 15 червня. Режим доступу: https://goo.gl/LvMmqR

Крыловский Владимир. Валерий Марченко. Хроника убийства. Режим доступу: https://goo.gl/GOuQGY

Марченко Валерій (1947—1984): [Біографія і твори] // 1576: Бібліотека українського світу: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/xBhBQc

Панченко Володимир. Вільний в ув’язненні. Моральний імператив Валерія Марченка // Тиждень. — 2011. — 19 травня. Режим доступу: https://goo.gl/Tu8j9O

Упродовж 1981 року в помешканні Горинів відбулося шість обшуків. Активність спецслужб була пов’язана із працею Михайла Гориня в Українській Гельсінській групі — він брав участь у виробленні основоположних документів та опікувався родинами політв’язнів. 3 грудня 1981 року після виснажливого 13-годинного обшуку Гориня заарештували. У слідства, окрім підкинутих співробітниками КДБ статей, доказів не було, тому ув’язнений оголосив голодування. На десятий день у нього стався серцевий напад.

25 червня 1982 року «небезпечного рецедивіста» Михайла Гориня засудили до 10 років таборів особливого режиму та 5 років заслання. Його етапували до табіру ВС-389/36 до села Кучина Чусовського району Пермської області. Там він познайомився з Юрієм Литвином, Олексою Тихим, Валерієм Марченком, Василем Стусом та іншими, писав про них глибокі психологічні нариси.

Гостра хвороба серця мало не вбила Михайла Гориня. Його возили до лікарні до Львова, а звідти назад на Урал. У 1987 ро­ці через катастрофічний стан здоров’я Гориня помилували, а у 1990 році — реабілітували.

Після таборів Горинь відновив зв’язки з громадськими діячами, разом із В’ячеславом Чорноволом видавав «Український вісник», давав інтерв’ю закордонній пресі. Стараннями небайдужих діяльність Української Гельсінської групи була відновлена, на мітингу у Львові оприлюднене «Звернення Української Гельсінської Групи до української та світової громадськости». За це львівське КДБ винесло Гориню «офіційне попередження», проте він уже організував і очолив Робочу групу захисту українських політв`язнів, яка увійшла до Міжнаціонального комітету захисту політв’язнів. Людину, чий голос чула половина континенту, не змогли зупинити жодні кадебістські попередження.

Мельник Ігор. Михайло Горинь: зробив все, що зміг. Режим доступу: https://goo.gl/Q4rSdS

Михайло Горинь: [Твори]. Режим доступу: https://goo.gl/VhKa8m

Овсієнко Василь. In Memoriam. Михайло Горинь// Історична правда: [Інтернет-ресурс]. — 2013. — 13 січня. Режим доступу: https://goo.gl/9Cfgoh

Овсієнко Василь. Повернення додому. Василь Стус, Юрій Литвин, Олекса Тихий // Історична правда: [Інтернет-ресурс]. — 2013. — 18 листопада. Режим доступу: https://goo.gl/6VchDo

Панченко Олександр. Горині. Богдан... 80…// День: Україна Incognita. — 2016. — 9 лютого. Режим доступу: https://goo.gl/hfWCys