Нарцис - Дмитро Чобіт
Свідком побиття Андрія Кричака стала не встановлена слідством жінка, яка покликала на допомогу двох військовослужбовців Плахотіна і Косолапова. Коли останні зайшли в парадне, то побачили, що Медведчук, Яковенко та Авраменко вели Кричака і він був весь у крові. У зв'язку з цим викликали карету швидкої допомоги, яка доставила А.Кричака в лікарню № 14, де йому надали медичну допомогу.
"В наступні дні, - зазначено в матеріалах кримінальної справи, - Кричак через хворобливий стан знаходився вдома, в школу не ходив, а 15 листопада 1973 року при судово-медичному обстеженні у нього, крім рани на голові, було встановлено- перелом сьомого ребра зліва".
Зовсім інші покази давали обвинувачувані. У справі зазначено:
"Допитувані на всьому протязі слідства обвинувачувані Медведчук, Яковенко і Авраменко заперечували факт побиття Кричака і показали, іцо Кричак намагався вирватися, впирався, не хотів йти, на вулиці намагався вдарити Медведчука, а в парадному вдарив у груди Яковенка, голову розбив в момент, коли втікав, і, спіткнувшись на сходах, вдарився до поштових скриньок, ребро міг зломати при ударі до перил сходового маршу і падінні на його східці.
Їх покази спростовуються комісійною судово-медичною експертизою, проведеною республіканським бюро судово-медичних експертиз Міністерства охорони здоров'я УРСР у складі головного судово-медичного експерта МОЗ УРСР, Заслуженого лікаря УРСР, доцента Грищенка О.А., професора Левенця В.Н., судово-медичних експертів цього бюро Свид К.С. і Кузьміної Є.І.
По заключенню даної експертизи ці пошкодження утворилися від дії тупих предметів з обмеженою поверхнею.
Забійна рана м'яких тканин потиличної частини голові могла утворитися від удару будь-якої частини гумового муляжа пістолета, три зразки яких були надані експертизі.
Перелом ребра, як вказують експерти, міг стати наслідком удару взутої ноги.
Комісійна експертиза повністю виключила можливість утворення встановлених у Кричака тілесних ушкоджень при обставинах, на які вказують обвинувачувані Медведчук, Яковенко, Авраменко, а саме: утворення перелому ребра від удару до перил і сходового маршу, а забійної рани голови - при падінні і ударі до поштових скриньок".
Таким чином, дані експертизи неспростовно свідчать, що Медведчук, Яковенко та Авраменко давали слідству і суду неправдиві покази. Між іншим, свідок Косолапов у залі суду ствердив, що спочатку "трійця" пояснила наявність крові на потерпілому Кричаку тим, що він "на вулиці зачепився за плотик і вдарився головою до бордюрного каменя". Однак закривавлений парадний під'їзд та сходовий марш, а також свідчення мешканців будинку №23 по вулиці Хрещатик незаперечне спростовували брехню -пригода відбулася не на вулиці, а в будинку, і це була жорстока кривава розправа.
Через те Медведчук та його спільники придумали нову брехню про сходи і поштові скриньки, яку у свою чергу спростувала судмедекспертиза.
Отже, Медведчук та його поплічники не визнали вини - навпаки, за допомогою неправдивих свідчень вони намагалися ввести слідство і суд в оману.
Більше того, на свідків під час суду чинився тиск і залякування з боку невідомих осіб. Так свідок військовослужбовець Косолапов заявив, "що під час суду члени оперативного загону погрожували йому розправою, якщо він не дасть таких показів, як обвинувачені".
Однак Косолапов дав такі покази у суді, як було насправді, і заявив, що міняти їх не буде. На противагу йому свідок Плахотін у залі суду змінив покази і свідчив на користь обвинувачених, але судове розслідування з'ясувало, що він говорив неправду. Слідство і суд встановили, що неповнолітнього Андрія Кричака й гумовим муляжем пістолета жорстоко бив саме Віктор Медведчук.
"Всією сукупністю зібраних по справі доказів, - зазначається ї в представленні прокуратури міста Києва від 4 червня 1975 уроку, - Медведчук і Яковенко викриті у тому, що вони, члени ВЛКСМ, керівники комсомольських оперативних загонів ДНД, студенти юридичного факультету, а в майбутньому працівники у органів правосуддя, вчинили самочинну розправу над неповнолітнім Кричаком, побили його, причинили йому тілесні й пошкодження, а, здійснивши тяжкий злочин, не пішли на шлях визнання своєї вини і чистосердечного розкаяння, а навпаки - усіляко намагалися уникнути відповідальності".
Але цей випадок із кримінальними добровольцями був далеко не єдиним. Розслідування виявило і багато інших диких у правовому відношенні речей.
"Так в штабі по вул.Хрещатик, 23, - зазначав старший слідчий В.Мельник, - били неповнолітніх, влаштовували особисті обшуки без належного оформлення протоколу, в роботі з неповнолітніми був відсутній такт і культура, виявлено слабке розуміння членами комсомольських оперативних загонів своїх прав та обов'язків".
Слідство прийшло до висновку:
"Як видно, керівництво загоном було доручено не перевіреним особам, з низькими моральними якостями, якими є Медведчук і Яковенко".
25 квітня 1974 року вироком народного суду Ленінського району міста Києва під головуванням судді Крученюк підсудні В.В.Медведчук, І.Д.Яковенко і С.В.Авраменко були засуджені за статтею 102 Кримінального кодексу Української РСР до 2 років позбавлення волі кожен за те, що вони 8 листопада 1973 року побили неповнолітнього Андрія Маратовича Кричака, заподіявши йому тілесні ушкодження, які відносяться до категорії середньої тяжкості.
Всі обвинувачені були взяті під варту прямо в залі суду.
Під час судового процесу (і це зафіксовано в його матеріалах) свідок Г.Телешов, студент юридичного факультету, давав фальшиві свідчення з метою виправдання незаконних дій В.Медведчука та І.Яковенка, а хтось шляхом погроз фізичної розправи та залякуванням чинив тиск на свідків, щоб вони змінили свої покази і свідчили на користь обвинувачених. Тим самим "хтось" прагнув не допустити справедливого рішення суду. Після суду цей "хтось" розвинув енергійну діяльність з метою визволення злочинців із в'язниці.
Серед тих, хто мав особливу особисту зацікавленість у визволенні злочинців, був доцент київської Вищої школи міліції Дмитро Тихонович Яковенко - батько одного із підсудних Ігоря Яковенка. Очевидно,
