Нарцис - Дмитро Чобіт

6 червня 1974 року постановою судової колегії з кримінальних справ Київського міського суду під головуванням судді Сапронова вирок Ленінського народного суду було скасовано, справу повернуто на додаткове розслідування.

Судова колегія вказала на необхідність встановлення того, чи був Андрій Кричак 8 листопада 1973 року в нетверезому стані, чи перебували В.Медведчук та І.Яковенко в цей день при виконанні своїх обов'язків як керівники оперзагонів та доручив повторному слідству додатково зібрати матеріали, які характеризують особи потерпілого та обвинувачених.

25 липня 1974 року справу прийнято у нове провадження. Встановити стан Кричака за 8 листопада 1973 року не вдалося, однак слідство виявило цілий ряд позитивних характеристик В.Медведчука і його спільників І.Яковенка та С.Авраменка - всі вони зразкові комсомольці. Вони зі шкільних років "працювали в загонах "юних дзержинців", в комсомольських оперативних загонах ДНД в м.Києві. Медведчук і Яковенко, крім того, приділяли багато часу роботі громадських помічників міліції по лінії кримінального розшуку. За проведення роботи в цьому напрямку Медведчук, Яковенко і Авраменко були нагороджені неодноразово грамотами, цінними подарунками".

Крім цього, було встановлно, що В.Медведчук, І.Яковенко і С.Авраменко 8 листопада 1973 року, тобто в день жорстокого побиття ними шістнадцятирічного Андрія Кричака, виконували свої посадові обов'язки командира, комісара і члена комсомольських оперативних загонів Добровільних народних дружин, які, згідно із статутом, є підрозділами міліції, а тому всі троє були на цей час посадовими особами - представниками влади. Тому. статтю 102 (Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження), за якою їх було засуджено, перекваліфікували в статтю 166 ч.ІІ (Перевищення влади або службових повноважень), за якою передбачено значно менше покарання.

"Виходячи із нововиявлених обставин і позитивних характеристик обвинувачених, зважаючи на їх активну участь в роботі по попередженню правопорушень і злочинів, те, що кожен з них знаходився 66 діб під вартою, що в даний час вони не являють собою суспільної небезпеки, а Медведчук і Яковенко виключені із членів комсомольських оперативних загонів ДНД, притягнення Медведчука, Яковенка і Авраменка до кримінальної відповідальності по викладених мотивах недоцільне".

Керуючись статтею 7 Кримінально-процесуального кодексу УРСР, старший слідчий прокуратури міста Києва В.Мельник 19 листопада 1974 року постановив:

"1. Кримінальну справу №15-100 проти Медведчука Віктора Володимировича, Яковенка Ігоря Дмитровича, Авраменка Сергія Володимировича на основі ст. 7 КПК УРСР припинити.

2. Внести представлення по місцю навчання Медведчука і Яковенка, по місією роботи Авраменка про вжиття до них заходів громадського впливу.

3. Дану постанову оголосити обвинувачуваним, потерпілому, законним представникам потерпілого".

Звертає на себе увагу таке. В ході повторного розслідування кримінальної справи №15-100 початкові побої А.Кричака із середньої тяжкості було перекваліфіковано на "легкі тілесні пошкодження з короткочасним розладом здоров'я". Це перше. І друге: звинувачення, передбачені статтею 102 Кримінального кодексу (Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження), за якою 25 квітня 1974 року засудили В.Медведчука і його приятелів, перекваліфікували на статтю 166, ч.2 (Перевищення службових повноважень), що, звичайно ж, полегшило долю Віктора Володимировича.

І хоча, відсидівши 66 діб, Віктор Медведчук вийшов на волю, перед ним постало немало нових проблем. Він просидів в ув'язненні з 25 квітня по 3 липня 1974 року. На цей час якраз припала літня сесія в університеті. Зрозуміло, що В.Медведчук її не склав, хоча він і рахувався студентом другого курсу.

У червні 1975 року його спіткала нова неприємність. Після завершення повторного розслідування справи побиття неповнолітнього А.Кричака прокуратура скерувала в університет "Подання на студентів юридичного факультету, членів ВЛКСМ Медведчука Віктора Володимировича і Яковенка Ігоря Дмитровича", в якому детально виклала суть здійсненого ними злочину.

13 червня 1975 р. виконуюча обов'язки декана юридичного факультету, доцент Д.Боброва подала ректорові університету М.У.Білому подання, в якому було констатовано: "Прошу відрахувати т.т. Медведчука В.В. і Яковенка І.Д. із складу студентів університету за скоєння злочину". Останні два слова були закреслені, і над ними ручкою дописано "за грубі порушення статуту комсомольських оперативних загонів Добровільних народних дружин". Саме з останнім формулюванням 24 червня 1975 року наказом №309уч. ректора Київського держуніверситету ім. Т.Шевченка було відраховано з числа студентів III курсу денного навчання юридичного факультету В.Медведчука та І.Яковенка.

5 липня 1975 року В.Медведчук і І.Яковенко пишуть скаргу першому заступникові міністра вищої і середньої спеціальної освіти Української РСР т. Черниченку, в якій просять відновити їх в числі студентів юридичного факультету КДУ. При цьому вони посилаються на "Основи дисциплінарної відповідальності в СРСР", згідно з якими ніхто не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності (а виключення з числа студентів, на їхню думку, саме є таким. - Д.Ч.) через рік після проступку і 6 місяців після припинення кримінальної справи. З часу проступку (8 листопада 1973 року) до виключення з числа студентів минув рік і 7 місяців, а з часу припинення кримінальної справи - 8 місяців. Крім цього, скаржники писали, що за багаторічну роботу вони "неодноразово нагороджувалися грамотами РК ЛКСМУ, МК ЛКСМУ, органів МВС, були рекомендовані на Навчання в КДУ на юридичний факультет".

Справою поновлення І.Яковенка та В.Медведчука в числі студентів зайнялися республіканське і союзне міністерства вищої і середньої спеціальної освіти, прокуратура Української РСР і Генеральна прокуратура СРСР - установи, в які вони зверталися з численними скаргами і клопотаннями.

У Москву неодноразово їздили доцент Київської вищої школи міліції Д.Т.Яковенко у супроводі групи студентів-юристів Київського держуніверситету, серед яких особливою активністю відзначалася Марина Лебедєва, яка організувала письмові скарги студентів на захист В.Медведчука та І.Яковенка у різні установи. І як наслідок - Київський університет бомбардували листами з прокуратур і міністерств з клопотаннями про поновлення в числі студентів В.Медведчука та І.Яковенка.

Однак досить непоступливу позицію зайняли декан юридичного факультету професор П.С.Матишевський і ректор університету, член-кореспондент Академії наук УРСР М.У.Білий, які вважали, що скоєння тяжкого злочину несумісне із званням студента юридичного факультету.

Вся історія завершилася 20 травня 1976 року, коли наказом ректора Київського держуніверситету №254 В.Медведчука та І.Яковенка таки було поновлено "у складі студентів III курсу денного навчання юридичного факультету з 28 червня 1976 року". А підставою послужило розпорядження міністра вищої і середньої спеціальної освіти