Українська література » Публіцистика » Попід Кичерами та над потоком - Софія Парфанович

Попід Кичерами та над потоком - Софія Парфанович

Читаємо онлайн Попід Кичерами та над потоком - Софія Парфанович
за то, що му стягнула з комори кусень сала тай ще вкусила дітвака, як її став відганяти.

— Ба, та певно, що мав би право. Та й перше Старого Пана всі шанували, то й єго собаки не були б рушили. А тепер нема ґазди, то й собаки нетра.

Але Боська була відважна та обережна. Вона пізнавала небезпеку й рішалася швидко, чи має боронитись чи втікати. Була звинна й метка й уміла стрибнути вбік, якраз перед тим, поки камінь поцілив її в ребро. Тільки пролетів біля неї, свиснувши в повітрі.

Так, Боська стала розбишачкою, і не помагав Ганин ремінь ні болячі рани, що їх діставала в селі. Поївши, вона декілька днів дрімала в буді, чи перед нею, але потім таки находила спосіб, щоб вирватись і побігти в село.

Ці побіги й коштували їй життя.

Андрій Носач був лісним. Завжди вранці обходив ліс із рушницею через плече. Від довгих літ він так ходив день в день. Завжди проходив біля паркану Старого Пана й хвилинку постояв і подивився, як і що росте. Таж тоті деревцята садив він сам чи там разом зі Старим Паном, як тільки той появився. Тому Андрій любив їх і рік річно тішився, як цвіли й родили. Щороку восені Старий Пан давав йому кошик яблук, як він на Чесного Хреста зайшов його провідати.

Погано було тільки, що собаки брехали та до ноги бралися. Але доки Старий Пан жив, то ще якось було. А вже тепер Боська ніяк його не хотіла пустити на подвір’я. Тому вирішив раз покласти їй кінець.

Вертався ввечорі з лісу. Вже було наприсмерку. Якраз прийшлось проходити біля кінського цвинтарища. З-за куща вистрибнула Боська, що бігла якраз на пир. Андрій зняв швидко рушницю, прицілився і стрілив. Тільки раз. Собака стрибнула вгору, зробила ще декілька кроків і впала. З рота ринула кров. Ще декілька хвилин здригалось її тіло й голова билась об землю, але швидко прудкі й звинні Босьчині ніжки простяглись і знерухоміли. На зеленому моху лежав трупик Боськи, що була любимцею своєї пані й провідницею розбишак.

У глибокому сумерку тільки біліли ще її босі ноги своїми дрібними пальцями. Швидко й їх не стало видно поночі.

LVI. КОТЯЧА ШКОЛА

Мицонька вже вміє ходити. Мицонька вже грається на землі й не боїться нічого. Навіть псів не боїться. Вона підходить до великого Цибика й грається його хвостом. Вона ціла така велика як його стопа, й зі своєї висоти й величі він глядить на неї з поблажливою прихильністю. Таке то делікатне! Вистало б потрясти за шкіру й було б по нім! Та Цибик знає, що Мицонька належить до господарства й навіть не думає робити їй яку прикрість.

Швидко йдуть дні дитячого, котячого життя. Оце Боя приносить Мицоньці мишу. Спершу неживу. Підкидає, грається нею, а потім їсть. Мицонька помагала гратись. Та їсти якось не береться. Завтра вже Боя принесе приголомшену мишу. Покаже, як чатувати на неї і як ловити, коли втікає. А як уже Мицонька знає усі штуки ловів і гри, тоді Боя приносить Мицоньці зовсім живу, зовсім шпарку мишу. То нічого, що вона раз чи другий утікає з-під Мицоньчиних лапок і зубків: Боя сидить з боку й щілинами очей пильно стежить за стравою. Вона не дозволить утекти миші! Стрибне й уже її має. Тримає в зубах і видко тільки головку та хвостик. До того ж Боя воркотить грізно. Хай ніхто не поважиться відняти їй добичу!

Так, оце росте й мудрішає Мицонька. Швидко вона опановує всі котячі хитрощі й штучки. Вона грається усім, що найде. Але завжди оці гри мають один стиль — лови й утіха з них. Це гра «в котика й мишку». Цю гру не лиш діти, але й Мицонька дуже любить. Любить її надівсе.

Потім приходять дні швидкого росту. Мицонька їсть багато. Чи то молоко, що дістає тричі від Гані, чи картоплю, чи кашу. Їсть уже й миші. Але ще трохи ссе. Мамине молочко найкраще смакує Мицоньці. Якби була при мамі, могла б ссати його навіть, маючи рік чи й більше.

Киця молочко любить.

Її сіре тигросмуге тільце росте, кріпшає і набирає сил. Пружкі лапочки стрибають зручно. Весела сіра шийка з чорною краваточкою любить пестощі. А як то приємно, як мамин шорсткий язик вилизує — гладить, а ще під шийку! Дуже, дуже приємно.

У Мицоньки зубки гострі як шпильочки. Оці любі передні, такі рівнесенькі, малесенькі як у ляльки. Але зараз же з боку біля них по два ікли. Гострі й міцні. По них пізнати, що Мицонька не до забави, що Мицонька хижачка. Вона з роду левів і тигрів, нічого, що така мала. Її тигросмуга, сіра шерсть уже вміє їжитись, коли Мицонька побачить небезпеку, а головно чужу собаку. До того ж спина вигинається луком і Мицонька воркоче і плює як справжня, дозріла киця. Мама глядить із ніжністю на свою доню і вилизує її дуже дбайливо. Від того шерсть у неї гладесенька, так і сяє. І виховує Мицоньку дуже дбайливо. Мусить з неї вирости добра мишоловка й порядна хатня киця, що заставляє себе шанувати як статочну господиню хати.

Вже Мицонька ходить з мамою на лови. У житах і конюшинах чатують обидві на мишей, але не погорджують кертицею і хом’яком. Це вже більший звір і лови на нього складніша річ і Боя мусить навчити Мицоньку всіх хитрощів полювання, а головне й найважніше для кота: терпеливости й холодних нервів. Сидіти годинами біля нірки й терпеливо, але чуйно подрімувати — найважніше при ловах. Дичина, хоч би як глибоко була в землі, колись таки виходить на поверхню, а тоді вже інша справа.

У травні є дуже весело. Маєві хрущі літають масами, до того ж є дурні й неповоротні. У день дрімають на деревах і можна їх наїстися досхочу. Та значно приємніше смерком ловити їх ж з шумним бренінням літають понад землею. Тоді й радість ловів і смачний

Відгуки про книгу Попід Кичерами та над потоком - Софія Парфанович (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: